Воєнний стан та відчуження землі: тонкощі законодавства

Прикриваючись війною, через парламент намагаються провести сумнівні ініціативи

Добра новина полягає в тому, що законопроєкт №8225 про примусове відчуження землі депутати зняли з розгляду. Що, однак не гарантує відсутність нових спроб провести подібну норму через парламент. Непоодинокі намагання полегшити бажаючим експропріацію чужого майна, мабуть, пов’язані з надією, що «війна все спише». І це – новина погана. Бо в даному випадку війна таки дещо «списує» – з огляду на наявність більш нагальних проблем та більш болючих бід. А також з огляду на відсутність преси у кулуарах парламенту.

Майно, яке не дає спокою

Слід зазначити, що відчуження майна можливе і зараз. Таку норму регулює, по-перше, досить старий документ, який був ухвалений в 2010 році і названий так: закон «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Крім того, існує закон «Про правовий режим воєнного стану». Йому якраз і протирічить законопроєкт №8225, котрий по ряду моментів суттєво відрізняється від чинного законодавства.

По-перше, за чинним законодавством, експропріація допускається без попереднього відшкодування вартості лише під час воєнного стану. Законопроєкт же за номером 8225 пропонує пролонгувати таку можливість ще на десять років після завершення воєнного стану. 

По-друге, згідно із ним, експропріація здійснюється без суду, на підставі самого лише рішення Кабінету міністрів. Досі будь-яке відчуження обов’язково проходило судовий етап розгляду і ставало можливим тільки в тому випадку, якщо суд давав добро. Автори ж законопроєкту №8225 пропонують зробити так, аби власник відчуженого майна дізнавався про експропріацію пост фактум.

По-третє, якщо власник майна буде не згоден з експропріацією та захоче оскаржити її  у суді, то це не матиме перспективи. Адже законопроєкт ініціює заборону суду зупиняти дію ухваленого Кабміном рішення у забезпечення позову.

По-четверте, за законопроєктом, вилучені об’єкти передаються державному підприємству, яке може використовувати їх самостійно «для побудови об’єктів критичної інфраструктури» або може продати іншим приватним особам для тих же цілей. І тут вже такий простір для корупції та зловживань, що про це годі й казати.

По-п’яте, вилучення здійснюється за оцінковою вартістю, яку проводить Кабмін. При цьому лише сам уряд вирішує, якими критеріями він керуватиметься в процесі оцінювання. На рішення КМУ ніхто і ніщо не зможе вплинути, бо Кабміну надається повний карт-бланш. І якщо у когось виникне необхідність швидко продати якийсь непотріб, він (теоретично) зможе домовитись з КМУ і продати його за високу ціну. Водночас у цю гру можна грати і навпаки, тобто рейдернути хороший об’єкт, котрий Кабмін викупить у власники за копійки.

І тут також закладені значні корупційні ризики. Навіть мегазначні.

Недарма проти ухвалення цього законопроєкту була навіть створена петиція на сайті президента, яка, щоправда, не набрала необхідну кількість голосів. Недарма і антикорупційний комітет ВР, а також Головне науково-експертне управління дали негативний висновок по цьому документу.

Але от що цікаво – головним комітету при проходженні цього законопроєкту був зазначений комітет з питань аграрної та земельної політики, який очолює «слуга народу» Олександр Гайду. І от якраз «аграрії» в особі Гайду рекомендували цей документ ухвалити у першому читанні.

І знову про відчуження…

Певна річ, що авторами законопроєкту №8225 є також депутати з фракції «Слуга народу». Це – Денис Герман, голова підкомітету з питань сучасних інформаційних технологій та інновацій у бюджетному процесі комітету ВРУ з питань бюджету, та Микола Кириченко, член комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики. Свій проєкт закону вони підготували ще в листопаді минулого року, але прикметно, що він не знайшов схвалення навіть у їхніх однопартійців.

Наприклад, народний депутат Ігор Фріс, голова підкомітету з питань діяльності органів юстиції, органів виконання покарань та пробації комітету ВРУ з питань правової політики, слушно зазначав в інтерв’ю журналістам, що законопроєкт №8225 порушує деякі норми Конституції щодо забезпечення й гарантії на право власності.

Суперечить він – як було сказано вище – і закону «Про правовий режим воєнного стану». Адже в цьому законі чітко прописаний алгоритм того (нагадує Фріс), як і у якому порядку відбувається вилучення та подальше відшкодування об’єктів для потреб Сил оборони. Тоді як законопроєкт №8225 перекреслює такий алгоритм та знецінює усі правові підстави вилучення землі або майна.

Тим часом нагадаю про те, що в квітні цього року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №8312, також спрямований на удосконалення регулювання питань щодо здійснення примусового відчуження майна та управління ним. У цьому документі є три головні новели, дотичні до експропріації, і полягають вони у наступному:

По-перше, визначено, що управління корпоративними правами (тобто акціями, частками), примусово відчуженими в умовах правового режиму воєнного стану, покладається на міністерство оборони.

По-друге, ці самі частки набувають статусу військового майна з моменту проведення в системі депозитарних операцій.

По-третє, термін оцінки майна, що підлягає примусовому відчуженню, у разі необхідності аналізу значного обсягу даних може бути змінений.

Хочу звернути увагу на те, що дані норми пройшли майже непоміченими з тієї простої причини, що до законопроєкту № 8225 була внесена правка, яка відтягнула на себе всю увагу.

Ця правка стосувалася повернення військовим виплат у розмірі 30 тисяч гривень. Коли документ був ухвалений, всі говорили тільки про дану правку і про згадані 30 тисяч. Мало хто замислився над тим, що Міноборони отримало розширені можливості у частині корпоративних прав на відчужене майно.

Що у цьому алогічного чи несподіваного, запитає читач. Власне, нічого. От тільки Міноборони останнім часом ставало фігурантом не одного гучного корупційного скандалу, а частина керівництва МО отримувала підозри у скоєнні злочину.

…а також про землю, призначення якої можна буде міняти

І наостанок – про ще один проєкт, який вже не має стосунку до воєнного стану. Але має стосунок до землі. Мова про №8178-1, реалізація новел якого щодо спрощення зміни цільового призначення земельних ділянок може спричинити неконтрольовану забудову житловими будинками, об’єктами промисловості та інфраструктури, особливо навколо великих міст, ситуація із забудовою яких і так є критичною.

Чому я згадую про нього в одній обоймі із законопроєктами №№8225 та 8312? Тому що, як вже було зазначено, всі ці документи, попри їхні відмінності, мають і одну подібність – вони стосуються землі, чи то пак земельних ділянок, розпоряджатися якими держава зможе як на благо і користь соціуму, так і завдаючи йому збитки.

Під зміну цільового призначення земельних ділянок можна буде (при бажанні) підвести потребу у повоєнній відбудові України. І це буде той козир, побити який виявиться непросто.

При цьому у законопроєкті №8178-1не вказані чіткі та однозначні критерії для зміни призначення земельних ділянок, а отже, скористатись такими нормами зможе будь-який забудовник. Тобто війна та відбудова можуть стати лаштунками для недоброчесних забудовників і сприятливих для них норм законодавства.

За таких умов роботою в Україні навряд чи вдасться спокусити того чи іншого інвестора. Влада ж держави тим часом розраховує, що інвестувати у розбудову наших територій будуть багато і охоче. Ні, не будуть, якщо законодавці й надалі писатимуть закони, які сприятимуть виникненню корупційних ризиків і повному хаосу в царині земельних ресурсів тощо.

Завдання наразі полягає в тому, щоб як мінімум не писати поганих законів, на чому президентська політсила колись добре зналася. Вкритий пилом «шалений принтер» хтось знову витяг на світ божий, от тільки зараз вже не 2019 рік. Йде війна, і дрони зараз важливіші за принтери, хоча це вже зовсім інша історія…