Псевдолокалізація: приховані ризики для української економіки

Локалізація продукції стала ключовим інструментом державної політики в Україні, спрямованої на підтримку вітчизняного виробництва.

Законодавчі зміни 2021 року вимагали, щоб товари, що закуповуються за державні кошти, мали щонайменше 20% українського компоненту. Це мало б призвести до зміцнення економіки, створення робочих місць і розвитку місцевих виробничих потужностей. Однак разом із позитивними змінами з'явилася й нова проблема – псевдолокалізація, яка підриває суть цих ініціатив.

Що таке псевдолокалізація?

Псевдолокалізація – це коли компанії лише формально відповідають вимогам локалізації, але насправді не створюють реальної доданої вартості в Україні. Вони виконують мінімальні операції, як-от пакування або збірка імпортних деталей, щоб відповідати нормам закону. Це дає змогу іноземним компаніям залишатися на ринку, не підтримуючи справжнього розвитку українського виробництва.

Як приклад наведемо кейс одного із підприємств, яке успішно сидить на двох стільцях, вимиваючи закордон мільярди українських гривень.

Як обійти вимоги до локалізації?

Є така компанія - ТОВ Везерфорд Україна. Вона виступає українським представництвом міжнародної групи Weatherford, власники якої зареєстровані в офшорах – на Кіпрі та Британських Віргінських Островах. Незважаючи на те, що компанія виграла 102 тендери на суму 3,08 млрд грн, її діяльність викликає багато питань у розслідувачів, зокрема й через дотримання правил локалізації.

Олександр Тертиченко

Українськае представництво - ТОВ Везерфорд Україна за останні роки кілька разів змінювало керівництво. У 2016 році після Дмитра Солнишкіна керівницею компанії стала Наталія Рудевич, яка згодом перейшла до Укргазвидобування до Олександра Романюка. Після кадрових змін в державній компанії, Рудевич приєдналася до Міжнародної спілки інженерів SPE в Україні. Такі перехід з бізнесу на керівні посади в держсектор і навпаки можуть свідчити про створення схем, що потенційно впливає на державні тендери.

З 2020 року компанію очолює Олександр Тертиченко. Розслідувачі згадують його прізвище в контексті організації “конференцій:, які мали на меті просувати білоруські компанії на українському сервісному ринку.

Основним замовником Везерфорд Україна є державне підприємство Укргазвидобування, для якого компанія постачає спеціалізоване обладнання та надає інженерні послуги. Але, як стверджують розслідувачі, детальний аналіз виявляє, що більшість обладнання є імпортним, а локалізація обмежується лише їх збіркою або монтажем на території України. Це дозволяє їм формально відповідати вимогам локалізації, проте не додає значної вартості для української економіки.

Ще один важливий аспект схем – це зміни в тендерних вимогах, які часто робляться під конкретні компанії, такі як Везерфорд Україна. Наприклад, під час одного з тендерів Укрнафти на постачання блоків дозування рідких реагентів були прописані вимоги щодо постачання капілярної трубки довжиною до 10 000 метрів на одному барабані. Це фактично закрило доступ для багатьох українських виробників, оскільки тільки певні іноземні постачальники могли виконати ці умови. Такі приклади не є поодинокими і, як вважають наші інсайдери на ринку, свідчать про свідоме обмеження конкуренції на користь іноземних гравців.

Шляхом нескладного аналізу можна побачити, що такі зміни в тендерній документації часто робляться під конкретних учасників, що дає змогу компаніям (зокрема, такою може бути Везерфорд Україна) вигравати тендери навіть у тих випадках, коли їхня продукція не відповідає вимогам локалізації. В результаті, державні кошти йдуть на підтримку іноземних виробників, замість того, щоб сприяти розвитку української промисловості.

І тут важливо відзначити, що в Україні є підприємства, які виробляють устаткування не гіршої, а й кращої якості, за нижчою вартістю та з повним циклом виробництва всередині країни. Але українські можновладці їх оминають увагою. Навмисно.

Ці факти підкріплюють підозри про можливе лобіювання та “прописування” тендерів з урахуванням інтересів певних учасників ринку, що може суперечити принципам прозорої конкуренції.

Зв'язки з Росією: ще один ризик для держави

Не менш тривожним є зв'язок компанії Везерфорд з Москвою. Материнська компанія Weatherford продовжує працювати в Росії, незважаючи на санкції та російську агресію проти України. Вона не лише виконує існуючі контракти, але й укладає нові, створивши вже понад 2,5 тисячі робочих місць на території РФ та утримуючи там заводи та сервісні підприємства.

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) внесло Weatherford до списку міжнародних спонсорів війни, що створює репутаційні ризики як для самої компанії, так і для українських державних підприємств, які з нею співпрацюють. Попри це, компанії, такі як Укргазвидобування та Укрнафта, продовжують укладати договори з Везерфорд Україна.

Є питання і щодо білоруських зв’язках директора ТОВ Везерфорд Україна Олександр Тертиченко. Він був спонсором конференцій Ньюфолк, організованих Андрієм Закревським, де просувалися білоруські компанії, зокрема Фідмаш – напівдержавний виробник нафтогазового обладнання з Білорусі.

Нафтогазова спільнота тоді висловила обурення щодо таких заходів та засудила продовження співпраці з білоруськими компаніями. Важливо зазначити, що саме за підтримки Андрія Закревського, ще за часів керівництва Олега Прохоренка в Укргазвидобуванні, компанії Бєлоруснефть і Фідмаш були включені до списку постачальників нафтогазового обладнання для української державної компанії.

У 2017 році Фідмаш створила спільне підприємство з Буровою технікою під назвою БТФ-Колтюбінг, яке працює на базі білоруського обладнання. Проте, попри громадське обурення, рішення щодо продовження контрактів не було переглянуте, і значні суми з українського бюджету продовжують надходити на підтримку підприємства, що має тісні зв'язки з країною-агресором.

Небезпека псевдолокалізації для економіки

Псевдолокалізація несе серйозні ризики для української економіки, особливо в умовах війни. По-перше, вона ставить у невигідне становище українські компанії, які дійсно інвестують у створення місцевого продукту. По-друге, такі практики сприяють витоку капіталу за кордон, замість того, щоб підтримувати економічне відновлення України.

Щоб подолати цю проблему, необхідно вжити кілька заходів:

1. Удосконалити законодавство: вимоги щодо локалізації мають бути чіткішими та включати оцінку доданої вартості, створеної в Україні, а не лише формальні показники.

2. Посилити контроль: державні органи повинні ретельніше контролювати виконання вимог локалізації під час державних закупівель, зокрема через незалежні аудити підприємств. Важливо, щоб і правоохоронні органи ретельно перевіряли менеджмент і самі компанії на зв’язки з країною-агресором.

3. Впровадити санкції: необхідно запровадити жорсткі санкції для компаній, які намагаються обійти вимоги локалізації.

4. Прозорість тендерів: потрібен відкритий доступ до інформації про постачальників та їхню відповідність вимогам локалізації.

Отже, вже третій рік Україна веде героїчну боротьбу проти російської агресії, втрачаючи своїх найкращих синів і дочок. Цивілізований світ підтримує нас, але наша економіка знесилена. Чимало виробництв знищені або розбомблені, і в цей критичний момент, коли всі зусилля повинні бути спрямовані на відновлення та підтримку вітчизняних підприємств, деякі люди ставлять власні інтереси вище за інтереси держави.

Замість того, щоб допомагати піднімати економіку та створювати робочі місця, вони використовують схеми псевдолокалізації для особистого збагачення, підриваючи майбутнє країни.

Така поведінка не лише ставить під загрозу економічне відновлення України, але й працює на користь агресора, послаблюючи наші внутрішні ресурси у цей важкий час.