Закон про мобілізацію: ще одна спроба вдосконалення

Представлено нову редакцію документу

24 лютого 2024-го «великій війні» або повномасштабному вторгненню Росії виповниться два роки. Цілком ймовірно, що тоді ж буде прийнятий закон про мобілізацію. Чи затягнула влада із написанням та ухваленням такого закону? Безперечно. Приймати його на третьому році війни – ні, не запізно – але доволі дивно. З огляду на бездарно згаяний час (який, зокрема, вкрали і попередні відбраковані редакції). Затягування процесу призвело до напруги як між політичним та військовим керівництвом країни, так і між владою та народом. Але нарешті уряд представив нову версію документу, котра має забезпечити призов до війська. Наскільки ця версія краща за попередні та які недоліки старіших редакцій вона усуває (або ні)?

Що недопрацьовано?

У законопроєкті, який Кабмін виносить на розгляд Ради, залишена норма про граничні терміни служби. Добре, що вона є, проте самі терміни дискутуються експертами. Йдеться про 36 місяців у війську, після яких має настати «дембель». Як слушно кажуть військові і не тільки, ті, хто став у лави ЗСУ 24.02.22, відслужили вже 24 місяці, а отже, у них попереду – іще цілий рік на війні. Але люди виснажені вкрай, і потреба замінити їх є надзвичайно нагальною. Відтак пропонується дещо уточнити. Як каже один з експертів, «36 місяців служби у, скажімо, Львівському ТЦК, це не те саме, що 36 місяців в Авдіївці».

Вирішити цю проблему можна, внісши правку про те, що безпосередня участь у бойових діях на «нулі» дорівнює двом дням служби в інших місцях. Тоді ця норма стає правильною і вирішується низка питань з питанням справедливості, а також з питанням одночасної демобілізації наступної весни десь 700 тисяч військовослужбовців. Адже всі вони, дослуживши свої 36 місяців, мають бути звільнені з армії. Підготувати одночасну заміну такої кількості військовослужбовців буде надзвичайно важко. Але у інтегрованому варіанті термін демобілізації розтягується в часі, що полегшує питання поповнення лав ЗСУ.

Недопрацьованою вважають і відсутність прописаних альтернатив військовій службі. Скажімо, є категорія людей, котра в силу фізичних обмежень визнана непридатною до несення військової служби. Проте ця категорія може послужити країні в іншій сфері, де вона була зайнята у мирний час. Перше, що спадає на думку у цьому контексті, враховуючи високотехнологічність нинішньої війни – це сфера ІТ. Тобто йдеться, по суті, про трудову або іншу форму мобілізації, котра дозволить бути ефективними та задіяними людям, придатним до роботи у війську на небойових напрямках.

Наступний пункт – обов’язкова п'ятимісячна базова військова підготовка для молоді обох статей (жінкам нині пропонують добровільне навчання). Тут потрібна більша деталізація та конкретика щодо того, про які базові навички виживання та базові моделі поведінки у воєнний час йдеться. Не можна не погодитися із тими, хто справедливо вважає, що воєнні виклики із нами – надовго, і оскільки ми передаємо цей спадок наступним поколінням, вони мусять бути готовими їх прийняти.

Доопрацювання потребує і проблематика призову на війну ув’язнених. Це було вкрай дискусійне питання, обговорення якого мало на меті виключити «російську модель» застосування цієї категорії призовників. Нині у законопроєкті сказано, що мобілізованими за бажанням можуть бути засуджені особи, які звільнені від відбування покарання із випробуванням. Вважаю, що необхідно доповнити норму про призов засуджених забороною на мобілізацію засуджених за вбивство (стаття 115), зґвалтування (стаття 152), сексуальне насильство (стаття 153).

А що «перепрацьовано»?

У моїй попередній , також присвяченій законопроєкту про мобілізацію, йшлося про доволі таки репресивні заходи, які урядовці пропонували застосовувати до осіб, які ігнорують призов на військові службу. «Ухилянтам» було б непереливки, якби закон був прийнятий у тодішній редакції. Але, на щастя, ми живемо у демократичній країні, тож ряд норм, які прямо суперечили Конституції і передбачали, наприклад, відмову у медичному обслуговуванні, із тексту законопроєкту вилучили.  

Маятник хитнувся в інший бік, і окремі правники навіть оголосили законопроєкт надто «беззубим» та поблажливим до ухилянтів. Мовляв, він виписаний так, щоб не «образити почуття» саме цієї групи громадян. Але чи дійсно це так? У проєкті дійсно зменшено кількість та якість механізмів примусу для ухилянтів, більше того – прописано, що їхня доля залежатиме від рішення суду, а аж ніяк не ТЦК. Але і ці позитивні зміни не прибирають зовсім ризиків зловживання.

Покаранням за ухилянням від призову на військову службу залишаються штрафи, які накладатиме суд, що, можливо, є надмірним бажанням перестрахуватися від обвинувачень у свавіллі ТЦК. Але, зрештою, штрафи порушникам дорожнього руху накладають поліцейські, і це вважається прийнятним, а у суд людина йде в тому випадку, якщо не погоджується з рішенням поліції. Зазначу також, що якщо всі справи щодо ухилянтів вирішуватиме суд, судова система просто колапсує.

Водночас – при всьому начебто «лагідному» ставленні до тих, хто уникає зустрічей з воєнкомами, у законопроєкті все ж залишено деякі дискримінаційні норми. Приміром, так і не виключено норму про блокування для громадян доступу до коштів на рахунках. А це перешкоджатиме можливості здійснення оперативних платежів, виплат за зобов’язаннями, зокрема, виплат зарплат найманим працівникам тощо. Зрештою, така норма не даватиме можливості громадянину купити елементарне – продукти харчування абощо.

Залишено в документі і обов’язок чоловіків віком 18-60 років мати військово-обліковий документ для вчинення консульських дій у закордонних дипломатичних установах України. За відсутності такого документу не будуть надаватися консульські послуги, тобто якщо громадянин має прострочений паспорт, йому ніхто не надасть нового. Натомість на території України вимагати пред’явлення військово-облікового документа зможе будь-який працівник поліції – і це вже не «залишена» норма, а нова, дописана в останню редакцію законопроєкту. Її, безумовно, треба прибрати.

А що є однозначним позитивом?

В першу чергу відзначу норму про навчання призовників. У проєкті для новобранців законодавчо закріплюють навчання у 2–3 місяці. І це дуже важливо, адже, на жаль, були випадки, коли проміжок між мобілізацією і потраплянням на фронт був надто незначним. Це створювало небезпеку для життя новобранця, але також і підривало боєздатність нашої армії.

Плюсом є і те, що стосується мобілізаційних норм щодо людей з інвалідністю, зокрема ІІІ групи. В останньому законопроєкті така норма відсутня. Також у ньому, як і у попередній редакції, відсутня норма про обов’язковий облік усіх жінок. Натомість, як вже було зазначено вище, вводиться базове навчання до 5 місяців у мирний час, що, втім, потребує доопрацювання та уточнення.

Пригадую, що в період обговорення попередніх версій закону йшлося про значний запит на справедливість від суспільства. Саме через нього були, зокрема, відкинуті пропозиції нардепів та чиновників щодо жеребкування призовників, а тим паче – щодо можливості «відкупитися» від військової служби або уникнути її особам із певним рівнем доходу і, відповідно, із певним рівнем оподаткування.

У данному законопроєкті запит на справедливість реалізовано у зменшенні на 50% кількість осіб, які працюють у державних органах та можуть бути заброньовані. За силовиками у цьому варіанті закону також зберігається лише 50% бронювання від особового складу, такі ж норми передбачені і для місцевого самоврядування, держслужбовців категорії «Б» та «В».

Натомість, народні депутати так само, як у попередньому варіанті, мають відстрочку до кінця виконання своїх обов’язків. Але в цілому зменшення кількості людей, які мають відстрочку, зміна відсотків бронювання для певних категорій можуть бути віднесені до позитивних моментів законопроєкту, оскільки урівнюють у правах громадян, незалежно від їхнього місця роботи.

Також певним позитивним зрушенням можна вважати і цифровізацію призову. Після ухвалення закону очікується, що має запрацювати електронна система обліку «Оберіг». А це автоматично зменшить кількість походів до ТЦК, вистоювання черг, загального навантаженння. Хоча і тут є свої проблемні місця: не усі резервісти мають можливість створення свого електронного кабінету та доступу до нього, що унеможливлює або утруднює їхнє спілкування з державою.

А ще більшою вадою запропонованої системи є те, що навіть попри наявність електронного кабінету, на військовозобов’язаного все одно покладається обов’язок особисто з’явитися до ТЦК. Цю очевидну алогічність слід усунути, як і виключити обов’язок уточнювати свої дані у ТЦК військовозобов’язаних, які на даний момент мають бронювання та/або відстрочку.

Отож, чи вийшов останній законопроєкт про мобілізацію «людиноцентричним», як цього від нього очікували? Залишу це питання відкритим, бо попри ухвалення навіть відмінного закону нікуди не дінуться проблеми з медичною системою, котра обслуговує призовників, як не зникне і корупційна складова, котра все ще уможливлює зловживання під час мобілізації.   

Наголошу лише на тому, що потреба швидкого поповнення лав військових до початку нової літньої кампанії є нагальною. Саме тому головком ЗСУ Валерій Залужний на грудневій пресконференції зазначив, що військові долучалися до підготовки законопроєкту. «Ми працювали разом з Міноборони, яке формує держполітику в сфері оборони. Відповідно у складі робочої групи працювали також наші фахівці, які слідкували насамперед за тим, щоб не порушились механізми, які застосовувались у військовому управлінні, безпосередньо на законодавчому рівні, які могли б завадити діяльності військовому командуванню», – сказав він.

При цьому жодних подань Збройні сили на Кабмін не робили і не можуть цього робити, оскільки Генштаб не має функції законодавчої ініціативи, наголосив Залужний. Дискусія щодо того, хто мав би вносити документ такої пріоритетності – уряд чи глава держави, котрий є Верховним головнокомандувачем, не скасовує прискіпливої уваги до тексту законопроєкту, але лише акцентує його суспільну вагу і те, яким непростим буде шлях до ухвалення цього закону.  

.