Римський статут. Складнощі перекладу

Глава держави виступив з ініціативою ратифікувати документ

Президент України Володимир Зеленський вирішив надати певний імпульс історії з ратифікацією Римського статуту, котра тягнеться вже без малого чверть століття. 15 серпня він вніс законопроєкт про ратифікацію до Верховної Ради України. ЗМІ висвітлювали цю новину по-різному. Хтось обмежився простою констатацією, а хтось виніс у заголовок запитання: «А чи не зашкодить це ЗСУ?».

Здавалось би, до чого тут шкода, якщо йдеться про інструмент, який полегшить нам притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців?

Я відповім і на це питання, а поки зауважу, що президент зареєстрував також іще один проєкт, який передбачає доповнення Кримінального кодексу України статтями про воєнні злочини і злочини проти людяності. Ним передбачена посилена кримінальна відповідальність військових командирів, підлеглі яких вчинили напади на цивільних, а також самих бійців, які в умовах повномасштабного конфлікту вчинили насильницьке викрадення, катування, переміщення чи переслідування місцевого населення.

Як показує досвід українського наступу на Курщину, Україна цілком дотримується міжнародних конвенцій і не заподіює шкоди цивільному населенню, проте такий крок президента Зеленського носить превентивний характер. За умов посилення статей ККУ Україна сама судитиме своїх військовослужбовців за воєнні злочини (якщо вони будуть скоєні), без залучення механізмів Міжнародного кримінального суду.

Тобто відповідаючи на запитання журналістів: ні, ратифікація Україною Римського статуту не створить нашій стороні додаткових проблем.

А тепер про все з самого початку.

Що таке Римський статут і для чого він потрібен?

Після Другої світової держави на рівні ООН неодноразово порушували питання створення міжнародного суду, який мав би запобігати кривавим конфліктам і карати їх призвідників та винуватців. Однак до реальних рішень справа дійшла лише наприкінці 1990-х років, коли весь світ здригнувся від картин жорстоких воєнних дій і випадків геноциду в колишній Югославії та в африканській країні Руанда.

Тож 17 липня 1998 року на дипломатичній конференції ООН у Римі 120 держав погодилися створити Міжнародний кримінальний суд (МКС) і підписали Римський статут, що регулюватиме його роботу. Цей орган мав карати за геноцид, злочини проти людяності (систематичні вбивства, катування, викрадення тощо) і воєнні злочини (напади на цивільну інфраструктуру, приниження противника, позбавлення військовополонених права на справедливий суд тощо).

Але легко і просто все було лише в теорії та на папері. Запрацював суд лише через 4 роки, коли Римський статут ратифікували перші 60 країн. Минуло чимало часу, проте і зараз є країни, які підписали документ, але не визнали його національними парламентами. З 137 країн-підписантів ратифікували його 124, причому Україна належить до числа тих, хто якраз і зробив подібний половинчастий крок.

Цікавий факт: є держави, які не тільки не ратифікували статут, але й взагалі відкликали свій підпис під ним. Це, наприклад, зробили США в травні 2002 року. Президент Джордж Буш-молодший тоді заявив, що Міжнародний кримінальний суд загрожує американським військовим і порушує національний суверенітет.

Не підписали або ж не ратифікували статут також такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Єгипет і Ізраїль. Росія ж у 2016 році заборонила ратифікацію Римського статуту – це сталося після того, як офіс прокурора МКС почав попереднє розслідування ситуації в Україні після 2014 року.

А яка позиція України?

У 2000 році Україна підписала Римський статут, але досі не ратифікувала його. Спочатку через те, що цей документ входив у правовий клінч з Конституцією України. Потім – через побоювання, що це принесе нашій державі більше шкоди, ніж користі. Справа зупинилася на півдорозі, тим паче, що нинішнє українське чиновництво почало говорити про те, що ратифікацію краще відкласти до моменту, коли буде скасована дія воєнного стану.

Так, зокрема, у червні 2022 року чинний міністр юстиції Денис Малюська наголошував, що негайна ратифікація Україною Римського статуту «практично нічого для нас не змінить з точки зору юрисдикції», тому відтермінування ратифікації цього документу не є критичним. За відтермінування підписання виступав і тепер вже колишній заступник голови офісу Зеленського щодо судоустрою Андрій Смирнов.

«Я би, як мінімум, під час війни, до перемоги України питання ратифікації Римського статуту відклав би. Тому що, згідно з Римським статутом, спеціальні компетентні органи іноземних країн отримають купу заяв країни-агресора про начебто (я наголошую – начебто) злочини, які вчиняються нашими військовими. І той самий Міжнародний кримінальний суд зобов’язаний буде давати оцінку цим подіям», – заявив він.

Але наразі Смирнов вже не обіймає згадувану посаду – його портфель отримала юристка Ірина Мудра, котра не лише підтримує ратифікацію статуту, але й вважає, що це має статися невідкладно. Так само думають і наші європейські партнери – причому вже давно. 29 лютого 2024 року Європарламент опублікував резолюцію про необхідність непохитної підтримки ЄС для України після двох років агресивної війни РФ проти України.

У резолюції, окрім іншого, містилися й заклики ратифікувати Римський статут і офіційно стати членом Міжнародного кримінального суду, щоб «підтримати міжнародні зусилля щодо встановлення відповідальності за серйозні міжнародні злочини». Реакція української влади на цей заклик, як бачимо, проявилася тільки зараз. Але що заважало зробити це раніше?

Чому Кучма був проти?

Ратифікація Римського статуту дає державі не один плюс – зокрема, держава стає учасником Міжнародного кримінального суду, а злочини її громадян або вчинені на її території – підсудними судові в Гаазі. При цьому не має значення те, що сам злочинець походить з країни, яка не є учасницею Римського статуту.

Розберемо на конкретному прикладі 7 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента РФ Путіна та російської уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової. Їх підозрюють у незаконній депортації та переміщенні українських дітей. Якщо вони виїдуть за територію Росії в країни, які є учасниками МКС та ратифікували Римський статут, їх повинні заарештувати та передати до суду.

Про інші вигоди від ратифікації я ще скажу нижче, а поки зауважу, що спроби ратифікації статуту тривають з 2001-го, коли Конституційний Суд своїм вердиктом зупинив цей процес. КСУ тоді постановив, що повна ратифікація статуту суперечила б Конституції України, зокрема, деяким положення Розділу VIII «Правосуддя». Так, ст. 124 цього Розділу передбачає можливість здійснення правосуддя лише судами України і виключає делегування цієї функції іншим структурам, таким як МКС.

Цю перешкоду усунули в червні 2019 року, коли набули чинності зміни до згаданої статті Конституції. Вона була доповнена частиною 6-тою, в якій зазначається, що «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду». Отож, більше причин відмовлятися від ратифікації не лишилося? Правових, по суті, не лишилося. Законодавство України дозволяє ратифікацію. Але лишалися політичні резони, котрі донедавна продовжували гальмувати процес.

Вочевидь, певні побоювання Римський статут викликав ще у другого президента України Леоніда Кучми. Саме на початку його другої каденції держава підписувала цей документ. А потім сталося вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і прозвучали обвинувачення на адресу тодішнього глави держави. Це, як ми пам’ятаємо, викликало масові протести, які усунували подекуди брутальними силовими методами.

У цей самий час Конституційний Суд і оприлюднив своє рішення щодо неможливості ратифікації, яке я згадувала вище. Та якщо Кучмі справді увижалися якісь ризики від Гааги – боявся він дарма. Під визначення міжнародних злочинів те, що відбувалося в Україні на початку 2000-х, аж ніяк не підпадало.

А можна не ратифікувати?

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба якось зазначав, що Україна вже зараз взаємодіє з МКС і без ратифікації Римського статуту. Дійсно, у пункті 3 статті 12 Римського статуту йдеться про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду державою, яка не ратифікувала Римський статут. Україна скористалася цим механізмом двічі і подала дві заяви від імені ВРУ про визнання юрисдикції МКС.

Перша така заява була подана 17 квітня 2014 року – про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності під час Майдану з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Друга – від 8 вересня 2015 року – про визнання юрисдикції МКС щодо можливого вчинення злочинів проти людяності та воєнних злочинів на всій території України (включно з Кримом і Донбасом) від 20 лютого 2014 року і по теперішній час.

Але тут важливо розуміти, що заяви про визнання юрисдикції МКС, згідно з положенням пункту 3 статті 12 Римського статуту, покладають на державу зобов'язання співпрацювати з МКС і виконувати усі його рішення. Україна такі заяви подала. А відтак ВЖЕ взяла на себе всі зобов'язання співпрацювати з МКС.

При цьому зауважу важливу річ: зобов'язання Україна взяла, а прав, притаманних повноцінному учаснику Римського статуту та члену Міжнародного кримінального суду, вона не має. І все тому, що не ратифіковано Римський статут. Тобто далі зволікати немає ані найменшого сенсу, а щодо притягнення до відповідальності українських військових, то тут діятимуть певні запобіжники.

Як усунути ризики?

Офіційний Київ планує ратифікацію, але з поправкою, яка забороняє МКС в найближчі 7 років притягати до відповідальності громадян України за воєнні злочини. Вочевидь, у владі розраховують, що за цей час війна з РФ завершиться, а можливі воєнні злочини встигнуть розслідувати українська правоохоронна і судова системи. А відтак МКС зможе притягти до відповідальності українця, тільки якщо національна правоохоронна система не зможе або не захоче зробити це належним чином.

Якщо ж щодо конкретного воєнного злочину вже є вирок української Феміди – обвинувальний чи виправдувальний – то міжнародна юстиція у дану справу не втручатиметься. Адже у ст.17 Римського статуту вказано перелік підстав, коли міжнародний суд не може прийняти до свого провадження справу. Головна з них – якщо ця справа вже розслідується національними правоохоронними органами.

Але водночас МКС може визнати, що національне розслідування проведене неналежним чином чи спеціально з метою «вигородити особу від переслідування». В таких випадках міжнародний суд може прийняти справу до свого провадження. Можна припустити, що недружні до України держави, зокрема та ж сама Росія, будуть атакувати МКС сотнями заяв проти військових ЗСУ.

Така ситуація вже мала місце у 2008 році, коли РФ розпочала війну проти Грузії і при цьому подавала заяви проти грузинських політичних і військових діячів в Міжнародний кримінальний суд. Грузинська влада, своєю чергою, подавала позови проти Росії. На вивчення цієї ситуації суд витратив 10 років і в підсумку покарав лише трьох чиновників невизнаної Південної Осетії, але не Росії, яка по факту контролювала їх. Тобто і МКС може продемонструвати свою «беззубість», а Римський статут не є панацеєю від подібних випадків, проте ратифікувати цей документ все ж необхідно.

Чому Римський статут – це вигідно для України?

Це слід зробити вже тому, що ратифікація Римського статуту – одна з умов подальшої євроінтеграції України. Всі члени Європейського Союзу є учасниками МКС. Про це я писала вище, а зараз зацитую генпрокурора Андрія Костіна, який вважає ратифікацію важливим «сигналом» для міжнародної громадськості. «Це чіткий сигнал, що Україна розділяє принципи міжнародного порядку, заснованого на законах і правилах, і повною мірою готова діяти згідно з цими принципами», – говорить він.

Крім того, завершивши процедуру приєднання до МКС, Україна отримає право призначити свого суддю до цього міжнародного органу, брати участь у виборах прокурора, затверджувати розподіл бюджету суду. Все це посилить ефективність розслідування російських воєнних злочинів. Нарешті, повноцінна участь в МКС спростить доступ українцям до спеціального цільового фонду суду та підвищить шанси отримати компенсацію для потерпілих від злочинів, скоєних на території України представниками армії РФ.

Зауважу, що у грудні 2025 року щорічна Асамблея держав-учасниць розглядатиме питання про внесення поправок до Римського статуту. Україна (якщо на той час відбудеться ратифікація) зможе ініціювати зміни до положень щодо юрисдикції МКС відносно злочину агресії – а це те, що для нас зараз актуально. А коли ще за рік – у грудні 2016-го – Асамблея обиратиме нових суддів, Україна зможе як виступити зі своєю кандидатурою, так і взяти участь у голосуванні за нових суддів.

Для досягнення подібних перспектив достатньо підтримати законопроєкт президента Зеленського. Епопея з ратифікацією надто затягнулася, тож вона потребує фінальної крапки, а Україна – повноцінної участі у роботі МКС.