Зерно розбрату: як Варшава підіграє Москві

Продовольча криза, викликана Росією, ризикує посварити Україну та Польщу

Від конфлікту довкола українського зерна, який переростає у погрози Польщі заблокувати вступ України до ЄС, виграє тільки Москва.

Навіщо Варшава  це робить, в принципі, зрозуміло. В країні грядуть вибори, і консерватори, які нині при владі, бажають сподобатися своєму виборцю. А їхнього виборця можна радше віднести до євроскептиків, аніж до єврооптимістів.

Біда лише в тому, що такі дії партнерів роблять скептиками і українців. Євросоюз вже не виглядає захисним парасолем, що надійне прикриє тих, хто під ним заховався, від будь-якої негоди. Щонайменше три секції європейського «парасоля» виламуються з-під загального куполу, і це – Польща, Словаччина та Угорщина.

Але найбільш прикро через Польщу – найближчу сусідку і, як здавалось, найвідданішу партнерку та захисницю України у східноєвропейському регіоні.

Після того, як Єврокомісія скасувала обмеження на імпорт та транзит українського зерна на території Європи, уряд Польщі, а за ним кабміни Угорщини та Словаччини вирішили й надалі продовжувати заборону. Ембарго, введене ними у односторонньому порядку, вони назвали власним обмеженням, покликаним захистити місцевого виробника. 

От тільки така позиція суперечить не лише європейському законодавству, а й Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. А це дуже сильно підриває довіру до європейських інституцій та відчутно знижує ентузіазм українських громадян щодо можливого вступу у ЄС. Плюс сіє недовіру між потенційними парами партнерів: Україна + Польща, Україна + Словаччина, Україна + Угорщина…

Нагадаю, що 15 вересня сплив термін дії обмежувальних заходів, запроваджених Єврокомісією 2 травня щодо чотирьох категорій українського агроімпорту. На цей крок у Брюсселі пішли, щоби стабілізувати сільськогосподарські ринки Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини та Болгарії, що зіткнулися з напливом української агропродукції.

Між тим ідею припинити обмеження імпорту українського зерна підтримала лише Болгарія, а Румунія, на яку зараз припадають найбільші об’єми експорту й подальшого транзиту української агропродукції, принаймні утрималась від введення односторонніх заборон. Щодо Польщі, то вона – навпаки – запровадила додаткові обмеження на імпорт українського борошна та кормів, а Угорщина взагалі розширила перелік товарів до 25.

Як повідомили в українському уряду, Київ збирається подавати арбітражний позов у Світову організацію торгівлі проти держав, які порушують базове міжнародне законодавство та механізми регуляції. До того ж, Угода про асоціацію, яку Україна з 2014 року відстоює власною кров’ю, передбачає, що кількість квот чи обмежень не можна збільшувати – лише зменшувати. Так само й самообмеження, на які попросили піти Київ, також суперечать тексту Угоди.

Але річ не тільки у порушенні законодавства або чинних договорів. Річ ще й у відвертому лукавстві наших партнерів. Нагадаю, що у 2022-му, в умовах російської морської блокади України та загрози припинення експорту українського зерна до традиційних ринків збуту, зокрема країн Африки, ЄС скасував усі тарифи і квоти на ввезення українського зерна, щоб воно могло йти транзитом через Європу в інші регіони світу.

Головним наземним перевалочним хабом для транзиту українського зерна у треті країни виступила Польща. Але на практиці, замість реекспорту до країн Африки, зернові трейдери Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини почали самі скуповувати дешеве українське зерно, що призвело до суттєвого зменшення ціни на цей товар і викликало протести місцевих фермерів.

Таким чином, за виникнення проблеми з зерном, яка спіткала Польщу, відповідальність несе сама Польща.

І все-таки «ми продовжимо цю заборону, незважаючи на їхню незгоду, попри незгоду Європейської комісії. Ми продовжимо заборону на імпорт українського збіжжя. Ми не слухатимемо Берлін, ми не будемо слухати фон дер Ляєн, Туска чи Вебера. Ми це зробимо, тому що це в інтересах польського фермера», – заявляє прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький.

Шкода, що тим самим фермерам, про інтерес яких так дбає Моравецький, не пояснюють, що саме з вини їхнього уряду українське збіжжя не надійшло до країн Північної Африки та Близького Сходу, а залишилось у польських зерносховищах для внутрішнього споживання. А це у свою чергу викликало обвал цін на пшеницю на польських фондових біржах. Та замість визнати свою помилку, правляча у Польщі партія «Право і справедливість» («ПіС») вимагає подальшої заборони імпорту та транзиту українських сільгосппродуктів.

15 жовтня 2023 року у Польщі відбудуться вибори, де «ПіС» під керівництвом Ярослава Качинського традиційно розраховує на підтримку виборців із сільської місцевості, зокрема, фермерів. І хоча ті вже не становлять більшості електорату, вони здатні вплинути на результат. Рейтинг «ПіС» наразі дорівнює 35-37%, її перемога майже не підлягає сумнівам, проте малоймовірно, аби ця партія змогла самотужки сформувати парламентську більшість та уряд.

Відтак після 15 жовтня на Польщу, ймовірно, чекає період політичної турбулентності. І враження таке, що партнери, аби не страждати від внутрішніх проблем сам-на-сам, вирішити підкинути бід ще й багатостраждальній Україні.

Адже слідом за Польщею аналогічну карту «захисту інтересів фермерів» розігрують і уряди Угорщини та Словаччини, які вимагають від Євросоюзу переглянути рішення про відміну мит на продукцію з України. У відповідь на їхні дії Україна подала вимоги про проведення консультацій із Словаччиною, Польщею та Угорщиною, які заборонили імпорт української агропродукції, в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Але Польща, Словаччина та Угорщина – не лише члени СОТ. Вони також є членами Євросоюзу, куди тепер Польща погрожує не пустити Україну. Міністр сільського господарства Польщі Роберт Телус уже попередив: якщо сьогодні Євросоюз не створить нових інструментів, які захищали б виробників сусідніх з Україною держав, Варшава не погодиться на вступ Києва до Євросоюзу.

«Українська агропродукція – це загроза всьому сільському господарству Євросоюзу… Україна не може вступити до ЄС без умов. У нас були умови, те саме має стосуватися України», – наголосив Телус. Пану Телусу прикро, що свого часу Польща пройшла непростий шлях по вступу до ЄС. Йому хочеться усипати тернами і дорогу для України.

Але якщо вже польський урядовець згадав про те, що Польща – член ЄС, він мав би пам’ятати і про те, що рішення європейських інституцій (в даному разі – Єврокомісії) є обов’язковими до виконання для всіх. А те, що Україна поки що не є членом цієї співдружності, не означає, що нашу державу – й без того знекровлену ворогом – можна додатково упосліджувати.

Втім, залишимо моральний аспект у стороні. Є ще й аспект матеріальний. І він полягає у тому, що європейські фермери отримують від ЄС щедрі дотації.  Іще навесні поточного року ЄС запропонував превентивні заходи щодо імпорту пшениці, кукурудзи, соняшника та ріпаку з України. Мова йшла про 100 млн євро від ЄС для фермерів, які постраждали від напливу українського зерна.

Це був вже другий пакет допомоги для європейських країн. Минулого разу Єврокомісія виділила 56 млн євро, з яких Польща отримала 30 млн євро, Болгарія — близько 17 млн євро, а Румунія — 10 млн євро.

Про дотації слушно нагадав європейцям прем'єр-міністр Болгарії Ніколай Дєнков. Він навіть порівняв місцевих виробників сільськогосподарської продукції, які заповзялися погрожувати йому акціями непокори, з терористами. А ще – слушно закцентував на тому, що його країна не має права проігнорувати рекомендації Євросоюзу хоча б тому, що останній дуже активно допомагає Болгарії.

«Представники аграрного сектору не можуть зі зневагою ставитися до європейських вимог з огляду на те, що трактори, якими вони хочуть перекрити дороги, куплені за європейські кошти. Вони не можуть казати, що Європа їх не цікавить, коли більша частина коштів, які вони отримують у вигляді субсидій і допомоги, є європейськими», – підкреслив Дєнков.

Болгарський премєр порадив фермерам взагалі відмовитися від грошей з Євросоюзу. Лише після цього, мовляв, вони отримають моральне право протестувати проти відміни ембарго на українське зерно. На додачу до сказаного – коли у Дєнкова спитали про можливість особистої зустрічі з обуреними аграріями – він відповів ще більш різко: «Я не веду переговорів із терористами».

Повертаючись до Польщі, зауважу, що за вимогами Польщі криється бажання контролювати умови вступу України до Євросоюзу. У цьому відношенні Варшава торує шлях Будапешту – адже Угорщина, попри членство в ЄС, залишається значно ближчою до російської парадигми, і саме з цих позицій шкодить європейському поступу нашої держави або, принаймні, намагається це робити.

Але навіщо полякам тримати українців на гачку? Можливо, не в останню чергу й для того, аби виторгувати поступку у ряді історичних питань, які час від часу зринають у наших двосторонніх відносинах. Або ж для підсилення власної значущості. Або задля електоральної привабливості. Втім, якою б не була причина нинішньої політики польського уряду, вона не виправдовує використання ним певних заборонених прийомів. А вони, до того ж, відкидають тінь на весь Євросоюз.

Звісно, Україна не відмовиться від руху до ЄС. І сьогоднішня поведінка Польщі не перекреслює ту допомогу та підтримку, яку надавали і надують Україні європейські партнери. Але час, коли Варшава вирішила виставити свої рахунки, наскільки не відповідає обставинам страшної та кривавої війни, яку Росія розв’язала проти України, що це не може не ранити.

Саме зараз Україна потребує ще більше емпатії, але замість неї отримує підніжку. Але якщо наша держава впаде, наступною буде та ж таки Польща. Дехто з-за іншого кордону із великою насолодою спостерігає на нинішнім конфліктом між двома партнерами. Якщо саме цього й прагнула Польща, то цієї мети вона однозначно досягла.