Скринька з сюрпризом: що чекатиме на Україну у Євросоюзі?

Вступати у ЄС варто з широко розплющеними очима

5 грудня очікувалось, що держави Євросоюзу дійдуть згоди щодо формулювання підсумкового рішення саміту ЄС. На саміті, нагадаю, має бути даний старт переговорам про вступ України. Проте згода досягнута не була – на заваді стала Угорщина. Тепер час на те, щоб укласти необхідний документ, пролонговано до неділі. Бо вже наступного тижня, а саме 14-15 грудня, у Брюсселі відбуватиметься засідання Європейської ради на рівні глав держав і урядів. І це буде доленосна для України зустріч: саме на ній прозвучить «так» або «ні» початку переговорів про членство.

Наразі ані я, ані будь-хто інший не може спрогнозувати, чим завершиться процес навернення Угорщини на проукраїнський шлях. Як відомо, нещодавно прем'єр-міністр цієї країни Віктор Орбан написав лист президенту Європейської ради Шарлю Мішелю, в якому закликав не виносити питання переговорів з Україною на обговорення саміту. Орбан вважає, що Європейський Союз повинен спочатку підписати угоду про стратегічне партнерство з Україною, а не починати з нею переговори про членство. 7 грудня з Орбаном спробує переговорити президент Франції Макрон, який закликав його разом шукати компроміс.

Час покаже, який з Макрона переговорник, але моя стаття – не про це. Я хочу провести певні паралелі між вступом України у ЄС та… нашим контрнаступом. Наприкінці минулого року диванні війська чекали на контрнаступ з великим ентузіазмом, остаточно розслабившись в очікуванні скорої перемоги. Коли останньої не сталося (з цілком об’єктивних причин), середньостатистичний обиватель впав у депресію та / або «зраду». Членство у Євросоюзі може також не виправдати чиїхось сподівань, навіть якщо Макрон домовиться з Орбаном і перешкод на шляху нашого європоступу більше не буде. Щоб не почуватись розчарованими, не варто і зачаровуватися, і я поясню, чому це так.

Передусім зауважу те, що держави-члени ЄС все наполегливіше говорять про потребу реформувати їхній спільний дім. Так, там теж говорять про реформи… Як зазначає видання Politico, Німеччина, Франція, Іспанія та Португалія особливо наполегливо протягують реформування Євросоюзу у порядок денний. І ще вони побоюються, що ЄС буде поповнений новими членами, але без подальших кроків до реформи і без будь-якого послідовного плану ефективного функціонування. На тлі всього цього їх, м’яко кажучи, бентежить вступ у спільний євродім воюючої України.

Але і нас має дещо бентежити та хвилювати. Передусім – консенсусний порядок ухвалення рішень у ЄС. Те, які проблеми створює ця традиція, добре видно на прикладі тієї таки Угорщини, а також Словаччини, які нині ставлять палки в колеса України. Але справа не тільки в нас. Це загалом доволі незручний у користуванні метод, коли за рішення голосують усі або ж його не ухвалюють в принципі. Якщо Україна стане членом ЄС, їй слід бути готовою до цієї реальності, яку досить складно поламати. Адже деякі держави ЄС не хочуть позбавляти себе можливості мати важіль впливу на весь апарат Євросоюзу, блокуючи те чи інше рішення своїм ветуванням.

Щоправда, наприкінці листопада Європарламент ухвалив резолюцію, яка містить пропозиції до внесення змін у базові угоди ЄС. Такі зміни, зокрема, торкаються запровадження принципу «кваліфікованої більшості» під час ухвалення рішень в рамках Євросоюзу – замість дотримання чинного нині принципу консенсусу. У тексті ухваленого документа наголошується, що поточна версія угод ЄС набула чинності 1 грудня 2009 року, але відтоді ЄС постав перед безпрецедентними викликами та кризами, такими, приміром, як російська загарбницька війна проти України.

Виходячи з цього, підкреслили депутати, внесення змін до базових угод ЄС є необхідним для збереження дієздатності Європейського Союзу. Депутати закликали Раду ЄС «негайно та без роздумів» представити висновки цієї доповіді на розгляд глав держав та урядів країн-членів, а саму Європейську Раду – розробити конвенцію, відповідно до процедури перегляду базових положень чинної Угоди ЄС, що передбачена статтею 48-мою цього документа. Однак станом на зараз ніхто не гарантує, що подібне оновлення станеться. Знову таки, для результативного голосування з цього питання потрібен консенсус.

Друга проблема – чи, якщо бажаєте, особливість – членства країни в ЄС полягає у тому, що державам Євросоюзу необхідно узгодити національне законодавство з правом ЄС. Систему правових документів Євросоюзу в ЄС називають acquis communautaire. На сьогодні Єврокомісією було розпочато моніторинг стану наближення українського законодавства до законодавства ЄС за главами acquis. Але безвідносно до результатів цього моніторингу зауважу таке: Україна вже активно підлаштовує роботу своїх державних органів під вимоги західних партнерів. Це торкається, скажімо, залученості іноземців у формування Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Така залученість суперечить Конституції України, про що я не втомлююсь писати.  

Щоправда, існує прецедент країни, яка, даруйте, плює на те, що право ЄС має наднаціональний характер, і ця країна – Польща. Влада ЄС неодноразово піддавала критиці дії Польщі та Угорщини за недемократичні недоліки, до яких доклалася політика їхніх чинних урядів. Не далі як у червні поточного року Суд Європейського Союзу ухвалив рішення в справі за позовом Єврокомісії до влади Польщі та визнав, що судова реформа, яку впроваджує польська влада, суперечить праву ЄС.

Дістається Польщі і за інше: після страйку автоперевізників цієї країни посилилися розмови про те, що Єврокомісія може покарати Польщу, якщо питання блокування пунктів пропуску на кордоні з Україною не буде розв'язано. Адже польська влада, відповідно до законодавства Європейського союзу, зобов'язана забезпечити вільний рух українських вантажівок на прикордонних переходах, чого вона не робить.

В контексті цього мені доводилось чути жартівливу пропозицію про те, що Україні варто вступити у ЄС, а потім, взявши за приклад Польщу чи Угорщину, робити все, що їй заманеться. Але це доволі сумний жарт. Бо, чесно кажучи, я не бачу логіки у тому, щоб спочатку прагнути до якоїсь спілки, а потім зумисно порушувати її правила. Але повернемося до інших нюансів європейського співжиття і поговоримо про багатостраждальне українське зерно.

Ще не вступивши у ЄС і перебуваючи «на березі», слід розуміти, що економічні суперечки та розбіжності в ЄС – не рідкість, і вище наведений приклад польських перевізників є тому ілюстрацією. Такі суперечки та розбіжності доведеться врегульовувати централізовано, на рівні Єврокомісії, і Україна має бути до цього голова. Проте не факт, що ми їх таки врегулюємо, та ще й з вигодою для нашої країни.

Вже зараз держави ЄС вбачають в Україні серйозного конкурента, зокрема, в аграрному секторі, і це велика проблема. Річ у тім, що Європа сама по собі є потужним експортером зерна, тому Україні не слід розраховувати на продаж свого збіжжя у Європі. Цільовими ринками збуту для України залишатимуться, насамперед, країни Африки та Азії. Тобто якщо хтось розраховує, що, ставши членом ЄС, Україна зможе збільшити частку своєї агропродукції на європейських ринках, він сильно помиляється.

Щоправда, замість ринків збуту, Євросоюз зможе надати Україні фінансування та кредити для агросектору, а також сучасні технології, які запроваджені в країнах ЄС і є більш розвинутими. Але і тут є своє «але». Оскільки основними конкурентами України у царині виробництва збіжжя є Франція, Польща та Іспанія, саме із цими країнами розгорнеться особливо гостра конкуренція – причому навіть не за ринки, а за бюджет ЄС та субсидії.

Таким чином, приєднання України до ЄС стане приводом до перегляду системи перерозподілу субсидій, оскільки сьогодні метою Євросоюзу є забезпечення сталого виробництва агропродукції. Приєднання України відкоригує нинішню систему, і це також багатьом не до вподоби.

Власне, вже зараз Польща – слідом за Угорщиною – прямим текстом говорить про те, що в нинішніх умовах Україна не може приєднатися до Європейського Союзу, оскільки це зашкодить польському сільському господарству. У зв’язку із чим Польща виступає за безстрокову заборону на імпорт українського зерна та прив'язує її до вступу України в ЄС.

Таку заяву зробив міністр сільського господарства Польщі Роберт Телус, зазначивши, що заборона має діяти, принаймні, до узгодження всіх питань сільського господарства між Євросоюзом та Україною. Він стверджує, що зараз з України експортується стільки ж зерна, скільки до початку повномасштабного російського вторгнення, але воно осідає в Європі, а не йде в Азію або Африку.

…Що ж, іншого Заходу та іншого Євросоюзу у мене для вас нема, а відтак Україні доведеться бути готовою до складної розбудови стосунків з усіма членами європейської родини, і до того, що кожен її представник матиме до нас свій набір претензій. У Польщі це зерно, у Словаччини – автоперевезення, у Угорщини – мова, а комусь ми не подобаємся просто тому, що не подобаємся…

І, до слова, іще пара міркувань з приводу економічного блоку. Зараз ми всі розраховуємо на те, що членство в ЄС створить для післявоєнної України кращі умови в царині бізнесу. Проте насправді питання галузей, завдяки яким Україна могла б створити конкуренцію в Європейському Союзі, залишається відкритим.

Бо якщо ми вступимо до європейської спільноти, то повинні будемо вибороти конкурентну перевагу в тому, щоб люди захотіли їхати до нас і викривати тут свої виробництва. Але ось у чому штука: це будуть переважно європейські холдинги та компанії, а не українські.

Єдине ж, чим Україна зможе конкурувати з Євросоюзом, це дешева робоча сила, але навряд чи ми уявляємо собі гідну конкуренцію з партнерами саме так.  

І насамкінець – про грошову одиницю. Для того, щоб відбувся перехід з гривні на євро, Україні необхідно долучитися до Єврозони – валютного союзу 20 держав-членів ЄС, які прийняли євро як свою національну валюту та єдиний законний платіжний засіб. Хоча на перших етапах членства України в ЄС гривня, цілком імовірно, залишиться національною валютою.

Нагадаю, що сьогодні з 27 країн ЄС до єврозони не входять лише сім держав – Болгарія, Чехія, Данія, Угорщина, Польща, Румунія та Швеція. Вони продовжують використовувати власні національні валюти, хоча й зобов’язані приєднатися, коли почнуть відповідати критеріям конвергенції євро. Водночас, як твердять економісти, перехід з гривні на євро може стати згубним для української економіки на початку членства.

Раніше країни Південної Європи, які увійшли до Єврозони, насамперед Греція та Португалія, зіткнулися з багатьма проблемами в монетарній сфері. І якщо порівнювати їх з країнами, які залишили власні валюти, зокрема, з Чехією та Польщею, то вибір буде явно на користь останніх. Тож поки що для України мати власну валюту та автономну монетарну політику є більшим благом. Але не забуваймо і про те, що перехід з гривні на євро є природним процесом членства в ЄС – такими вже є правила цієї гри.

Безперечно, Україна має прагнути євроінтеграційного поступу. Але прагнути треба з широко розплющеними (а не навпаки) очима. Щоб мати чітке уявлення про ціну, яку ми готові сплатити за членство у ЄС, і щоб дивитися на це саме членство без рожевих окулярів.