АРМАгеддон і Дума

Чим обурена Transparency International та де коріння проблеми?

АРМА, чи то пак Національне агентство з розшуку та менеджменту активів, вкотре потрапило у гучний скандал. Нагадаю, що першим керівником АРМА, обраним у 2016 році конкурсною комісією, був Антон Янчук. І Transparency International-Україна, виконавчим директором якого був тоді нинішній народний депутат Ярослав Юрчишин (він же – член конкурсної комісії), аплодувала цьому обранню.

Але пізніше Янчук «попався» на корупції. НАБУ та САП довго розслідували його протиправну діяльність та назбирали чималий гросбух доказів та окремих епізодів. Не буду зупинятися на них детально, зазначу лише, що головна претензія до Янчука полягала в тому, що АРМА реалізовувала заарештовані активи за зумисно заниженими цінами. У 2023 році Вищий антикорсуд продовжив строк розслідування кримінального провадження щодо Янчука. Тож далі – буде.

Наступним головою АРМА (щоправда, із додаванням «т.в.о») був Віталій Сигидин. Він був призначений восени 2019-го, «проголовував» неповних два роки і пішов з посади в серпні 2021-го – разом із підозрою у привласненні 400 тисяч доларів. Що цікаво: та ж сума фігурує і в підозрі Янчука, тільки йому інкримінують розтрату 400 млн (не тисяч!) доларів.

Далі тимчасовим виконуючим обов’язків керівника АРМА став Дмитро Жоравович. Він заступив на посаду у серпні 2021-го, а вже у вересні затвердили склад комісії, яка мала обрати нового постійного керівника агентства – уперше за два роки. На той момент на кону стояло питання у 5 млрд доларів (зараз вже йдеться про 70 млрд), бо саме стільки активів було в управлінні АРМА.

Щоб обрати нового керівника, конкурсна комісія збиралася двадцять (!) разів. Серед ймовірних претендентів називали того ж таки Дмитра Жоравовича, ексочільницю Центрального міжрегіонального територіального управління (МТУ) АРМА Ірину Гуменюк та екскерівника юридичного управління АРМА Андрія Потьомкіна.

Проте щодо жодного з них у комісії не було одностайності. Тож перший конкурс на заміщення вакантного крісла відверто зірвали. І зробили це представники грантових структур – відомі в народі як «соросята» – позаяк ніяк не могли визначити найбільш лояльного до себе кандидата.

Постала потреба у проведенні повторного конкурсу. Саме у такий спосіб, до речі, тривав процес обрання керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Бо хоча комісія визначилася з переможцем ще наприкінці 2021 року, призначити керівника САП спромоглися аж 28 липня 2022-го. Зволікання суттєво підірвало довіру до всіх можливих конкурсів, але у випадку з АРМА іншого виходу не було.

Зауважу, що закон про АРМА не містить такого поняття, як «повторний відбір», але для його проведення можна застосувати відповідну статтю закону «Про державну службу». Це коли конкурсна комісія повідомляє уряду, що не може обрати переможця, і Кабмін оголошує повторний конкурс. Власне, так все й сталося.

У процесі повторного відбору наша сторона дещо побоювалася реакції міжнародних партнерів, які й допомагали запускати це відомство. Але, зрештою, втішила себе тим, що для партнерів головним все ж є результат. Бо Євросоюз не дарма наголошував, зокрема, у висновку комісії щодо заяви України на членство в Євросоюзі, на необхідності мати вище керівництво антикорупційних інституцій, призначене після прозорого процесу відбору.

Отож, було й вирішено забезпечити цей самий прозорий відбір – наскільки це можливо в українських умовах. Подейкували, що на комісію, яка займалася повторним конкурсом, чинили неабиякий тиск. При цьому саму комісію та її дії піддавали критиці, зокрема, у Transparency International Ukraine. Так, Катерина Риженко, заступниця виконавчого директора української філії Трансперенсі Інтернешнл, зазначала, що «про прохід конкурсу і комісію важко говорити виключно позитивно».

Але хай там як, а конкурс на заміщення посади керівника АРМА відбувся. Його переможцем стала Олена Дума, якій тепер закидають наявність зв’язків у команді чинного президента, іншими словами – політичну заангажованість. Такі зв’язки сама Дума називає «абсурдом», а от про те, що її вибір «збігся із вибором 73% громадян», «ані секунди не жалкує».  

Цікаво, що за обрання Олени Думи на посаду голови АРМА проголосували 6 із 8 членів комісії. Один із них, Сергій Вернидубов, аргументував свій голос тим, що Олена Дума досвідченіша за інших кандидатів. Тим часом інший член комісії — Дмитро Остапенко – вже наступного дня повідомив, що відкликає свій голос за Думу. Мовляв, на момент голосування він не мав повної інформації про неї. Дума про всяк випадок нагадала Остапенку, що відкликати свій голос він не може, адже це не передбачено законодавством.

І це справді так – подобається це послам G7 або ні. Шановні дипломами обурилася рішеннями КМУ про призначення переможця конкурсу на посаду голови АРМА і закликали до дотримання демократичних процедур, але в даному випадку – незалежно від ставлення до кандидутари Думи – процедури були дотримані. Принаймні, формально. Адже у регламенті конкурсної комісії нічого не сказано про «відкликання» голосу членом комісії. А вимагати протилежного – якраз і означає чинити незаконний вплив на процес та спонукати до прямого порушення закону.

Не витримують критики і закиди Transparency International Ukraine щодо бекграунду Думи. В Трансперенсі Інтернешнл зазначають, що її досвід «не повʼязаний з роботою у сфері, дотичній до кримінальної юстиції, а також не повʼязаний з управлінням чи розшуком активів. А це викликає сумніви у тому, наскільки компетентно вона зможе контролювати роботу працівників АРМА та представляти інтереси Агентства перед іншими органами».

При цьому, однак нинішній керівник САП також не мав до призначення досвіду роботи в органах прокуратури. Так само як і очільник НАБУ, котрий не працював у правоохоронних органах, слідчих органах, та й, власне – у будь-яких органах, які здійснюють оперативно-розшукові дії. Також і голова НАЗК не мав жодного іншого досвіду, окрім як роботи в органах прокуратури, і ніколи не перебував на керівних посадах. Однак ці обставини не завадили призначенню всіх перерахованих чиновників.

Висновок звідти доволі простий: треба грати за однаковими правилами в усіх випадках, коли йдеться про призначення держслужбовців такого рівня, або вже не грати зовсім. Я, мабуть, погоджуся з Данилом Гетманцевим, який каже, що з АРМА виникає «дуже багато проблем». Я б додала – надто багато проблем. Можливо, я погоджуся і з головою фракції «Слуга Народу» Давидом Арахамією, котрий переконаний, що АРМА слід ліквідувати, а заарештовані активи передати іншому органу, наприклад, Фонду держмайна.

АРМА – й справді установа, яка створює більше головного болю, аніж його лікує. Установа, котра існує за державний кошт і лише проїдає його. Але передумовою для закриття такого органу має бути не призначення керівника, котрий не задовольняє наших донорів та їхні українські «філіали» – численні грантові структури, що займаються так званим громадянським активізмом.

Передумовою мати стати визнання неефективності роботи АРМА як такої. Чому вона аж така неефективна? – спитаєте ви. Не вона одна. Крім АРМА, доволі специфічний механізм контролю мають також НАБУ та НАЗК. Його ж хочуть запровадити і у САП. Цей механізм здійснює зовнішня комісія контролю, котра у випадку із АРМА не провела, зокрема, жодного аудиту за роки існування цієї структури. Жодного!

Маючи гарантії (я б навіть сказала: надгарантії) незалежності, АРМА в той же час уникає застосування фактичного контролю за своєї діяльністю. І зараз, до речі, американці вимагають від української сторони всебічного аудиту роботи АРМА – до того, як управління активами буде (або не буде) передане Фонду держмайна. Наші міжнародні партнери хочуть розібратися у проблематиці АРМА і зрозуміти, чому ситуація із установою зайшла в глухий кут.

Для цього вони готові надіслати нам своїх аудиторів. Я ж тим часом можу сказати, у чому суть проблеми, навіть не чекаючи приїзду іноземних контролерів. Надто велика безконтрольність породжує безкарність, а безкарність руйнує будь-які добрі починання. Саме тому наші антикорупційні органи скомпрометовані скандалами та підозрами у корупції, які отримують їхні керівники.

Відповідальність же забезпечує жорсткий контроль держави та неуникненість покарання нею порушників. Бо сподівання на те, що створення органу завдяки участі Заходу або включення до конкурсної комісії іноземців, як бачимо, не працюють. І справа не в тому, чи говорять англійською делеговані нам експерти, справа в тому, що українські закони проігноровані антикорупційними структурами. І доки так триватиме, зрушень на краще в Україні не буде.