Як провал росіян в Україні призвів до третьої карабаської війни

Ще півтора року тому я констатував, що відразу після перших поразок росіян в Україні сферу впливу Росії почали «рвати» ті країни, які мають претензії до Москви. І піонером тут виступив Азербайджан.

Який хотів закріпити свій успіх 2020 року у війні з Вірменією за Нагірний Карабах.

 «Путіна багато хто ненавидить давно, але вони змушені були приховувати цю ненависть, поки той був у силі. Тепер всі побачили, що цар і голий, і слабкий. Зручний момент скористатися його слабкістю настав.

Піонером став Азербайджан. Міноборони цієї країни почало не просити, а ВИМАГАТИ від Москви забрати із зони конфлікту війська підконтрольної Москві Вірменії. Баку у розмові з Москвою відкрито заявив претензії на весь Нагорний Карабах та ПОВЧАВ (!) МОСКВУ (!!), що як окремої адміністративної одиниці Нагорного Карабаху взагалі не існує і Кремль неправильно діє в цьому конфлікті. 

 Баку в своєму тиску на Москву виступає із сильних позицій -за ним Туреччина. Й турецькі «Байрактари» армії Азербайджану прямо на очах російських миротворців безкарно б'ють у Карабасі по позиціях вірменів.

 Все це говорить про те, що почалось роздирання контрольованих Москвою територій. Далі - буде. Але - не одномоментно. Тому що ще вчора сильна та впливова Росія, по-перше, в одну мить не обнулить всі свої можливості та ресурси впливу. А по-друге буде намагатися захищати спочатку зони свого впливу, а потім - саму себе від розпаду.

 І тому цей процес її напіврозпаду буде довгим (багато місяців, а то й років) та складним. Але головне в тому, що він розпочався й зупинити його вже ніхто не зможе», - зазначав я у березні минулого року.

Так що Азербайджан ще із березня минулого року послідовно йшов до витіснення Росії із Нагірного Карабаха. І дійсно, цей процес а) вийшов не одномоментним, забрав не один місяць, але 2) Росія не змогла зупинити втрату свого контролю над Нагірним Карабахом і не змогла захистити свого союзника по ОДКБ Вірменію від збройної атаки Азербайджану.

Розв’язка комбінації Баку за повернення під свій контроль Нагірного Карабаху наступила цього вівторка, 19 вересня. Коли Азербайджан оголосив про початок «антитерористичних заходів локального характеру» в Нагірному Карабаху. Як йшлося у заяві міноборони країни, мета - безпека та конституційний лад Азербайджанської республіки в регіоні.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв виставив жорсткий ультиматум Вірменії. «Незаконні вірменські збройні формування мають підняти білий прапор, здати всю зброю, а незаконний режим Карабаху має саморозпуститись»,- заявили в адміністрації Алієва. Інакше «антитерористичні заходи» триватимуть до кінця.

Військова операція Азербайджану в Нагірному Карабаху стала знаком для всіх гравців, що Баку може встановити свій суверенітет над регіоном за допомогою сили, й ніхто йому не перешкоджатиме.

І вже за добу після початку цієї операції Нагірний Карабах погодився на вимоги Баку.

Таким чином, у третій карабаській війні азербайджанській армії вдалося здійснити бліц-криг. При тому, що друга карабаська війна тривала 44 дні. Вона закінчилася 10 листопада 2020 року підписанням тристоронньої азербайджансько-вірменсько-російської заяви про припинення вогню. Зафіксовані в тристоронній заяві компромісні положення не завершили конфлікту навколо Карабаху, а лише вкотре його заморозили.

І спроби вести справи у Карабаху «як раніше» (мовляв, є де-факто влада, з усіма належними функціями — урядом, армією тощо) спиралися на присутність у Нагірному Карабаху російських миротворців. Які там перебували офіційно «для забезпечення безпеки вірменського населення Карабаху».

Але надії на гарантії Росії розтанули з початком російської агресії в Україні. І якщо відразу після війни 2020 року командування миротворців докладало зусиль для встановлення діалогу сторін, то пізніше вони зійшли нанівець.

Бо саме широкомасштабне вторгнення Росії в Україну зменшило військову присутність Москви в регіоні та обмежило її можливості надавати військову й фінансову допомогу Єревану. Москва відправила на війну проти України найбільш боєздатні підрозділи, які грали роль миротворців в Нагірному Карабасі, замінивши їх строковиками, нездатними стримати азербайджанські і вірменські сили.

Після чергового інциденту минулого тижня, коли війська Азербайджану протягом кількох годин обстрілювали вірменів з артилерії та завдали ударів по вірменських позиціях не в Карабаху, а на території самої Вірменії (було атаковано сім міст, причому не лише прикордонні міста, а й курортний Джермук), Єреван обвинуватив Баку в спробі вторгнутися. Й в черговий раз звернувся по допомогу до ОДКБ. Але цієї допомоги не отримав. Що, схоже, остаточно й підштовхнуло Азербайджан до військової операції 19 вересня із встановлення свого повного контролю над Нагірним Карабахом.

Бліц-перемога Азербайджану фіксує нові реалії на Південному Кавказі. Російська репутація в регіоні підірвана. Оскільки Москва не надала своєму союзникові військову й економічну допомогу (ці ресурси вкрай потрібні самим росіянам, які загрузли в Україні) та не задіяла ОДКБ. Ця відмова в допомозі стала сильним репутаційним ударом по режиму Путіна. Що наочно демонструє згасання впливу Росії у цьому регіоні.

Що ж стосується інтересів України, то Карабах знаходиться на периферії інтересів як нашої країни, так і нашого ключового союзника Сполучених Штатів. В той же час, Вашингтону і Києву важливо, щоб в умовах триваючої агресії в нашу країну Москва розконцентрувала свої сили та увагу. Що їй доведеться робити у тому випадку, якщо Азербайджан спробує розвинути свій успіх й встановити контроль над 7 своїми територіальними анклавами, які, за твердженнями офіційного Баку, незаконно знаходяться під контролем Вірменії.