Україні не зрозуміти: у справі Трампа суд боїться створення прецеденту

А тому ексглава Білого дому, скоріше за все, братиме участь у виборах

Мабуть, не всі мої читачі  знають, що у світі існують чотири основні правові системи або «сім’ї». Ні, тут йдеться не про відмінності у статтях кримінального кодексу. Йдеться про фундаментальні основи, на яких ґрунтується здійснення правосуддя. Релігійна та традиційна правові сім’ї не є властивими розвиненому світу. В першій спираються на віровчення – це там, для прикладу, забивають жінок камінням за зраду абощо. В другій – традиційній правовій сім’ї – домінує звичаєве право, коли нормою вважаються дії, багаторазово повторені у соціумі. Звичаєве право існувало на зорі цивілізації, коли за вбитого раба господареві відшкодовували скількись там монет, би звичай вимагав компенсувати чуже «зіпсоване» майно. Нині звичаєве право зберіглося здебільшого в окремих суспільствах Азії та Африки.

Ближчими до нас та більш звичними континентальна та англосаксонська (або прецедентна) сім’я. Континентальна – це ми з вами, це коли закон домінує над іншими нормами права. А прецедентна сім’я – це ті знамениті «англо-сакси», якими росіяни люблять лякати власний плебс. Прецедентне право ґрунтується на попередній справі, у якій суд виніс рішення. Так, це рішення також було ухвалене на основі закону, але в силу того, що воно прозвучало у суді – таке рішення саме стає законом. Подібна система створює певні ризики, адже нема гарантій, що в тій чи іншій справі суд діяв максимально неупереджено, але він створив прецедент, бажаючи того або ні.

В Україні діє континентальне право, але рішення ЄСПЛ, як своєрідний «прецедент», згідно із нашим законодавством, є джерелом права, а тому його практика використовується вітчизняними судами. В Україні застосування усталеної судової практики мало бути реалізованим в межах діяльності Великої палати Верховного Суду, але ця інституція не виправдала покладених на неї сподівань. Адже сама Велика палата відходила від власних раніше заявлених позицій та ухвалених рішень, а також була скомпрометована корупційним скандалом, пов’язаним з ексочільником Верховного Суду. 

А тим часом у США…

Втім, вибори президента США не є для нас таким прецедентом. Між тим цікаво спостерігати, як розвиваються події у Сполучених Штатах, де тамтешній Верховний суд розглядає нині справу Дональда Трампа і вирішує, чи дозволяти колишньому главі держави вдруге балотуватися на президентську посаду.

Нагадаю, що після того, як суд штату Колорадо, а слідом за ним і суд штату Мен дискваліфікували Дональда Трампа, заборонивши йому брати участь у президентських перегонах, кандидат покладає надії на Верховний суд США. Обидва місцеві суди вважають, що Трамп не має права брати участь у праймеріз через його роль у подіях, що призвели до штурму Капітолія 6 січня 2021 року. Судді вирішили скористатися 14-тою поправкою до Конституції США, яка забороняє обіймати посади тим, хто «брав участь у заколоті».

Сам же Трамп заколотником себе не визнає, а тому апелює до найвищої судової інстанції. Тим часом ще 20 штатів можуть ухвалити аналогічне рішення, але останнє слово залишиться все ж за Верховним судом. Нині там превалюють республіканці, що, однак, не означає, що вони стануть на бік Трампа. Але якщо це станеться, експрезидент зможе знову поборотися за посаду глави держави і навіть перемогти.

Особливості американського Верховного суду

До слова, сам Верховний суд США є досить цікавим явищем і принципи його формування та функціонування докорінно відрізняються від наших принципів та нашого ВС. Усі дев’ятеро суддів Верховного суду США обіймають посади пожиттєво. В Америці переконані: суддя, якому не треба боятися за своє крісло, не стане загравати з можновладцями – посада йому гарантована незалежно від того, як його сприймає чинний президент. При цьому суддя може піти у відставку добровільно або ж унаслідок проголошеного йому імпічменту.

Досить часто суддя Верхоного суду «пересиджує» не одного президента, а кількох. Наприклад, Кларенса Томаса призначав ще Джорж Буш-старший у далекому 1991 році. За 33 роки Томас, окрім Буша-«батька», застав Білла Клінтона, Джоржа Вокера Буша, Барака Обаму, Дональда Трампа і, нарешті, Джо Байдена. Історично складається так, що американські президенти протягом каденції встигають висунути одного чи двох суддів – якщо хтось із них помирає або йде на пенсію (Трампу, щоправда, пощастило призначити трьох суддів).

Оскільки в США, як вже було зазначено, діє прецедентне право, рішення, які ухвалює Верховний суд, носять характер закону для місцевих суддів. І байдуже, чого це стосується – абортів, носіння вогнепальної зброї або, як у даному разі, можливості Дональда Трампа балотуватися в президенти США. Якщо Верховний суд дасть Трампу зелене світло, інші штати не зможуть його дискваліфікувати, адже прецедент того, як слід підходити до даного питання, вже буде створено Верховним судом. 

Був заколот чи не був?

Саме тому Верховний суд США, скоріше за все, НЕ підтримає рішення штатів Колорадо та Мен. В протилежному випадку це відкриє шлях для того, щоб Трампа вилучили з первинних виборів в інших штатах за подібними ж звинуваченнями, а якщо його все ж таки виберуть кандидатом у президенти від Республіканської партії, виникне питання про те, чи може він бути балотуватись на загальних виборах в листопаді.

Суддя Єлена Кейґан, одна з членів ліберально орієнтованої меншості суду, сформулювала питання, яке, здається, хвилює нині низку її колег. «Чому один штат має отримати можливість приймати це рішення не тільки щодо своїх мешканців, але й для решти країни?», – запитала вона. А суддя Емі Коні Барретт, член консервативної більшості суду, повторила цю стурбованість, сказавши: «Це не схоже на питання штату».

Зазначу, що тут справа не так в штаті, як у 14-тій поправці, прийнятій після громадянської війни понад 150 років тому. Її включили, щоб колишні чиновники США, які зрадили присягу захищати Конституцію та приєдналися до бунтівних штатів Конфедерації, не могли обіймати відповідальні державні посади.

У третьому розділі цієї поправки зазначено, що особа не може обіймати будь-яку посаду, цивільну чи військову, у Сполучених Штатах чи будь-якому штаті, якщо вона брала участь у заколоті або повстанні. Саме тому суд Колорадо й постановив, що через підбурювання Трампом до штурму Капітолія 6 січня 2021 року, коли його прихильники намагалися зірвати затвердження Конгресом перемоги Джо Байдена, він винен у повстанні і тому не має права обіймати посаду президента.

Прецедентне право, яке боїться прецедентів

Інформація, яка надходить зі Сполучених Штатів, свідчить, що судді Верховного суду бояться знімати Трампа з перегонів. Можливо, тут має місце і корупційна складова, яку не можна виключати (тим паче, що більшість суддів є близькими до Республіканської партії), але справа не тільки в ній. Голова суду Джон Робертс вирішив по-своєму витлумачити 14-та поправку, зазначивши, що вона розроблена, аби дозволити федеральному уряду встановлювати обмеження на вибори в штатах, а не дозволяти окремим штатам вживати заходів, які мають загальнодержавний вплив.

Він сказав, що якщо рішення Колорадо залишиться в силі, це, швидше за все, спровокує прихильників обох партій по всій країні вилучати кандидата від суперницької партії з виборчих бюлетенів штату. «Це досить страшний наслідок», – резюмував Робертс.

Його колега Семюел Аліто погодився з Робертсом, також вказавши на «некеровані наслідки», якщо рішення буде підтримано. «Нам сказали, що якщо Колорадо отримає підтримку, інші штати вживуть заходи у відповідь і потенційно виключать іншого кандидата з голосування, — сказав Аліто. – А як щодо такої ситуації?».

Ми не знаємо, «як щодо такої ситуації», але можемо поставити закономірне питання, навіщо тоді потрібне таке прецедентне право?

Аргументи на користь Трампа

Втім, не чекаючи рішення суду, захисники Трампа вказали на три моменти, що мають схилити шальки терезів на його користь. По-перше, адвокат експрезидента наполягає на тому, що Трамп, незважаючи на чотири роки перебування на найвищій посаді, ніколи не був «посадовцем Сполучених Штатів» у значенні поправки. Він навів приклади з Конституції, які, на його думку, свідчать про справедливість його слів.

Крім того, та ж таки 14 поправка до Конституції забороняє колишнім повстанцям лише обіймати посади, а не балотуватися. Ну і нарешті, у третьому розділі поправки йдеться про те, що більшість у дві третини обох палат Конгресу може скасувати дискваліфікацію колишнього «повстанця».

Втім, навіть якщо суд стане на бік Трампа, а той переможе у внутрішньопартійних праймеріз, а згодом переможе і на виборах, з часом він все одно може постати перед судом. Це станеться у тому випадку, якщо його опоненти зможуть оскаржити результати виборів – на тій таки підставі, що народ обрав «заколотника», який іще не поніс покарання за підняте ним повстання.

А як в Україні?

В Україні був свій цікавий прецедент, який не став прецедентом. Тільки пов'язаний він не з реєстрацією кандидатів у президенти, а з проведенням дострокових виборів. Йдеться про 1994 рік, коли значна економічна криза зумовила перезавантаження вертикалі виконавчої влади. Криза супроводжувалась безстроковим страйком шахтарів та гіперінфляцією, що тривала від червня 1993 року.

Соціологічні дослідження того часу фіксували найнижчий рівень підтримки української незалежності. Однак причини позачергових президентських виборів крилися ще й у конфлікті між президентом Леонідом Кравчуком і прем’єр-міністром Леонідом Кучмою, якого затвердили на посаді 13 жовтня 1992 року. Кучма був обраний главою уряду, якому парламент надав надзвичайні повноваження – згідно із законом № 2796-XII від 18 листопада 1992 року, він отримав право призначати і знімати керівників регіонів та видавати декрети, котрі мали силу законів.

Однак, коли Верховна Рада не продовжила його надзвичайні повноваження на чергові пів року Кучма, подав у відставку. Наприкінці 1993 року цей конфлікт фактично паралізував владу. Відтак парламентом було прийнято рішення щодо проведення консультативного референдуму про висловлення недовіри президенту і парламенту. У вересні проведення референдуму було скасоване та прийнято рішення про проведення дострокових виборів.

Певним «стимулом» до вирішення ситуації стали події у Москві, де конфлікт між президентом Борисом Єльциним та Верховною радою Російської Федерації сягнув критичної точки і внаслідок якого відбувся розстріл будинку парламенту. Йти шляхом Єльцина Леонід Кравчук не хотів – він залишив владу мирно і без кровопролиття. Наступним президентом України став Леонід Кучма.

Але які б економічні чи політичні кризи не спіткали Україну у подальшому, ані рішення про проведення консультативного референдуму з приводу довіри / недовіри уряду та президенту, ані рішення про дострокові президентські вибори внаслідок такої недовіри ухвалені вже не були. Можливо, в країні із прецедентним правом події розвивалися б інакше. Але в Україні історія є саме такою, якою вона є.