Мобілізація жінок

Президент Зеленський підписав закон про посилення мобілізації. Але і без закону зрозуміло, що «папір» долю війни не вирішить.

Якщо формальна ціль такого закону більш-менш зрозуміла, то неформальна – це поступове перетворення країни у постійно діючий «центр мобілізації».

Свідомі або несвідомі прихильники такого розвитку подій «тикають пальцем» в Ізраїль і доповідають нам як щасливо заживе українське суспільство якщо піде шляхом повної мілітаризації життя. Це так красиво звучить поки така повна мілітаризація не торкнеться твого життя.

Зазвичай такі байки про щасливий ізраїльський досвід розповідають: 1) ті, хто залишається за кордоном і не планує мати відношення до ізраїльської моделі воєнно-суспільного життя в Україні; 2) ті, хто живе в Ізраїлі і ніколи не розповість (бо просто не знає, просто не хоче описати дійний стан справ і т.д.) реальної картини такого життя (звідки беруться гроші, чому дають гарантії), але буде переконувати Україну, що це вірний шлях; 3) нарешті це ті, хто взагалі не знає і не хоче знати як далі має жити Україна, бо чекає чергової вказівки (сьогодні від США, завтра від ЄС, післязавтра від Китаю).

Ех, погано вчили у школі Шевченка (не футболіста): «Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» золотого Тамерлана онучата голі. Німець скаже: «Ви слав'яне». «Слав'яне! слав'яне!» Славних прадідів великих правнуки погані!»

Словом, так звану ізраїльську модель «воєнного суспільства» доволі активно просувають і популяризують. І в цьому контексті все більш активно з’являються ідеї, що в Україні повинні проходити військову підготовку і служити жінки. Не вважаю за доцільне влазити у міфи про ізраїльський досвід «там служать всі» та вести дебати, яка це служба, її умови, обставини та багато всього іншого. Жити штучними (пропаганда) або свідомими ілюзіями – це право кожного.

Жінки – це майбутнє будь-якого народу. Якщо вже на то пішло, то в єврейській культурі рід продовжується по жіночій лінії. А в ізраїльському «Законі про повернення» чітко вказано два фактори, національний та релігійний: євреєм вважається той, хто народжений від матері-єврейки і не перейшов в інше віросповідання, а також особа, яка прийняла іудаїзм. Які ще тут можуть бути питання?

Чому в Україні не спрацює ізраїльська модель:

1)     Немає лобістської підтримка з боку США. Фінансової і військової. Стабільної. Десятиріччями. І мова не про виділення залишкової зброї чи пару десятків мільярдів доларів.

2)     Слабкий релігійний фактор в Україні, роз’єднаність релігійної культури. Навіть в умовах війни в Україні умудряються «пиляти» та руйнувати релігійну основу. Звичайно, в Ізраїлі не всі ходять у синагоги, але тисячолітня тяглість релігійної культури, традиції і віра впливає на суспільство. В Україні свою тисячолітню тяглість готові пустити під ніж, бо «так сказали». Тоді взагалі що буде впливати в Україні?

3)     Зовсім інший історичний контекст створення держави Україна і держави Ізраїль. Як європеоїдна раса не стане негроїдною, так і українці не стануть євреями.

Ну, і нарешті жінки, діти та народжуваність. Тому доки в Україні рівень (коефіцієнт) народжуваності не буде таким як в Ізраїлі (хоча би 2,9-3 дитини на жінку), то говорити про призов і проходити обов’язкову військову службу – це буде означати лише подальше скорочення населення і народжуваності. Зараз в Україні рівень народжуваності 1 дитина на жінку. І різноманітні «лгбтіакплюси» не вирішать цю проблему.

У євреїв та Ізраїлю можна багато чого повчитися, але перетворюватись у євреїв та Ізраїль не потрібно.