Європа проти Європи: ЄК подала на Угорщину до суду

Країна вирішила відстоювати суверенітет у той спосіб, який не сподобався Брюсселю

Днями пресслужба Єврокомісії повідомила про те, ЄК вирішила подати позов проти Угорщини до Суду ЄС. Причина – закон цієї країни «про захист суверенітету». Він, на переконання ЄК, порушує право Євросоюзу. А на думку самої Угорщини – захищає її незалежність. Про те, що це за закон, чи були подібні прецеденти раніше та до чого тут Україна – у моїй статті далі.

Про що закон, який обурив Єврокомісію?

Чесно кажучи, Єврокомісія трохи задовго придивлялася до законодавства Угорщини. Документу, про який йдеться, – без малого рік. Ще 12 грудня 2023-го парламент Угорщини прийняв закон «про захист національного суверенітету». Ініціатива його ухвалення належить партії «Фідес», яку очолює чинний прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Навіщо такий закон «Фідес» та Орбану? На думку останнього, положення документу допоможуть не допустити іноземного втручання у політичні справи Угорщини. Зокрема, закон передбачає суворі покарання для партій, які отримують закордонне фінансування на виборчі кампанії. Для відстеження таких прецедентів передбачено створення Управління захисту суверенітету – з широкими слідчими повноваженнями.

Згідно з преамбулою документу, закон було ухвалено у відповідь на «посилення незаконних нападів на суверенітет Угорщини з боку іноземних організацій та осіб, які прагнуть відстоювати власні інтереси в Угорщині всупереч її інтересам і правилам».

Однак це в теорії. А на практиці, як вважають критики закону, він надто нагадує російське законодавство щодо так званих «іноземних агентів», яке по суті обмежує та забороняє інакодумство. І замість розмаїття поглядів Угорщині загрожує монополія на інформацію від державного мовника – MTVA – телебачення, яким, по суті, керує Орбаном і яке перебуває у його руках.

У жовтні цього року угорці вимагали в Будапешті закриття «фабрики пропаганди», як активісти називають MTVA. «З нас досить злоби, брехні, пропаганди, наше терпіння урвалося», – кажуть вони. Так, з демократією в Угорщині – й справді проблеми, але демократія не обов’язково дорівнює визначальним іноземним впливам. Втім, цю тему я розів’ю пізніше, а наразі повернуся до Єврокомісії. Отож,

Чи були прецеденти в минулому, коли ЄК судилася б з членом Євросоюзу?

Були. Але йшлося про мотиви неполітичні. У 2018 році Європейська комісія подала до Європейського суду позови проти шести країн за недотримання стандартів якості повітря.

Позов стосувався тієї таки Угорщини, а також Італії та Румунії – вони мали відповідати за перевищення норм викидів твердих частинок. У той же час перед судом постали Німеччина, Франція і Великобританія – ці країни не дотрималася норм ЄС щодо вмісту діоксиду азоту в повітрі.

Тоді ж під суд мали піти й Іспанія, Словаччина та Чехія, але їм вдалося уникнути такої перспективи, хоча загроза існувала серйозна. Держави взяли до уваги попередні застереження комісії та провели заходи, що повинні були виправити ситуацію.

Ще раніше, у 2015-му, з'ясувалося, що понад 11 млн дизельних автомобілів Volkswagen по всьому світу були оснащені програмним забезпеченням, яке під час проведення тестів в десятки разів занижувало кількість шкідливих газів, які викидалися в повітря.

За ідеєю, на автовиробників, які пішли на таку хитрість, мали чекати штрафні санкції, але Німеччина, Велика Британія та Люксембург вирішили санкції не вводити. Єврокомісія не пройшла повз такого інциденту і також порушила справу по даному епізоду.

Але окрім діоксиду азоту та інших шкідливих викидів, мав місце й «кейс» іншого плану – тоді Європейський Союз був також незадоволений однією країною-членом ЄС.

«Полекзит», який не відбувся

Іще у 2017 році стосунки між Євросоюзом та Польщею дещо загострилися, а причиною тому була реформа системи судочинства, ініційована тодішньою польською владою.

Варшава реалізовувала цю реформу під гаслами про необхідність очищення судової системи та оптимізації роботи судів у країні. Брюссель же критикував її, вважаючи, що за допомогою реформи польська влада встановлює над судами політичний контроль і відбирає у своїх громадян (а вони одночасно є і громадянами ЄС) право на справедливий та незалежний суд.

Усі наступні роки між Варшавою та Брюсселем йшло жваве листування щодо цього. Брюссель закликав привести польську реформу до європейських стандартів. Варшава заперечувала: мовляв, судова система кожної окремої країни – члена ЄС – це справа самої країни, але аж ніяк не Брюсселя.

Черговий акт цієї драми розігрався у березні 2021 року. Тоді Верховний адміністративний суд Польщі в одному зі своїх рішень вирішив керуватися польським законом, який раніше розкритикував Євросоюз, а не рішенням Суду ЄС з цього ж питання.

У Брюсселі цей крок помітили і нагадали, що в договорі про створення Європейського Союзу зазначено: право ЄС має пріоритет над законодавством його членів, і, приєднавшись до цього договору, Варшава з цим погодилася.

Напруга наростала, і дехто вже говорив про можливий вихід Польщі з ЄС – «Полекзит» за аналогією з «Брекзитом», тобто виходом зі співдружності Британії. У підсумку ж справа завершилася… нічим.

Єврокомісія опублікувала стриманий коментар, сенс якого полягав у тому, що в Брюсселі продовжують вивчати рішення польського Конституційного суду, але не відмовляються від своєї попередньої позиції. А польська влада й надалі стверджувала, що рішення Конституційного суду легітимне, а тому не визнавала примат Суду Європейського Союзу.

А що зараз Євросоюз каже Угорщині?

Оскільки інцидент з Польщею минув для цієї країни без наслідків та «санкцій» з боку ЄС, Угорщина теоретично може взяти на озброєння таку ж стратегію. Тобто ігнорувати сигнали, які надсилає Брюссель.

А Брюссель говорить, зокрема, про те, що окрім фінансування політичних партій, угорський закон впроваджує розслідування тих видів діяльності, котрі, як стверджуються, можуть бути здійснені в інтересах іншої держави або іноземного органу.

А це же стосується фундаментальних прав, закріплених у Хартії основних прав ЄС: права на повагу до приватного і сімейного життя, свободи вираження поглядів та інформації, свободи об'єднань, права на адвокатську таємницю, а також презумпції невинуватості, що передбачає право не свідчити проти себе.

Комісія також вважає, що закон порушує кілька основних свобод внутрішнього ринку, Директиву про електронну комерцію, Директиву про послуги, а також законодавство ЄС про захист даних.

І поки угорська влада мовчить та не відповідає на закиди Єврокомісії, місцеві громадські організації і опозиція загалом виступають проти закону. Вони ще раз підкреслюють, що ухвалений документ фактично дозволяє силовим структурам переслідувати будь-кого і за будь-що.

Свій негативний висновок щодо закону також надала і Венеційська комісія Ради Європи, але на Орбана, судячи з усього, це не справило враження.

Все це дуже добре (або, навпаки, погано), скаже мій читач, але ж –

До чого тут Україна?

Власне, ні до чого. Прецедент, створений Польщею та Угорщиною (як би ми не ставилися до цієї країни і до її проросійського керівництва), лише актуалізує питання щодо того, як далеко готова зайти Україна, виконуючи рекомендації наших закордонних партнерів. І де та розумна межа, що полягає між захистом незалежності та готовністю грати за правилами, привнесеними ззовні?

В Україні наразі цілий ряд конституційних органів де-факто формують іноземці. Наприклад, коли утворювали Вищий антикорупційний суд, Венеційська комісія обіцяла, що участь у його формуванні іноземців буде разовою, але Громадська рада міжнародних експертів і по цей час «відсіює» не гідних з її точки зору кандидатів.

При цьому, нагадаю, чотири члени Громадської ради мають можливість заветувати будь-яку кандидатуру на посаду судді, а вирішальне право голосу, таким чином, зберігається за іноземцями.

Аналогічна історія – і з Вищою радою правосуддя та Вищою кваліфікаційною комісією суддів, у формуванні яких також «рулять» запрошені міжнародні фахівці, що, однак, не робить роботу цих органів більш результативною та ефективною.

І це не кажучи вже про цілу обойму наших антикорупційних органів, які створювали з подачі Заходу і які – як засвідчують деякі останні яскраві епізоди – виявилися цілковито імпотентними перед обличчям корупції, котра продовжує квітнути і давати отруйні плоди.

Хоча це вже дещо інша історія.