Правки Лозового: чому їх скасування – погана ідея?

14 грудня 2023, 17:43
Власник сторінки
Юрист, адвокат
0
98
Правки Лозового: чому їх скасування – погана ідея?

За термінами досудового провадження має бути контроль

Верховна Рада ухвалила в цілому законопроєкт, який посилює незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Документ надає САП статус окремої юридичної особи, незалежної від Офісу генерального прокурора, а також передбачає зміни процедури конкурсного добору на посади керівника, його заступників та прокурорів відомства. Законопроєкт гарантує повноваження керівнику САП самостійно визначати структуру, штат та організацію діяльності САП.

Також закон визначає процедури конкурсного відбору для призначення на адміністративну посаду в САП та на посаду прокурорів, вимоги до членів конкурсної комісії, розміри оплати праці керівника та працівників САП. Плюс описує механізм підзвітності керівництва САП та проведення аудиту діяльності САП із залученням міжнародних експертів. Крім того, документ передбачає створення апарату САП та окремого фінансування.

При перших спробах законодавців сепарувати Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру від Офісу генерального прокурора вони стикнулися із жорсткою критикою. Зрештою, законопроєкт був переписаний, а деякі (але не всі) побажання, зокрема, Головного юридичного управління ВР, були враховані при створенні його нової редакції. У ній все ще не бракує відвертого трешу, хоча увагу до себе привертає передусім одна окрема новела – скасування (часткове) «правок Лозового».

А не скасовувати їх законодавець не міг: 5 грудня посли країн «Групи семи» у соцмережі X закликали ухвалити за основу законопроєкт №10060 (саме про нього і йдеться), скасувати «правки Лозового» та дозволити САП запитувати екстрадицію, а також ініціювати розслідування стосовно народних депутатів. Україна, цілковито залежна від західних партнерів, слухняно взяла під козирок. Тож тепер «маємо те, що маємо» – саме про це і написана моя стаття.

Трохи історії про Лозового, його правки та 2017 рік

Але для початку: хто такий Лозовий і чому його правки такі важливі? Ще у 2017-му парламент ініціював зміни до порядку судового розгляду у господарському, цивільному і адміністративному процесах. Спочатку ідея полягала в тому, щоб обмежитися цими сферами. Але в процесі розгляду та ухвалення нового законодавства його дія була поширена і на кримінальний процес. Отут якраз автором більшості правок й виступив народний депутат Андрій Лозовий.

Дещо із того, що він запропонував, було спочатку ухвалено, а згодом скасовано парламентом. Наприклад, обов’язок слідчих районних відділів поліції подавати усі клопотання лише до суду в обласному центрі, або ж неможливість призначення експертиз без дозволу суду та заборона їх проведення у недержавних експертних установах. Водночас чимало норм, внесених ще тоді, у 2017-му, збереглися по цей час. І такі норми стосуються обчислення та продовження строків розслідування тощо.

Хоча будемо відверті: з Лозовим чи без Лозового, але головним в цій історії є те, що деякі положення Кримінального процесуального кодексу йдуть всупереч меркантильним інтересам слідчих. Про них я скажу нижче, а поки зазначу, що правоохоронців у їхньому затятому опорі «правкам Лозового» несподівано підтримали громадські активісти. Але чому? Тут якраз все просто.

На їхнє переконання, «правки Лозового» заважають викорінювати в Україні корупцію, а розмови про корупцію є тим, що годує громадський сектор і тим, на що Захід виділяє гранти. Не буде корупції – не буде грантів, а відтак активісти готові оголосити «правки Лозового» мало чи не головною перепоною на шляху до нашої євроінтеграції. Як приклад вони наводять закриті справи Приватбанку і Роттердам+, які, однак, не є ілюстративними. Бо ці провадження були закриті судом через порушення детективами і прокурорами інших норм закону.

Захистити права людини чи посприяти корупціонерам?

Будь-який громадянин, котрому висунули підозру у вчиненні злочину, має право у найкоротший строк постати перед судом і там доводити свою невинуватість, знаючи, що відкрите проти нього провадження буде або скероване до суду, або закрите за відсутністю доказової бази. Головне, аби не виникав третій варіант, коли досудове слідство триває вічно. Саме проти цього і були направлені «правки Лозового».

Ці правки передусім визначали порядок продовження строків слідства, які минали від моменту внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань і до вручення підозри фігуранту. Продовжувати строки досудового розслідування – згідно із новаціями, запропонованими Лозовим – може або слідчий суддя за клопотанням сторони обвинувачення (підкреслю: ДО повідомлення про підозру), або керівник органу прокуратури (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 3 місяців), або слідчий суддя (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 12 місяців).

Чому це було важливо? Тому що на практиці людина дізнавалася про те, що є фігурантом порушеного фактового (тобто за фактом вчинення злочину, а не проти особи) провадження, але більше не знала жодних подробиць. Оскільки підозра їй не вручена, людина й гадки не має, ким вона є у такому провадженні – підозрюваним? свідком? Вона не може брати участь у жодних процесуальних діях, може лише будувати здогади відносно того, що сталося, і читати про себе негативні публікації у пресі. Інколи подібна ситуація тривала роками, вимотуючи нерви особі, яку ще навіть не визнали винною.

Завдяки «правкам Лозового» судді також отримали повноваження закривати кримінальні провадження, якщо строки досудового розслідування сплили. Але не у тому випадку, якщо ідеться про повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я. І ось цей пункт – щодо закриття проваджень – має особливе значення. Зазвичай саме на нього і напирають активісти, зазначаючи, що така можливість залишає без покарання ряд злочинців, корупціонерів тощо. Мовляв, останні уникнули відповідальності із суто формальних причин, а не тому, що їхня невинуватість була доведена.

Хоча «правки Лозового» переслідували, звісно, зовсім іншу мету: уникнути ситуації, коли через рік чи два після початку слідства до людини прибігали з обшуками, адже справа несподівано «вистрелила». Ні, потребу у пролонгації слідства треба було обґрунтувати у слідчого судді, і хоча на суддів також не завжди слід покладати надії, служителі Феміди, тим не менш, мали дослідити обставини провадження, перш ніж продовжувати його або ні. У такій ситуації суддя міг зняти людину з «гачка», поставивши перед слідчими питання руба: або закривайте провадження, або готуйте підозру.

Історія з безкінечним розслідуванням фактових справ особливо актуальна в контексті економічних злочинів. НАБУ, ДБР, БЕБ та Нацполіція отримали забагато важелів для того, щоб «кошмарити» бізнес нескінченно довго. А це було погано передусім не для самого бізнесу, а для європейських прагнень України та її надій залучити в країну інвестиції та представників міжнародних корпорацій.

За що критикують «правки Лозового»?

          Самі по собі «правки Лозового» не є ані добрими, ані поганими. Проблеми виникають на рівні їх застосування. Тому крім очевидного зацікавлення громадських активістів у тому, щоб боротьба з корупцією тривала вічно, є ще один нюанс. Основна проблема «правок Лозового» виникла через роз’яснення з боку законодавця щодо регулювання цього процесу. Власне, нардепи ніби й описали, як саме варто продовжувати строки досудового розслідування у старих та нових кримінальних провадженнях, однак зробили це вкрай невдало.

Щоправда, в законі, який запроваджував «правки Лозового», написано, що «зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін», проте суди почали застосовувати та трактувати ці положення по-різному. Окремою новелою виявилася ситуація, коли дві справи об’єднували в одну, але в одній з двох «половинок» досудове розслідування почалося після введення в дію «поправок Лозового»: в цьому разі суди допускали закриття справи повністю.

А відтак вдосконалення положень КПК України цілком може мати місце, на що вказали як вітчизняні експерти, так і наші міжнародні партнери, зокрема, G7 у своєму нещодавньому повідомленні. Та в кожному разі судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування як ДО, так і ПІСЛЯ повідомлення особи про підозру є цілком доречним і позитивним явищем.

Тим паче, що Україна традиційно є одним із лідерів по кількості звернень до ЄСПЛ. При цьому левова частка скарг стосується саме надмірної тривалості кримінальних проваджень. Приймаючи рішення проти України, суд у Страсбурзі неодноразово визнавав таку надмірну тривалість порушенням пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Серед таких порушень – зловживання правоохоронців щодо фактових проваджень, невиправдано довге перебування у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тривале перебування під вартою без вироку суду.

Тож навряд чи «Велика сімка» прагне й надалі продовження такої практики. Побажання партнерів – при всій їх буквально – варто бодай трохи переосмислювати із врахуванням «місцевого колориту», тобто тих прикрих реалій, на яких українці знаються краще за будь-яких міжнародних експертів.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости политики
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.