Іще демократія чи уже автократія?

Ось і настав цей день формального завершення першого президентського терміну Зеленського.

Спойлер: іншого президента поки для українців не буде, але це «поки» тривати буде, схоже, недовго.

Можна говорити про консенсус українського суспільства (усіх разом – цивільного населення, бізнесу, армії) щодо безтермінового продовження президентського терміну Зеленського. Адже всі свідомо або ж несвідомо сприйняли факт Зеленського як президента без проведення виборів.

Чи був інший варіант розвитку подій? Звичайно, що був.

Можна до усра..ки сперечатися про легітимність, легальність, відповідність такого рішення до поточного трактування чинних законів і Конституції, відповідність до реалій війни, неформальну підтримку такого рішення західними країнами – але проблеми це не вирішує. Вона є.

Що мало відбутись?

1.     Формально і по «закону» війни – мала відбутись офіційна, пряма, без прикрас узурпація влади тим, хто очолює з українського боку цю війну. І як не крути це Зеленський. Зважаючи на те, що з часу початку війни не було сформовано альтернативного центру ведення війни (інше питання як це могло відбутись), то єдиним центром і залишається Зеленський.

2.     Другий шлях – проведення примітивних квазі-виборів за 1-2 місяці з фактичним єдиним кандидатом Зеленським. На закиди про неможливість проведення виборів під час війни можна лише сказати, що все можливо. Його перемога – це був би узаконений шлях продовження повноважень. І, до речі, у такий спосіб була би отримана беззаперечна внутрішня легітимність президента Зеленського.

До речі, тоді би і не було роздумів Путіна на предмет «легітимний чи не легітимний» Зеленський, а тому з ким, як і коли проводити переговори питання би також не стояло.

Так, існує ризик у тому, що будь-який результат війни можна буде тоді вважати «нелегітимним» (хоча про яку легітимність можна говорити в умовах війни?). Бо хто ж, як казав Ющенко, видасть легітимний «мандат на переговори». В принципі можна зрозуміти доведення з боку західних країн нелегітимності Путіна як президента Росії. Хоча підіть і доведіть це Китаю, Саудівській Аравії чи Індії. І ще половині країн світу.

В результаті все одно після 20 травня 2024 року виникає питання у якій державній системі населення України проживає зараз і як її будуть сприймати всі країни навколо. Це вже автократія чи це іще демократія? І чи можна взагалі мислити такими категоріями у час війни? Риторичне питання, а тому не буду у нього заглиблюватись. Адже відсутній мало чи не головний фактор будь-якої автократії чи демократії – суб’єктність і самостійна воля для прийняття рішення.

І – що важливо – що буде з «мирним планом», який так-сяк, але просувають у Зеленського?

Словом, у всій цій вакханалії та міксі демократії і автократії єдиним виходом залишається все таки проведення виборів.

І бажання виборів можна читати навіть по губам олігархів. Точніше, на шортах Усика. Коли компанія ДТЕК Ахметова «шалено» починає підтримувати боксера Усика, то значить скоро вибори. І так як ніхто в Україні не задумується, коли дивиться до третьої ночі бокс і підтримує Усика, що найвідоміший сьогодні боксер України є вірним прихожанином Української православної церкви, на чолі з митрополитом Онуфрієм. Усик не «стрьомається» правильно і чітко перехрестися як перед боєм, так і після бою. Не змазано і швидко «аби ніхто не побачив», а правильно і відкрито. Така його світоглядна і православна позиція.

Так і Ахметова це не цікавить, бо він бачить в Усику потенційного кандидата в президенти. Особливо, якщо глянути на гетьманський прикид Усика при виході на бій (можливо, це тролінг Порошенка, хехе). Зрештою, для Ахметова розкладати яйця у різні кошики – цього іще ніхто не відміняв. Ахметов – класичний олігарх українського типу, який летить на вибори як бджола на мед.

У будь-якому випадку Україні варто виходити із серединного стану. І або повертатись до демократії, або оформлятись як тимчасова автократія. Можливо, тимчасова.