Новий реалізм офіційного Києва

Чим пояснюється стримана реакція західних партнерів на План перемоги Зеленського?

Вона пояснюється тим, що у цьому плані поруч із нездійсненими кроками та кроками із певними шансами на реалізацію є цілком практичні і цікаві для Заходу пропозиції. Які потрібують додаткової роботи і часу для їхнього оформлення. Й побудови відповідної логістики для подальшої практичної реалізації.   

Перш за все, цей план – це те, що офіційний Київ must do, тобто, повинен був зробити. Питання не у тому, чи вирили насправді у Зеленського та його офісі у здійсненність всіх запропонованих у цьому плані кроків.

Як правильно зазначає редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи Рікард Юзвяк, «Зеленський завжди знав, що це буде важко продати. Але наразі, напередодні важкої та виснажливої третьої воєнної зими, він ризикнув, перекинувши м’яч на поле Заходу».

В умовах глобальної невизначеності цех партнерів напередодні вирішальних вибрів 5 листопада в США, вочевидь, недоцільно було очікувати як їхньої повноцінної готовності прийняти цей м’яч, так миттєвого повернення м’яча Зеленському.

Місяць, що минув з першої презентації Плану перемоги в США – цілком достатній термін для Києва, по-перше, для того, щоб оцінити реакцію на цей комплекс заходів від наших закордонних партнерів. А по-друге, скорегувати свої пропозиції. Із врахуванням реакції на перший «драфт» цього плану й викликів, з якими Україна може зіштовхнуться вже за пару тижнів після виборів 5 листопада в Америці. З тим, щоб зосередити зусилля на просуванні тих пунктів, які мають найбільші шанси на успішну реалізацію.

На жаль, до переліку цих пунктів не відноситься пункт про отримання запрошення до членства в НАТО. Це питання, звичайно, повинно залишатися постійно у числі пріоритетів діалогу Києва та наших західних партнерів. Проте не доцільно витрачати занадто багато ресурсів у намаганнях просунути вирішення питання, яке на даному етапі не може бути позитивно вирішено для нас.

Посол США в НАТО Джуліанна Сміт предельно чітко сформулювала американську позицію: «На сьогоднішній день альянс не досяг тієї точки, коли він готовий запропонувати членство або запрошення Україні».

Як констатує Politico, проблема не тільки в гальмуванні вступу України з боку Вашингтону та ще одного відомого прихильника цієї позиції – Берліну. Німеччина і США - не єдині блокувальники запрошення для України до вступу в НАТО. «Такі країни, як Бельгія, Словенія чи Іспанія, ховаються за спинами США та Німеччини. Вони не хочуть», - сказав один з чиновників НАТО. Усі ці члени Альянсу стурбовані тим, що можуть бути втягнуті у війну з Росією.

А також ще є позиція Туреччини, про яку Politico не згадує  - адже турецький лідер Реджеп Таїп Ердоган прямо виступав проти пришвидшення вступу України до альянсу.

В результаті представники альянсу знову підтверджують, що Україна неодмінно стане членом альянсу. Але колись. У невизначеному майбутньому. І у режимі нон-стоп пропонують варіації формулювань про «мости до членства» або про те, що її «шлях до членства є незворотнім».

У відповідь на запитання про запрошення, генеральний секретар НАТО Марк Рютте повторив те саме.

Тобто, повторюється все те, що лунало під часу крайніх самітів НАТО в Вільнюсі минулого року і у Вашингтоні цього року. Пробити цю стіну Києву не вдалось і в досяжному майбутньому не вдасться.

Натомість що стосується питання надання дозволу Вашингтоном бити західною зброєю по військових цілях в РФ – тут прогрес можливий. Але 1) лише після виборів у США 5 листопада і 2) без гучних анонсів схвалення такого рішення.

Із трьох інших пунктів Плану перемоги – стримування Росії за допомогою неядерного стратегічного пакету, розгорнутого на українській землі; спільний захист США та ЄС критично важливих природних ресурсів України та заміни частини американських військ в усій Європі на українських військових після війни – найбільш реалістичним є пункт про те, щоб зацікавити великі західні корпорації нашими критично важливими природними ресурсами.

У разі успіху питання забезпечення безпеки їхньої роботи в Україні набуде для Заходу вже не теоретичного, а цілком прикладного та невідкладного характеру.