Децентралізація енергетики як спосіб заробити на Україні

Добре, що хоча би на четвертому десятку незалежності України ілюзія про «чесні і непідкупні» ЗМІ США, Великобританії і ЄС розвіялась як попіл над Великим каньйоном у штаті Арізона США.

Хоча, це було відомо і 50, і 80 років тому.

Тому і смішно, і страшно читати чергові славні «реляції» у «провідних ЗМІ Європи» про децентралізацію енергосистеми України. Вивчив статтю у Financial Times (), а тому із чистою совістю скажу «прочитав і засуджую». Більшої шкоди для держави важко уявити.

Спойлер: З боку України та внутрішнього бізнесу боротьба іде за бюджетні гроші на будівництво та ремонт існуючих електростанцій. З боку «міжнародних партнерів» - бажання змусити Україну закуповувати непотрібні генератори від 50 кВт до 5-10 МВт і назвати це «децентралізацією» енергосистеми.

Ніхто за кордоном розвивати енергосистему України не планує.

І в першу чергу це стосується нахабного і примітивного просування так званої «децентралізації енергетики». Як завжди немає ні вартості будівництва, ні часових рамок будівництва, ні перспективи роботи такої системи в пост-воєнний час, ні розрахункової вартості виробництва 1 кВт-год.

Єдиний поки що приклад подібної «децентралізації» існуючої енергосистеми озвучували у владі Києва, які замовили і прорахували такі роботи. Отож, іще раз нагадаю. Побудова 620 МВт міні-ТЕЦ буде коштувати 1,2 млрд. євро, повний час виконання проекту – 12-15 років. А практичний досвід показує, що бюджет зростає мінімум на 50%, а час – взагалі невизначене поняття, може зрости і в два рази.

Тому які 1,5-3 роки? Який 1-2 млрд. дол. на всю Україну? Є таке чудове старослов’янське слово «окстись», яке означає «перехрестись» або схаменись. Інакше не скажеш.

Перебудувати хоча би частину енергосистеми України потужністю до 5000 МВт буде коштувати від 10 до 15 млрд. дол. Час – 20 років. Це скромна оцінка.

Тепер розмежуємо поняття (дефініції). Децентралізація енергосистеми – це фактично перебудова існуючої крупної енергосистеми України із електростанціями по 500-3000 МВт. Ціль такої перебудови – створити до 20-50 (не сотні і тисячі як люблять травити байки) нових електростанцій газової або атомної потужності по 100-300 МВт. В окремих випадках можливо станція від 50 до 100 МВт. Такою системою можна буде управляти і контролювати.

Так звана «децентралізація» в очах міжнародних партнерів та їх лобістів в Україні – це установка генераторів потужністю від 200-500 кВт до 4-5 МВт, або в окремих випадках 10-25 МВт. Таких об’єктів дійсно треба більше тисячі. Такою системою управляти не буде можливості і контролювати. Кожен буде сам за себе.

Існує приклад бізнесу, який зараз перед зимою хаотично рятується і установлює все підряд – від генераторів, дійсно міні-ТЕС до сонячних електростанцій, просто акуммуляторних батарей. Але цей приклад не показовий, бо це не будівництво нової енергосистеми. Це якраз класична історія «моя хата скраю».

Чим лобісти так званої «децентралізації енергетики» відрізняються від того ж таки критикованого ними на шпальтах «незалежного» видання Financial Times Міненерго, Галущенко, «Енергоатому», Котіна? Звичайно, пропозиції забудувати Україну новими атомними реакторами, малими модульними реакторами – це все фантазії. А бажання отримати на такі ядерні проекти гроші закономірно буде викликати підозру у корупції. Та й реалізувати такі плани навіть за 30 років ніхто не зможе.

Але вважати, що «натикування» по всій Україні сотень «генераторів» буде кращим варіантом, ніж розвивати централізовану енергосистему, але просто меншого обсягу – то це приведе до росту цін на електроенергію для споживачів, розбалансує енергосистему, породить проблему стабільних відключень електроенергії.