Нацменшини, Угорщина та «Венеційка»: як розрулити усі проблеми?

Партнери чекають від нас правок до одного з ключових законів

Оскільки президент України Володимир Зеленський під час спільної з главою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн пресконференції пообіцяв, що Україна й надалі рухатиметься в питанні забезпечення прав національних меншин, дороги назад немає. Наша держава мусить врахувати усі рекомендації Венеціанської комісії щодо закону про нацменшини, і заступник глави Офісу президента Ігор Жовква вже анонсує зміни до раніше ухваленого закону.

За словами Жовкви, затягувати справу не будуть: «Ті (рекомендації), що залишилося виконати, ми готові виконати. І я можу анонсувати: думаю, що ми не чекатимемо грудня. Уже в листопаді – тут залежить усе від Верховної Ради... Президент тісно працює з парламентом щодо того, щоб відповідні законодавчі зміни, які ще залишилося внести за цими рекомендаціями, були внесені». Жовква додає: «У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, і – знову-таки важливо – на виконання рекомендацій Венеціанської комісії, а не «хотілок» тієї чи іншої держави».

Під «хотілками» Жовква має на увазі вимоги Угорщини, від яких, однак, так просто відмахнутися не вийде. Днями політичний директор прем’єра Угорщини Балаш Орбан в інтерв’ю нідерландському мовнику NOS пригрозив, що його країна заблокує початок переговорів про вступ України до ЄС, якщо Київ не змінить мовне законодавство. Тому віцепрем’єрка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина і заявляє про те, що Україна підготувала ряд пропозицій, які мають нейтралізувати войовничість Угорщини. Але про це – згодом. Спочатку – про закон як такий.

Від 1992-го до 2023-го

Перша редакція закону «Про національні меншини в Україні» була ухвалена ще у 1992-му. На ній я не зупинятимусь, тим паче, що дана редакція вже не діє: вона скасована законом «Про національні меншини (спільноти) України», який набув чинності 1 липня 2023 року.

На цей документ Венеціанська комісія написала ряд зауважень. Спочатку набір побажань від «Венеційки» був оприлюднений 12 червня поточного року, потім у Брюсселі зробили уточнений висновок 9 жовтня. У цьому останньому документі Комісія відзначила певний прогрес щодо виконання її рекомендацій, але й констатувала, що він все ще є недостатнім. 

Отже, що було взято до уваги у новому законі та чим він відрізняється від свого «попередника», котрий діяв у 1992-му?

1. Визначено поняття «національні меншини». Їх визнано невід’ємними та органічними частинами українського суспільства.

2. Зазначено, що держава утримується від політики насильницької асиміляції нацменшин. І водночас гарантує їх права.

3. Перелік цих став більш узагальненим та широким. Водночас вказано, що права і свободи осіб, які належать до національних меншин, можуть бути обмежені тільки в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку.

Тут, гадаю, зайве навіть уточнювати, про що саме йдеться. Ухваленим у 2023 році законом заборонена популяризація або пропаганда держави-терориста, що створює її позитивний образ, виправдовує збройну агресію Російської Федерації проти України, окупацію нашої території тощо.

4. У ст. 10 врегульовано право на використання мов національних меншин приватно і публічно. Відповідно до змін, мови національних меншин можуть використовуватися в медіа. Крім того, передбачено виключення видавничої продукції спеціалізованих книгарень зі сфери дії Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (тобто такі книгарні тепер узаконені).

5. Також у ч. 10 дозволено дублювати вивіски та оголошення мовою національних меншин, якщо таким є рішення відповідної сільської, селищної чи міської ради.

6. У розділі третьому новоухваленого закону йдеться здебільшого про гроші. На потреби нацменшин передбачено фінансування видатків за рахунок коштів Державного бюджету України за окремою бюджетною програмою.

7. До закону додано новий розділ «Міжнародне співробітництво та закордонні зв’язки національних меншин (спільнот)», де – як це випливає з назви – йдеться про співпрацю з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями у сфері захисту прав і свобод національних меншин.

Але що ж у тексті нового закону не влаштувало Венеціанську комісію? Про це – далі.

Похвалили і посварили

В цілому Венеційська комісія вітає численні покращення у новому законі та визнає, що Україна зробила кроки в правильному напрямку, але, вочевидь, таких кроків недостатньо.

У п. 43 висновку від 9 жовтня 2023 року Венеційська комісія зазначає, що низка ключових рекомендацій не виконана або виконана лише частково. Це, зокрема, стосується таких моментів:

1. Перенесення положень кримінального характеру до спеціального законодавства, що застосовується до всіх осіб. Тут – перекладаючи зрозумілішою мовою – «Венеційці» не сподобалось, що до закону про нацменшини потрапив пункт про заборону пропаганди держави-терориста. Хоча насправді цей момент у законі не містить жодних санкцій, тобто не криміналізує положення закону.

2. Кількість учасників, яким необхідно подати заявку на синхронний переклад з мови нацменшини на державну мову. Йдеться про десятьох осіб. Тобто якщо триває культурно-мистецький захід, організований представниками нацменшин, на вимогу десяти відвідувачів має бути забезпечений конферанс такого заходу державною мовою. На думку Венеціанської комісії, десятеро осіб – надто мало для такої вимоги.

3. Дискреція у питанні відкриття спеціалізованих книгарень – нашим партнерам не сподобалось, що питання роботи таких книгарень віддане на відкуп «центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в інформаційній та видавничій сфері».

4. Відсутність певності щодо офіційних написів та загальної інформації, перекладеної мовою меншини.

5. Надмірний тягар щодо реклами мовами меншин – тут «Венеційка» побоюється, що рекламодавцям додасться проблем.

6. Відсутність критеріїв для визначення поселень нацменшин. З цього приводу у законі сказано так: «Порядок визначення переліку та перелік населених пунктів, в яких традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи складають значну частину населення, затверджуються Кабінетом Міністрів України». В даному питанні слово залишається за урядом, проте Комісія вже зараз хоче знати, як діятиме відповідна методологія.

7. Відсутність чіткого формулювання складу Центрів національних меншин. Такі центри запроваджує новий закон, проте їм, на переконання Венеціанської комісії, слід надати чіткішу дефініцію та вказати, хто саме делегуватиме туди людей.

8. Законні обмеження щодо використання російської мови, продовжені на занадто тривалий період. Саме так бачить проблему Комісія – їй не подобається, що «протягом 5 років з дня скасування воєнного стану до державної (офіційної) мови держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, не застосовуються положення ч. 2, 3, 11 ст. 10 цього Закону».

А конкретніше йдеться про неможливість організовувати публічні заходи (збори, конференції, мітинги, виставки, семінари, форуми тощо), а також заходи культурно-мистецькі російською мовою. Те саме стоється і поширення реклами.

Венеціанська комісія зазначає, що бере до уваги аргументи про те, що такі обмеження є результатом російської агресії, але вважає, що визначений строк надто тривалий, тому пропонує його скоротити і, за потреби, продовжити згодом.

Які наступні кроки?

Є натомість моменти у новому законі, які Венеційській комісії дуже навіть заімпонували. Серед них, наприклад, можливість для осіб, які не належать до меншин, організовувати публічні заходи для осіб, які належать до нацменшин або підтримка вже згадуваних вище спеціалізованих книгарень. Комісія відзначила і посилання на використання «зрозумілої» мови в надзвичайних ситуаціях, а ще – новий порядок визначення переліку поселень меншин, безоплатне забезпечення підручниками шкіл національних меншин, державну підтримку мов, яким загрожує зникнення тощо.

Тепер Комісія очікує від України, що «для досягнення мети законопроєкту» будуть внесені зміни до законів «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «Про медіа» та «Про освіту». І все ж – це визнає і сама «Венеційка» – більшість її зауважень українськими законодавцями були враховані вже.

Зазначу, що питання нацменшин у минулому провокувало суперечку Україну із членами ЄС – Румунією та Угорщиною. І як вже було зазначено вище, Будапешт неодноразово звинувачував Київ в утиску прав угорських меншин, які проживають в Україні. Тож очевидно, що закон має на меті передусім покращити ситуацію з румунською та угорською мовами і громадами, тоді як російська ним взагалі винесена за дужки.

І якщо Румунія критикувала проєкт закону про нацменшини до внесення у нього правок та ухвалення, а нині критика з її боку вже не звучить, то Угорщину, здається, не влаштує жоден компроміс в принципі. Нещодавно голова угорської громади Києва та Київської області Тібор Томпа розповів 24 Каналу, що Угорщина наполягатиме на 100-відстковому навчанні угорською не лише у середніх школах, але й у вишах – там, де проживає угорська громада.

Та, схоже, що навіть якби Україна відкрила декілька угорськомовних університетів, це все одно не заспокоїло би наших візаві. 8 листопада міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що Україна «принесе в Євросоюз війну», тому наша держава поки «не підходить для членства в ЄС». Такій позиції, звісно, не зарадять жодні закони і новації у сфері мови та освіти.

Але це вже інша тема для обговорення, що ж стосується історії з законом про нацменшини, то, вочевидь, невдовзі слід очікувати на внесення змін до цього документу – іншого виходу в України, яка намагається відповідати всім рекомендаціям, які походять з Брюсселю, просто немає.