«Матриця» повертається

Яких іще реформ вистачає нашим партнерам та що ми їм обіцяємо

«Ми вдячні нашим партнерам за фінансову підтримку, яка допомогла зберегти економічну та фінансову стабільність України та профінансувати першочергові видатки бюджету. Водночас із допомогою наших партнерів ми готуємо матрицю реформ — вичерпні аналітичні дані щодо всіх реформаторських зобов’язань, які взяла на себе Україна. Це чітка дорожня карта, яка включає ключові реформи українського уряду, а також рекомендації та пропозиції від наших міжнародних партнерів», – казав прем’єр-міністр Денис Шмигаль 13 грудня 2023 року.

Тоді вжите ним словосполучення було просто словосполученням, але вже за два місяці по тому – 14 лютого 2024 року – на урядову сайті воно заграло новими відтінками, а обидва його слова були написані з великої літери.

Знов за реформу гроші

«Під час засідання міжвідомчої Координаційної платформи донорів міністр фінансів Сергій Марченко презентував Матрицю Реформ, яку уряд України підготував у співпраці зі Світовим банком. «На поточний рік ми маємо амбітний план реформ. Матриця включає близько 230 умов та рекомендацій для України, які було визначено у співпраці з міжнародними партнерами. Більше половини є унікальними, тоді як 45% дублюються в тій чи іншій формі», – сказав Марченко, якого цитує портал Кабміну.

Матриця реформ подається як певного роду досягнення, хоча насправді вона є фідбеком на так званий «План реформ від Білого дому», який з’явився восени 2023-го.

Цей план, як очевидно вже з його назви, для України написали партнери, зазначивши – поміж інших пунктів – потребу у доволі стислі терміни (йшлося про 3-6 місяців) виконати ряд першочергових завдань, зокрема, «створити Вищий адміністративний суд України (ВАСУ)» та «реформувати Верховний суд». Сполучені Штати підтвердили, що такий документ існує: «США надали запропонований «Перелік пріоритетних реформ» для обговорення та зворотного зв’язку на багатосторонній координаційній платформі донорів для України у Брюсселі. Цей перелік був наданий як основа для консультацій з урядом України та ключовими партнерами», – йшлося у повідомленні посольства.

Список вимог Заходу стосувався не лише Верховного суду та Вищого адміністративного. Він був, звісно, ширшим і торкався інших умов, із виконанням яких Україна може розраховувати на подальшу фінансову підтримку. Фактично це була схема «реформи в обмін на гроші», що не є ані секретним, ані несподіваним. План реформ не пов'язаний з війною та військовою допомогою Україні, котра, як відомо, нині застрягла у Конгресі. Виконання вимог має значення для економічного розвитку нашої держави, що спиратиметься у подальшому на кошти донорів. Це підтвердила у своїх коментарях медіа спеціальний представник США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер.

Характерне прізвище американської чиновниці ніби зайвий раз сигналізує Україні: без реформ – ані пенні. Однак що ж, зрештою, передбачає «Матриця»?

«Пріоритетом для України є відданість надійній судовій системі та антикорупційним заходам. Необхідність антикорупційної реформи, зокрема в судовій системі, є ключовою передумовою для сприяння економічному зростанню, стабільності та стійкості. Спільнота донорів надає першочергового значення вимогам, що стосуються боротьби з корупцією та встановлення міцного верховенства права. Визначаючи пріоритетність цих вимог, донори прагнуть сприяти створенню прозорої та підзвітної системи в рамках державного управління в Україні», – сказано у рекомендаціях спонсорів.

Тобто нічого принципово нового – все та ж боротьба з корупцією та перебудова судової системи. На цих пунктах ми й зупинимося детальніше, хоча серед іншого від нас очікують й реформування та реструктуризацію Служби безпеки, включаючи обмеження повноважень СБУ тим функціоналом, який пов’язаний з контррозвідкою, кібербезпекою та протидією тероризму.

Великі сподівання

Що ж до антикорупції, то від нас чекають: 1) «відкритий, конкурентний і заснований на заслугах відбір нового голови НАЗК, який би включав обов’язкову перевірку доброчесності»; 2) завершення аудиту ефективності НАБУ за участю трьох незалежних експертів із міжнародним досвідом; 3) збільшення суддів ВАКС на 50% та дозвіл на розгляд окремої категорії справ одноособово, а не колегією з трьох суддів; 4) удосконалення процедури відбору керівника та ключових посадових осіб САП плюс надання САП можливості самостійно вчиняти слідчі та процесуальні дії щодо спеціальних суб'єктів тощо.

Також у документі говориться про потребу переглянути Кримінальний процесуальний кодекс і Кримінальний кодекс для забезпечення більшої ефективності та досягнення результатів у справах про корупцію на високому рівні. А ще – про необхідність прийняти закон, який регулює лобіювання відповідно до європейських стандартів, як частину плану дій проти олігархів (нині він ухвалений в цілому).

У розділі судової реформи партнери зазначили, що є потреба її продовжувати, провівши, зокрема, призупинене у 2019 році кваліфікаційне оцінювання суддів. Але це не єдиний пункт. Як вже було зазначено, від нас чекають створення Вищого адміністративного суду для для розгляду адміністративних справ проти національних державних органів. А ще – проведення перевірки кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України (КСУ) та доукомплектовування його складу. Що стосується Верховного суду, то тут також необхідно заповнити вакантні місця, а ще переглянути доброчесність його суддів, аби усунути корупційні ризики.

Нам вкотре наголошують на тому, що судді мають бути відібрані за чіткими критеріями та методологією, і таку вимогу (як і інші) можна було б тільки вітати, якби не одне «але».

Прикре відчуття дежа вю не дає можливість забути, що ряд пунктів з числа вище наведених проговорюється вже по колу і неодноразово. Проте де ж очікуваний результат?

Що не так з усіма перетвореннями

Візьмемо хоча б обрання голови НАЗК. Так, нині триває конкурс, який, дасть Бог, колись завершиться, проте справа не лише у новому очільнику відомства (хто б ним, зрештою, не став). Урядовий звіт  за результатами зовнішнього оцінки діяльності НАЗК в 2020-2021 роках не визнав роботу установи ефективною «на всі сто». В НАЗК виконали лише 72% від загального обсягу завдань. Крім того, постає питання, куди поділися ще два роки (2022-2023) роботи НАЗК та коли оцінка буде дана їм? Проблема, таким чином, ширша, і вона стосується доцільності існування інституції з не надто високим коефіцієнтом корисної дії.

Тепер – до НАБУ. Якщо в ситуації з НАЗК був проведений бодай якийсь аудит, то у випадку з НАБУ перевірку не організовували жодного разу. Тож у поточному році Україна до кінця вересня заповнить цю лакуну, бо таким є наше зобов'язання перед МВФ. Перший зовнішній аудит НАБУ справді очолять незалежні експерти, тобто все буде так, як хочуть партнери України. Але, знов таки, це ніяк не вплине на відсутність реальних важелів контролю за діяльністю директора НАБУ. Про те, що його каденція довжиною у сім років є надмірною, я писала й раніше. У свою чергу активісти, незадоволені роботою відомства, вказували на недовіру його нинішньому очільнику Сергію Кривоносу, якого, між іншим, так само обирали на конкурсі за участю міжнародних експертів. Тобто вони не є жодною протиотрутою від корупційних зловживань?

Відносно ж більшої самостійності САП, то нагадаю, що новий закон надає їй статус окремої юридичної особи, а отже, дозволяє мати власне майно, рахунок в Казначействі та певну незалежність у розбудові органу. Керівник САП (він же заступник генерального прокурора) отримав право самостійно розробляти штатний розпис органу та визначати правила конкурсу на посади в ньому, а також отримав  доступ до державної таємниці всіх ступенів секретності. Це може посилити спроможність антикорупційної прокуратури. Водночас злий жарт здатні зіграти інші норми, що розширюють повноваження САП, наприклад, дозвіл як завгодно довго проводити досудове розслідування до повідомлення особи про підозру. Проте це чомусь нікого не хвилює.

Далі – до питання про кваліфікаційне оцінювання суддів, котре дійсно було поставлене на паузу ще у 2019-му. У червні минулого року, після тривалої перерви, нова Вища кваліфікаційна комісія суддів ВККС нарешті запрацювала і продовжила незавершене оцінювання 2000 суддів. Також почався конкурс на 550 посад в апеляційних судах. Окрім цього, тривають співбесіди із кандидатами на посади суддів місцевих, господарських та адміністративних судів. Врахуймо і те, що до кінця липня цього року в Україні мають створити згадуваний раніше Вищий адміністративний суд. Оголошено і конкурс на добір суддів Вищого антикорупційного суду. Роботи у ВККС багато, процеси запущено, але чи буде результат?

Допомагати ВККС покликана Громадська рада доброчесності, котра мусить: 1) збирати й аналізувати інформацію про суддів і кандидатів на посаду судді, 2) повідомляти ВККС про те, що хтось із суддів не відповідає критеріям доброчесності, 3) брати участь у засіданнях разом із членами Комісії під час співбесід із суддями. І якщо ГРД «забракує» того чи іншого кандидата, визнавши його не гідним довіри, ВККС не зможе його призначити. Точніше, ВККС може подолати «вето» ГРД тільки в одному випадку: якщо за призначення «відбракованого» судді проголосують 11 з 16 членів ВККС. Такої практики «очищення судів» ще не було ніде у світі, проте попри безліч різних інституцій та титанічні перевірки, чи можемо ми стверджувати, що наша Феміда є достатньою мірою випробувана та чесна? Якщо це так, то звідки ж тоді беруться скандали, пов’язані із суддями, свідками яких ми усі час від часу стаємо?

До слова, запровадження конкурсного відбору суддів КСУ також передбачає участь міжнародних експертів. На цьому свого часу наполягали і Європейська комісія, і Венеціанська комісія – як на умові початку перемовин про вступ України до ЄС. Колись, іще за президентства Порошенка, гарантії суддів КСУ були посилені настільки, що лише сам Суд міг звільнити суддю КСУ, і ніяк інакше. Пізніше – замість того, щоб оптимізувати процедуру конституційного провадження – законотворці передали додаткові права і можливості іноземцям, традиційно вбачаючи у них панацею від усіх бід. Але панацеєю не є ніхто, і зараз ми знову стрибаємо по верхах, кваплячись якомога скоріше задовольнити вимоги донорів і провести косметичний ремонт наших силових та судових інституцій.

А це – хібний підхід, застосування якого лише видовжує і видовжує список нагальних завдань і не менш нагальних реформ. Але реформи так не проводять – так діють на відчіпного, аби той, хто щось вимагає, якомога скоріше «відчепився» і дав натомість побільше грошей на «розвиток». От тільки на розвиток чого? Яку Україну ми будуємо, якою хочемо її бачити? Від відповідей на ці запитання зараз залежить буквально усе.