Аудит антикорупційних структур

Місія нездійсненна?

Війна – війною, а Міжнародний валютний фонд, один з наших головних кредиторів, від рішень якого залежатиме надходження коштів й з інших джерел, чекає від України деяких звітів. Зокрема, аудиту діяльності Національного антикорупційного бюро.

Аудит має бути проведено до кінця вересня 2024 року. Директор Національного антикорупційного бюро Семен Кривонос ще у лютому анонсував проведення аудиту незалежними експертами, яких призначать міжнародні партнери. От тільки проблема полягає в тому, склад комісії досі не сформовано. Хоча український МЗС і закликав партнерів якнайскорше надати кандидатури її представників.

З іншого боку, українська сторона, можливо, саме зараз і не зацікавлена у проведенні жодних перевірок. Бо НАБУ перебуває зараз в епіцентрі значного скандалу, хоча й далеко не першого. В історії бюро вже було тертя між першим директором НАБУ Артемом Ситником та першим головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким.

Був і скандал, коли сам Ситник опинився у реєстрі корупціонерів. Це, втім, не відбилося негативно на його долі – після звільнення з НАБУ Ситник спочатку пішов працювати заступником директора Національного агентства з запобігання корупції, а потім зайняв аналогічну посаду в Агенції оборонних закупівель Міноборони.

Але це те, що стосувається Ситника. Нинішній же скандал – з обшуками в одного з детективів Бюро та звільненням першого заступника директора НАБУ Гізо Углави – може мати куди як гірші наслідки. Є підозра, що Углава протягом тривалого часу передавав стороннім інформацію з надр Бюро. Щоправда, сам фігурант заявляє, що пройшов поліграф, а до витоків інформації непричетний. В кожному разі, антикорупційний комітет проводить службову перевірку, тож новини ще будуть. Та якщо на пригоди Ситника антикорупційні активісти заплющували очі, то епізод з Углавою вже зараз посварив їх та директора цього органу Семена Кривоноса.

Тож ті, хто раніше адвокатував НАБУ, тепер можуть від нього відвернутися. І це – напередодні аудиту.

Інша історія – у Національного агентства з питань запобігання корупції. У цьому органі поки що був проведений лише один аудит – за результатами діяльності НАЗК в 2020-2021 роках. Про нього я іще скажу нижче. Що ж до наступних років, 2022-2023-го, то вони все ще чекають на зовнішне оцінювання.

Українська сторона обіцяє організувати та провести усе до жовтня, проте це фізично неможливо. Особливо враховуючи, що на дворі – вже середина липня. 

Адже до того наші партнери мають сформувати пропозиції щодо складу комісії, яка займатиметься аудитом, а Кабмін затвердити її склад. Проте, наскільки мені відомо, нічого із цього зроблено не було. А якби навіть і було, то попередня аналогічна комісія у НАЗК писала свій звіт біля року. Це надто складний процес та значний пласт роботи – аналіз даних, інтерв’ю з представниками структури, яку перевіряють, комунікації зі стейкхолдерами тощо. Це точно не робиться за ті 3-3,5 місяці, які залишилися до жовтня.

А як взагалі виникла ідея доручати перевірку антикорупційниих структур іноземцям? Свого часу Раду Європи зацікавило, що означає парламентський контроль за діяльністю НАЗК. Європейцям пояснили, що йдеться про обов’язок НАЗК надавати парламенту звіти про свою роботу, котрі – як показав досвід – не мають практичних наслідків.

Тож згодом у законодавстві закріпили положення про створення міжнародної комісії з проведення аудиту. Спочатку це стосувалася НАЗК, тепер же, за новим законом, перевірка НАБУ проводитиметься аналогічним способом. От тільки НАЗК вже проходило подібну процедуру, а у НАБУ – все попереду.

Щодо НАЗК, то 24 липня 2023 року Кабінет міністрів оприлюднив звіт цієї самої комісії (за 2020-2021 рр.), яка не визнала роботу НАЗК неефективною, але й ефективною не визнала також. Власне, оцінка йшла за дев’ятьма напрямами та 237 критеріями. Загальний результат, тобто «середня температура по палаті», такий: 72% критеріїв – виконано, 28% – не виконано. Але це оманливе співвідношення, бо не всі критерії мають однакову вагу.

Зокрема, комісія звернула увагу на недостатній рівень прозорості роботи НАЗК. Також – на серйозні помилки у підходах до розроблення нормативно-правових актів, що регулюють роботу самого НАЗК за різними напрямами. Третя проблема, на яку вказала комісія, – недоліки в організаційній структурі НАЗК і в кадровій роботі. Непрозорими є процедури відбору персоналу, велика плинність кадрів. Четвертий момент: величезна проблема з підрозділом внутрішнього контролю. Зупинятися детальніше на цьому документі немає резонів, бо вже слід готувати наступний.

І саме тому я не бачу причин, чому не доручити цій комісії перевірити НАЗК ще раз. Закон передбачає, що зовнішнє оцінювання проводять раз на два роки. Два роки минули, оцінювання нема, а комісія – є. Вона вже сформована, а закон не вимагає призначення іншого складу комісії для того, щоб проведення нового аудиту. Тим паче, що її члени із завданням впоралися.

 Виходить, що тут має місце бездіяльність самої комісії стосовно проведення аудиту щодо НАЗК. Адже ініціативу вона не проявляє. А дарма. Погляд зі сторони може нести цілком об'єктивні реконендації. Проте спосіб, у який їх надають, є надто хаотичним та неорганізованим.

Час від час я формую депутатські звернення з проханням роз'яснити, чому попередній склад комісії не може зайнятися нинішнім аудитом. Проте профільний комітет Ради відповідає зазвичай, що я піднімаю надто складне питання. З чого я роблю висновок, що над покращенням ситуації насправді ніхто не працює.

Нагадаю, що перший і поки що останній міжнародний аудит охопив половину каденції Олександра Новікова, який очолював НАЗК – вже згадані вище 2020-2021 роки. Саме так і мало бути за законом: оскільки строк перебування голови НАЗК на посаді становить 4 роки, а перевірка його роботи та роботи агентства проводиться посередині цього строку та в кінці, перший аудит розпочався в січні 2022-го. Очікувалось, що звіт міжнародної комісії буде готовий у червні, але почалося повномасштабне вторгнення, і справа затягнулася на цілий рік.

Нині НАЗК має нового голову – Віктора Павлущика, але це не означає, що не слід завершити розпочате та перевірити другу половину каденції Новікова. Так, свого часу трьох членів комісії – а це Джозеф Генглоф зі США, Діана Курпнієце з Латвії та Лаура Стефан з Румунії – було складно зібрати до купи, адже перевіряючі просто втекли від «великої війни». І все ж таки свій звіт вони презентували. Хай навіть він з’явився не у червні 2022-го, як мало б бути, а у липні 2023-го. То чому б цю трійцю знову не запросити до праці?

Можливо, це не робиться тому, що свого часу на їхній аудит, який наголосив на серйозних недоліках у роботі Агентства, саме НАЗК не відгукнулося ніяк. Не відгукнувся ані сам Новіков, ані Громадська рада НАЗК. А остання, демонструючи активізм та зацікавленість у процесі, мала би зробити це першою. 

Як на мене, тут справді є, над цим поміркувати.

Але повертаючись до НАБУ. Нині партнери ставлять Україну у складне становище, очікуючи проведення аудиту – за таким же механізмом, який діяв у випадку з НАЗК, але водночас не надсилають нас своїх перевіряючих. Цим самим вони залишають мяч на полі гри у нашої сторони, адже Україна може його відпасувати та поцікавитись, де ж, зрештою, члени комісії?

Але якщо обійтися без подібних ігор, то гадаю, слід поміркувати над створенням якихось інших механізмів контролю над антикорупційними структурами або ж – інших форматів самих аудиторських комісій, які здійснюють перевірку.

Бо нинішні механізми контролю є явно неефективними. Не буду зараз говорити про те, наскільки неефективними є й самі антикорупційні органи, створені на вимогу партнерів по євроінтеграції. Це – окрема тема, яку я вже підіймала у своїх публікаціях, і, можливо, буду змушена підняти ще не раз.