Переговори вже близько як ніколи

Кулебу в Китай погнали. Держсекретар Ватикану П'єтро Паролін прокатався по Україні від Львова, Бердичева, Одеси до Києва.

Перед тим Орбан із Угорщини по дорозі в Москву і Пекін приїхав до Києва. Стаття Джонсона (екс-прем’єра Великобританії і «друга» України) про завершення війни і переговори. Ну, звичайно, Зеленський поговорив з Трампом. Переговори вже близько як ніколи.

Хоча, зараз доречно називати даний процес переговорними дебатами.

Напевно вже стає зрозумілим, що питання війни (кордони, 1991 рік, території) – це вже нікого не цікавить. Це лише цікавить безпосередньо пересічного українця, який іще довго буде задавати собі мільйон питань щодо війни, причин і наслідків.

Усі намагаються зараз в Україні завершити свою риболовлю в мутній воді часів війни. Адже є посередники реальні, а є лише тіні посередників. Китай – це навіть не посередник. Ця країна – над сутичкою. Саудівська Аравія виступає безпосереднім центром формування пропозицій. Усі інші – намагаються як риби-прилипали отримати своє місце у переговорному процесі, свою славу і свою вигоду.

Україну вже не підштовхують, Україна вже сама говорить про переговори. Енергетика, земля, логістичні маршрути, гроші на відбудову – все це обговорюють.

Насправді дуже багато енергетичних питань піднімають у ході дебатів. Тому навіть не дивно і лише викликає сміх, що «несподівано» Україна вирішили натиснути на нафтовий мозоль Угорщини і Словаччини. Це про історію із «припиненням» поставок нафти «Лукойлу» по «Дружбі». Дивний збіг обставин, що обидві країни – Угорщина і Словаччина – не поділяють «переговорні позиції» України.

Запорізька АЕС, транзит газу, транзит нафти, видобуток газу і нафти, експорт/імпорт електроенергії, експлуатація АЕС, ядерне паливо, майбутнє виведення з експлуатації АЕС – це напевно лише частина тих питань, які лежать на столі переговорів та їх розглядають. І історія з азербайджанським газом – тому лише підтвердження. Азербайджан, який також хоче зловити свою рибу у цій воді.

Сумно, що усі ці переговори іще більше позбавляють суб’єктності енергетичний сектор. В умовному 2030 році куди не ткнеш пальцем – там вже не буде 100%-го впливу України.

Можна лише уявити масштаб катастрофи суб’єктності. Не менш яскравий приклад – візит держсекретаря Ватикану П'єтро Паролін та його турне Україною. Ну чим не огляд володінь (тут мав бути сумний смайл). Та й важко собі уявити такий збіг обставин (та ні-ні, звичайно, збіг обставин, точно кажу), коли візит Пароліна відбувається у той самий час, коли у Верховній Раді намагалися ухвалити законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій». В народі у медіа цю ініціативу називають законом то про заборону РПЦ, то про заборону Української православної церкви. Думки як завжди розходяться. Навіть назви організацій називають неправильно. Як народ може зрозуміти про що йде мова?

Римо-католицька церква (Ватикан) ловить також свою рибу. Ну, у випадку церкви – це зрозуміло. Історичний процес розширення свого впливу, збільшення кількості приходів, посилення своїх релігійно-культурних цінностей. Та й своїми руками це все робити не потрібно. Є готові проксі-, квазі-організації. Нічого нового. Досвід у РКЦ доволі серйозний. Тут можна було би згадати «а що там УГКЦ?», яка є складовою соціо-культурно-релігійного життєвого середовища держави України. Поки що є складовою.

Взагалі згадувати питання церкви настільки цікаво, що навіть одна-дві думки про будь-яку церкву можуть породити масу коментарів та реакцій. Ну да, це не про генератори говорити, про газові турбіни чи про графіки відключень(тут мав бути веселий смайл).

Але поки що все впирається у переговори, які будуть з нами чи без нас. Але про нас.