Продаж протезних заводів. І чому це не допоможе військовим?

Поки в Україні роблять вигляд, що у нас все добре та сублімують на вибори у Молдові, Майю Санду та Олександра Стояногло, то у нас тихенько триває процес декомунізації соціальної сфери.

Поки в Україні роблять вигляд, що у нас все добре та сублімують на вибори у Молдові, Майю Санду та Олександра Стояногло, то у нас тихенько триває процес декомунізації соціальної сфери.

Інакше не назвеш процес подальшого знищення соціальної та медичної сфери. Так, вона далеко не красива та ідеальна, але скоро вона буде просто приватна. І логіка у тому ж таки «протезному бізнесу» буде проста: немає грошей, не буде протезу.

Війна в декілька разів збільшить кількість інвалідів та людей із втраченими кінцівками чи органами, які потребуватимуть різної форми протезування.

Що в такій ситуації робить держава? Правильно. Продає протезні заводи. Продає швидко, у темпі вальсу. І я би покритикував чи Фонд держмайна, чи уряд, чи президента Зеленського за таке рішення. Але ж це не їх рішення. Вони просто самоусунулись від цієї проблеми. Наші дорогі «міжнародні партнери» у середині 2022 року, коли стало зрозуміло, що війна не на «три тижні», «нагнули» уряд і змусили передати у Фонд держмайна протезні заводи для приватизації.

Тепер процес вже виходить на фінішну пряму. Вже попродавали Дніпропетровський протезний завод, Київське протезно-ортопедичне підприємство (а там три заводи у Києві, Чернігові та Черкасах), Хмельницьке протезно-ортопедичне підприємство, Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство (тут також три заводи у Полтаві, Сумах та Кропивницькому), продають Миколаївський завод протезів і Одеський експериментальний протезно-ортопедичний завод.

До речі, поставте собі питання – хто набудував ці заводи в Україні? Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко чи Зеленський? Ні, вони просто отримали це у спадок від Радянського Союзу. Можна, звичайно, у стилі депутатів-патріотів нафантазувати, що ці заводи побудували «просто так» і вони не працювали. Але таке можуть написати хіба у нових підручниках з історії для школярів. Історична правда – вона інша.

В України об’єктивно немає зараз і, на жаль, не буде в майбутньому грошей на повноцінну соціальну сферу. Почитайте українських класиків, де якийсь безногий селянин йшов на поклон до поміщика та просив у нього грошей на «соціальну допомогу». Не подобається? А це приблизно – в найгіршому історичному сценарії, – наше майбутнє. Тому і не дивно, що умовний Ринат Ахметов із «СКМ», подружжя Герег із «Епіцентру», Сергій Тигіпко із «ТАС» чи Віктор Пінчук із «Інтерпайпу», Порошенко із «Рошен» та багато інших «доброчинців» будуть робити і щедро роздавати протези для українців. Але не для всіх. А лише тим на кого вистачить хронометраж ролика про благодійність, яка обмежена 2-3 хвилинами. Отак. І сміятись не хочеться.

Повертаючись до протезних заводів. Красива картинка, коли десь у далекому і доброму ЄС чи США виготовляють протези для військових – це «потьомкінські села». Скільки людей отримали протези? Десять? Сто? А хто буде потім обслуговувати таку людину із протезом? Ніхто. Купуй у Німеччину квиток за свої гроші, плати свої гроші клініці і буде тобі послуга у «далеких і добрих» країнах.

Мені дуже жаль і звичайних людей, і військових, які точно не зможуть отримати повноцінну допомогу у майбутньому.

У держави не буде достатньо грошей на протези для військових. Наші «міжнародні партнери» також не дадуть на це гроші. І бізнес України наївний, якщо хоче заробити на цьому. Протези, протезування, різні інші засобі по догляду – це завжди дотації і субсидії.

Отак Україну далі ріжуть по шматочкам. Кожен із свого боку.