Трамп і Тимошенко: такі різні підходи до балотування у президенти

У Сполучених Штатах засуджена особа може очолити країну

Україна: засуджених не беруть у президенти

У січні 2014 року, коли президентом України все ще був Віктор Янукович, а його втеча нікому не спадала на думку, до Конституційного Суду надійшло подання від Центрвиборчкому. ЦВК просила роз’яснити, чи може балотуватися у президенти людина з непогашеною судимістю?

Адже українська Конституція не містить з цього приводу жодних директив, а питання було нагальним, бо вже у 2015-ці (коли мали відбутися чергові президентські вибори) за крісло голови держави збиралася позмагатися Юлія Тимошенко. Нагадаю, що на початок 2014 року Тимошенко була ув’язнена у Качанівській колонії за вироком суду, який відбувся за два з половиною роки перед тим.

Напередодні, а саме восени 2013-го, тодішня міністерка юстиції Олена Лукаш роз’яснювала, що можливість балотування на пост глави держави для громадян з непогашеною судимістю виключена. А представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко говорив, що така можливість існує, якщо покарання завершено.

Мовляв, на подібній позиції стоїть і сам Янукович, котрий «як гарант Конституції вважає, що право людини обмежити ніхто не може. Якщо зняття судимості або погашення судимості повертає, тобто фіксує момент, коли людина перед суспільством спокутувала свої провини, то ніхто не може штучно її обмежити в реалізації своїх політичних прав», – казав Мірошниченко.

Янукович, котрий і сам був засуджений за кримінальний злочин (хоча це й заперечувалось), звісно, не міг не сказати, що відбуття покарання повертає соціуму «людину, яку спокутувала провину». Тим паче, що семилітній термін ув’язнення Тимошенко був у розпалі, і її ніхто й нікуди ще не повертав.

А втім, пройшло лише кілька тижнів, і все це втратило сенс – і слова Януковича, і коментарі його владної команди, і сумніви ЦВК, і подання до КСУ. Перемога Революції Гідності звільнила Юлію Володимирівну та посприяла її тріумфальній появі на сцені Євромайдану.

А же 28 лютого 2014 року Київський районний суд Харкова закрив провадження у кримінальній справі щодо Тимошенко за відсутністю у ній складу злочину. Того ж дня Верховна Рада України ухвалила закон «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», згідно з яким Тимошенко була реабілітована та поновлена в усіх правах.

Тож у травні того року лідерка БЮТ взяла участь у дострокових виборах президента України, посівши на них друге місце і програвши перегони Петру Порошенку. Але питання щодо того, чи можна засудженим балотуватися у президенти, по суті, залишилося відкритим.

Стаття 103 Конституції України говорить лише про те, що президентом нашої держави може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Як бачимо, щодо відсутності / наявності у претендента судимостей, не сказано ані слова. Тож теоретично відповідне питання може бути підняте коли-небудь іще.

Сполучені Штати: балотуватися можна хоч із судимістю, хоч без

А у Сполучених Штатах, за якими ми так уважно стежимо в контексті майбутніх президентських виборів, судимість / несудимість кандидата взагалі не має значення. Нагадаю, що нещодавно присяжні нью-йоркського суду визнали Дональда Трампа винним у фальсифікації документації з метою приховати суму, яку його адвокат заплатив колишній порноактрисі Стормі Деніелс за мовчання про секс із експрезидентом. Так Трамп став першим очільником держави (хай навіть і колишнім), якого визнали винним в кримінальному злочині.

Нині Трамп обіцяє подати апеляцію, але незалежно від того, зробить він це чи ні, дорога до участі у виборах для нього відкрита. Адже конституція США має досить небагато вимог до кандидатів у президенти: вони повинні бути старшими за 35 років, народитися в США та прожити в цій країні щонайменше 14 років. Немає ніяких правил, які би блокували від участі кандидатів з кримінальними вироками – так само, як і в Україні. Тож навіть американські ув'язнені можуть балотуватися.

Щоправда, вердикт все ще може вплинути на вибори у листопаді цього року. Опитування Bloomberg і Morning Consult на початку цього року показало, що 53% виборці у ключових штатах відмовилися би голосувати за республіканця, якби його засудили. Але це вже політичний вимір, а не юридичний.

З юридичної ж точки зору нас цікавить те, чи може бути Трамп засудженим? Про це стане відомо 11 липня, коли у його справі почнуть зачитувати вирок. А при винесенні вироку судді доведеться враховувати декілька факторів, в тому числі вік 77-річного Трампа.

У підсумку колишній президент може отримати штраф, випробувальний термін чи нагляд, або сісти до в'язниці. Оскільки звинувачення, висунуті Трампу, стосуються ненасильницького злочину, він може отримати достатньо м’яке покарання. І все ж таки опинитися за гратами.

При цьому, однак, навіть будучи у тюрмі, Дональд Трамп має право балотувати в президенти та може бути обраним – американське законодавство це не забороняє. Тож зараз американських правників цікавить не це, а інша колізія: а чи може Трамп (у разі перемоги) сам себе помилувати, адже президент США наділений таким правом?

У пошуках відповіді на це питання спеціалісти із конституції США розходяться в думках. Можливо, Трамп стане першим, хто помилує сам себе або принаймні спробує це зробити. Хоча для цього йому ще треба виграти вибори, а це вже інша історія.

А як щодо, приміром, імпічменту?

Майже під час кожного президентства в Україні так чи інакше виринала тема імпічменту. Особливо яскраво це було в часи Кучми, усунути якого тодішня опозиція вимагала через підозри у причетності другого президента да смерті журналіста Георгія Гонгадзе. Слід зазначити, що у частині, яка стосується імпічменту, американське законодавство так само і подібне, і неподібне на українське.

Чим подібне? Передусім тим, що така процедура застосується вкрай рідко. У США парламентарі намагалися усунути чотирьох президентів: Ендрю Джонсона, Річарда Ніксона, Біла Клінтона та двічі – Дональда Трампа. Однак жодного разу процедуру так і не довели до кінця. Ніксон подав у відставку ще до початку слухань, а решту виправдав Сенат.     

Щодо України, то в нашій Конституції норма про імпічмент була з самого початку. Вона, однак, не працювала.

Стаття 111 Конституції визначає базові положення щодо усунення президента з поста. Докладно ж процедура імпічменту раніше була прописана в Законі про регламент Верховної Ради. А за президентства Зеленського сталося відокремлення імпічменту в окремий закон, хоча дискусії про його доцільність відновилися ще у 2014-му, коли вже згадуваний мною Віктор Янукович покинув Україну. Тоді депутатам йшлося проте, як юридично позбавити президента-втікача влади. Втім, вже за рік його просто позбавили такого звання – спеціально написаним законом на два рядки.

До окремого закону про імпічмент повернулися вже за наступної влади – його ухвалення стало однією з виборчих обіцянок Володимира Зеленського. Новий глава держави своє слово дотримав, і 10 вересня 2019 року закон про імпічмент парламентарі успішно проголосували. Цей закон був більш деталізований, ніж аналогічна норма в Конституції. У ньому прописані конкретні дії в процесі імпічменту та їхня послідовність. Окрім того, там є критерії для формування слідчої комісії та принципи її діяльності.

Щоб почати процедуру, більшість – тобто щонайменше 226 депутатів – має скерувати на розгляд Верховної Ради відповідне письмове подання. Після цього парламент повинен проголосувати за початок процедури імпічменту. Втім ініціювати процедуру – чи не найлегша частина. Далі сам процес в кілька етапів треба довести до кінця. Перш за все Верховна Рада створює спеціальну комісію, яка повинна провести розслідування та з’ясувати, чи є підстави для імпічменту. До неї пропорційно входять депутати від усіх фракцій.

Висновки комісії обговорюють у парламенті, а на саме засідання запрошують також президента, представників Конституційного та Верховного суду. Якщо факт злочину довели без додаткових розслідувань, то готують постанову про звинувачення президента. За неї – окремо щодо кожного пункту – мають проголосувати щонайменше дві третини, тобто 300 народних депутатів.

На наступному етапі парламент звертається до Конституційного та Верховного судів. Перший встановлює, чи проходить імпічмент в рамках Конституції. Другий – чи є дії, в яких звинувачують президента, державною зрадою або відповідним «іншим злочином». Якщо Верховний суд дає негативну відповідь, процедура припиняється. Якщо позитивну – триває.

Після висновків від суддів депутати мають голосувати безпосередньо за відсторонення президента. Тільки тепер уже голоси за це мають віддати щонайменше три чверті депутатів, тобто 338 осіб. Постанова набуває чинності одразу після оголошення про її прийняття. Тож процедура, як бачимо, складна та багаторівнева. У США все відбувається подібно, але все ж трохи простіше.

Там розпочинати процес імпічменту може виключно Палата Представників, а розслідуванням займається юридичний комітет палати (House Judiciary Committee). Як і в Україні, комітет пропонує Палаті Представників положення для голосування. І якщо хоча б одне положення проходить голосування, процес імпічменту продовжується. А для ухвалення рішення у США достатньо простої більшості, а не дві третини голосів, як у нас.

Проте далі ж починається частина, яку досі не подолав жоден імпічмент в історії США. Положення, попередньо ухвалені Палатою Представників, надаються на розгляд Сенату. Після ознайомлення Сенат проводить голосування. Рішення про імпічмент приймається, якщо мінімум дві третини сенаторів голосують «за». Інакше процес імпічменту припиняється.

Хай там як, а імпічмент в Америці реалізувати легше – хоча б тому, що потрібно менше голосів для ухвалення ключових рішень. Зауважимо, що при цьому США є президентською республікою, і голова держави там має більшу владу, аніж у нас, де процедура імпічменту фактично унеможливлена.    

За таких обставин українському президенту живеться спокійніше, аніж його американському колезі. По суті, хвилюватися кандидати в президенти мають лише в тому випадку, якщо їхній шлях до влади пролягав через тюрму. Але таке стається рідко, а якщо все ж стається, претенденти вміють знаходити вихід зі скрутного становища. Як то кажуть, суворість закону інколи компенсує необов’язковість його виконання.

І в Україні таким станом речей мало кого здивуєш…