«Іноагенти» в Грузії

Про що скандальний закон та звідки ростуть його «ноги»?

15 квітня парламент Грузії почав розглядати законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу», аналог російського закону про «іноземних агентів». Розгляд проходить під акомпанемент активних протестів – під будинком парламенту кілька тисяч людей скандують «Ні – російському закону!» та «Ні – російській мрії!». Останнє гасло – натяк на «Грузинську мрію» – партію, яку вважають проросійською і котра й зініціювала ухвалення законопроєкту. Про що цей документ та навіщо Грузія мавпує його російську версію – розберемо разом.

Отож, одного разу в Росії…

Термін «іноземний агент» у російському законодавстві з'явився невдовзі після протестів 6 травня 2012 року та початку «болотної справи», фігурантами якої стали понад 30 осіб. Ще тоді влада пов'язала протести з «іноземним впливом» і до кінця червня розробила поправки до законодавства про некомерційні організації (НКО), на прийняття яких у Держдуми пішло менше місяця.

«Іноагентами» було оголошено НКО, які займаються політичною діяльністю та отримують фінансування від іноземних держав, організацій, громадян, а також від міжнародних організацій.

Такі НКО зобов'язали:

самостійно реєструватися в Мін'юсті,

регулярно подавати докладні звіти про фінансування та витрати,

здавати аудиторську звітність і маркувати свої публікації в інтернеті та ЗМІ попередженням про те, що матеріали «видані та (або) поширені НКО, яка виконує функції іноземного агента», тобто початкове формулювання попередження було більш лаконічним, ніж його пізніша і відоміша версія.

За «злісне ухилення» від виконання цих обов'язків керівникам організацій загрожував штраф до 300 тисяч рублів, виправні роботи та навіть позбавлення волі на строк до двох років. Тобто, попри пізніші заяви Путіна, кримінальна відповідальність для «іноагентів» існувала з самого початку.

Незважаючи на спішне ухвалення закону у 2012 році, механізм самостійного повідомлення Мін'юсту про свою «іноагентську» діяльність не працював, тож перші «іноагенти» у реєстрі з'явилися лише через рік. Тоді Мін'юст одержав право самостійно оголошувати організації «іноземними агентами». Усього за кілька тижнів «іноагентами» стали одразу п'ять НКО.

Водночас, «іноагенти» формально отримали право оскаржити рішення відомства через суд. Але за наступні вісім років на практиці не було жодного успішного оскарження.

Закручування гайок

Тим часом Мін'юст підготував поправки до закону про НКО, які ще більше цей закон розширили. Участю у політиці, крім організації та проведення масових заходів (збори, мітинги, демонстрації, ходи чи пікетування), відомство запропонувало вважати також спостереження за виборами. Як наслідок – «іноземним агентом» визнали одну з найавторитетніших у РФ дослідницьких організацій «Левада-Центр».

Пізніше Путін підписав закон, який дозволяє оголошувати «іноагентами» засоби масової інформації. Документ розробили та схвалили лише за десять днів, а через кілька тижнів до реєстру включили дев'ять ЗМІ, серед яких були «Голос Америки» та кілька проєктів «Радіо Свобода».

А далі були внесені нові поправки, які ще більше посилювали тиск на неугодних режиму: Мін'юсту дозволили оголошувати «ЗМІ-іноагентами» окремих людей (!) у тому випадку, якщо ті поширюють матеріали «іноагентських» видань або беруть участь у їх створенні, одночасно отримуючи фінансування (будь-яке, не тільки на подібні цілі) з-за кордону або від самих «іноагентів».

Тобто під загрозою опинилися фактично будь-які користувачі соцмереж, які роблять репости «іноагентських» ЗМІ та іноді отримують якісь гроші з-за кордону, не кажучи вже про журналістів. Таких громадян зобов'язали реєструвати юрособу для подання звітності та маркувати свої публікації знаменитою плашкою, яку обов'язково потрібно розміщувати на помітному місці та великим шрифтом.

Також у російському Кримінальному кодексі було розширено та посилено статтю 330.1 КК, яка відтепер передбачала покарання аж до п'яти років позбавлення волі за невиконання законодавства про «іноагентів».

Все більше і більше «іноагентів»

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та посилення репресивних законів у РФ списки «іноагентів» почали поповнюватися з особливою інтенсивністю. Зокрема, з'явилися перші фізособи-«іноагенти», ними стали журналісти Євген Кисельов та Матвій Ганапольський. У різні реєстри за цей час потрапили багато російських громадських діячів та блогерів, яких вважають опозиційними: Юрій Дудь, Катерина Шульман, Максим Кац, Ілля Яшин, Ірина Шихман та інші.

До літа 2022 року типів «іноагентства» стало так багато, що було вже зовсім незрозуміло, наприклад, за яким принципом Мін'юст оголошує одних людей просто «іноагентами», а інших – «ЗМІ-іноагентами». У результаті влада вирішила об'єднати всі види «іноагентства» в один. І тепер, щоб стати «іноагентом», достатньо потрапити під «іноземний вплив», а це не лише фінансування, а й «переконання» та «інші дії».

Крім того, додалися нові заборони. Тепер «Іноагенти» не зможуть викладати у школах та вишах, працювати на держслужбі, бути членами виборчих комісій та організаторами будь-яких публічних заходів, включаючи протестні. Крім того, їм не можна отримувати фінансування від держави, брати участь у держзакупівлях та вкладати кошти у стратегічні російські підприємства. Серед дітей теж не можна розповсюджувати інформаційні матеріали, створені «іноагентами».

Такими, повторюю, є справи у Росії. А що у Грузії?

Друга спроба

У березні 2023 року парламент Грузії вже намагався ухвалити законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу». 7 березня за нього навіть проголосували у першому читанні. Але тоді в Тбілісі почалися масові протести із водометами, сльозогінним газом, затриманнями та штурмом парламенту. 9 березня партія влади «Грузинська мрія» відкликала скандальний документ.

«Ми бачимо, що прийнятий законопроєкт викликав розбіжності в суспільстві. Машина брехні змогла представити законопроєкт у негативному світлі та ввести в оману певну частину громадськості», – так пояснювала власну позицію «Грузинська мрія».

Грузинська версія закону про іноагентів передбачає певного роду зобов'язання для громадських організацій. Якщо вони фінансуються з-за кордону на 20% і більше, то мають реєструватися в статусі «іноземних агентів».

Опозиція заявляла, що документ надто подібний на закон про іноагентів у Росії. Заявляє вона про це і зараз.

«Грузинське суспільство має зробити все для того, щоб не дозволити ухвалити російський законопроєкт цього разу, як ми не дозволили минулого року! Тому що вони намагаються саботувати європейський шлях», – зазначив під час мітингу під грузинським парламентом генсек Єдиного національного руху Петре Цискарішвілі.

Цискарішвілі вважає, що саме позиція грузинів у березні минулого року допомогла його країні отримати статус кандидата на членство в ЄС. Тож зараз важливо не втратити ці набутки, піддавшись вимогам «Грузинської мрії».

«Ні – російському закону!»

Початок тижня у Грузії виявився насиченим на події. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе зустрічався із послами США, ЄС, Великої Британії та переконував їх, що «закон повністю відповідає всім основним правовим принципам і слугує єдиній меті щорічного оприлюднення фінансів неурядових організацій та відповідних ЗМІ».

«Коли влада сама показує приклад прозорості та публікуються всі урядові рішення та правові акти, незрозуміло, чому неприпустимо, щоб громадські організації відповідали мінімальному стандарту прозорості. Глава уряду ще раз підтвердив повну готовність уряду до відкритої дискусії щодо закону, щоб у грузинського суспільства та друзів Грузії не виникало жодних запитань», – йдеться у заяві уряду.

Але ще минулого тижня Єврокомісія закликала владу Грузії відкликати законопроєкт «про іноагентів». Бо він не збігається з цінностями ЄС. Про це заявив і посол ЄС в Грузії Павел Герчинський під час пресконференції в Тбілісі. 

«На нашу думку, занепокоєння щодо прозорості (неурядових організацій) не повинно використовуватися як виправдання для обмеження простору для організацій громадянського суспільства, обмеження свободи слова та свободи ЗМІ», – сказав він.

Як розвиватимуться події далі, покаже час. Між прихильниками та противниками згаданого закону вже навіть виникали бійки. Втім, краще бійка у парламентських стінах, аніж винесення за них неякісного, ба навіть шкідливого законодавчого продукту, який обмежує права і свобод громадян.

Європейський нюанс

Щоправда, справедливості заради слід додати: подібні законодавчі вимоги щодо реєстрації «іноагентів» є й у Європі та Сполучених Штатах. Там застосовують іншу термінологію, але суть залишається приблизно тією самою.

Так, зокрема, перед виборами до Європарламенту (а вони відбудуться цього року) Єврокомісія виступила з ініціативою посилити «прозорість і демократичну підзвітність діяльності з представництва інтересів від імені третіх країн, яка спрямована на вплив на політику, прийняття рішень і демократичний простір».

Простіше кажучи: всі, хто працює за гроші з-за кордону (у нас це завуальовано називають «за гранти») мають детально розписати, що й від кого вони отримали та на що витратили. Йдеться, звісно, про інтелектуальну діяльність, яку реалізують у політичній чи соціальній царині.

Ба навіть більше: ЄК прагне, аби практика реєстрації та детальних звітів поширилася у «глобальних масштабах», бо такими є стандарти демократії Євросоюзу.

І не тільки Євросоюзу: у США ще з 1938 року діє закон FARA, котрий вимагає розкривати свої відносини з іноземним урядом та інформацію про фінанси від осіб, що на цей уряд працюють.

Ані в Америці, ані в Європі такі вимоги не вважають порушенням свободи. Хоча у Росії все, звісно, доведено до повного абсурду, тому й не хотілося б, аби Грузія торувала цей шлях. Водночас для неї небажано наслідувати й українську практику, де будь-яке питання про фінансування з боку закордонних інституцій викликає шквал крику про зазіхання на громадський сектор.

Ні, бо громадський сектор так само мусить бути прозорим та чесним. А інакше не варто ображитися на презирливе «грантоїди» – слово, яким його обдаровують у народі. Насправді повна вакханалія та вседозволеність медійників і «лідерів громадської думки» не набагато краща за російські репресії, спрямовані проти блогерів та ЗМІ.

 Цивілізованим й демократичним наш соціум зробить здатність грати за загальними правилами, а не за видуманими персонально під себе.