«Проблема закарпатських угорців» і те, як не треба її вирішувати

30 червня 2023, 11:19
Власник сторінки
Юрист, адвокат
0
614
«Проблема закарпатських угорців» і те, як не треба її вирішувати

Чи загрожує нам сепаратизм на Закарпатті?

Нещодавно блогер Денис Казанський запропонував взятися за «проблему закарпатських угорців», котра, на його думку, має одне «очевидне рішення» – розбавити цих самих угорців вихідцями з інших регіонів України. «Розбавити» означає заселити Закарпаття тими, хто потребує житло та / або має релокувати бізнес подалі від бойових дій.

Та перш ніж розбирати подібну «дорожню карту» від Казанського, пропоную зосередитися на тому, а чи існує взагалі проблема Закарпаття як осередку сепаратизму та загрози державній безпеці.

Скільки в Україні угорців та якими є їхні настрої?

Почнемо з найбільш елементарного. Скільки в Україні закарпатських угорців та який відсоток вони складають від решти населення? На жаль, єдиний перепис, яким ми можемо оперувати, це той самий перепис 2001 року, чиї дані так і не були оновлені. Але згідно із ними, 22 роки тому у Закарпатській області проживало трохи більше 150 тисяч етнічних угорців. У масштабах країни це було 0,3% населення. У масштабах Закарпатської області – 12%.

Угорську діаспору в Україні рахувала і сама Угорщина. Зокрема, в рамках проєкту «SUMMA 2017». Тоді було з’ясовано, що станом на 2017 рік на Закарпатті залишилося тільки 125 тисяч етнічних угорців, а також ще 6 тисяч угорськомовних ромів, які індентифікують себе також угорцями. Тобто угорців стало менше на одну шосту частину.

У 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, і дані по населенню, певна річ, ніхто не уточнював. Лідери угорської громади на Закарпатті називають різні цифри відносно того, скільки ж насправді живе наразі угорців на Закарпатті. В кожному разі їх навряд більше 100 тисяч. Для порівняння, згідно з найсвіжішим переписом населення, у Словаччині (2021 рік) проживає 422 тисячі угорців з 5,5 мільйонів населення країни, а в Румунії (також дані 2021-го) – трохи більше одного мільйона угорців при населенні у понад 19 мільйонів.

Як бачимо, в Україні кількість угорців зменшується, а не збільшується, тобто відбувається депопуляція – якщо говорити науковою мовою. Найбільшою ж нацменшиною, як і раніше, залишається російська. За даними 2001 року, в Україні проживали 8,3 млн росіян, або 17,3% від загальної кількості. Проте ніхто з лідерів суспільної думки не пропонує (на щастя!) проводити якісь контр-заходи щодо українських росіян – за їхню приналежність до нації, яка є корінною у державі-агресорі.

Мені можуть заперечити, що росіяни розсіяні по всій території України, а угорці проживають здебільшого компактно. Але це не причина націляти «помсту» на Закарпаття, та ще й лише для того, аби щось довести Віктору Орбану, як це пропонує зробити Казанський.

Хоча, можливо, саме через компактне проживання угорців їхня невелика, але згуртована громада і становить певну загрозу? Розберемо і цей аспект.

Чи там ми шукаємо сепаратизм?

Існує така організація, як The Institute for Central European Strategy, тобто Інститут центральноєвропейської стратегії. Заснована вона була якраз в Ужгороді, тож природно, що певна частина її уваги сфокусована на Закарпатті. У 2020 році ця установа спільно із Фондом «Демократичні ініціативи» провела соціологічне дослідження у регіоні – в тому числі й для того, щоб дослідити питання угорського чи будь-якого іншого сепаратизму.

Висновки ж, яких дійшов Інститут, є такими. Сепаратистські настрої на Закарпатті перебувають на рівні статистичної похибки, і навіть менше. І те, як громада Закарпаття загалом, та зокрема угорська громада Закарпаття реагують на російську агресію, починаючи з 2014 року та після повномасштабного вторгнення, не дає жодних підстав говорити про жодну серйозну «проблему закарпатських угорців», переконують в The Institute for Central European Strategy.

Але навіть як би це було не так, наскільки політкоректно та просто етично говорити про те, що для подолання сепаратизму (повторюся: його не існує!) слід «перемішувати» угорську діаспору з іншими громадами? Причому перемішувати не природним, а штучним шляхом?

Зазначу, що станом на зараз всі громадяни України, які хотіли переїхати на Закарпаття, це вже зробили. Після повномасштабного вторгнення Закарпаття прихистило понад 150 тисяч внутрішньо переміщених осіб, а неофіційно – навіть більше, близько 300-400 тисяч. Регіон уже є одним з лідерів в країні за релокацією підприємств. Там вже будують житло, деякі підприємства роблять це для своїх релокованих працівників.

І все це відбувається тому, що такими є природні процеси в цьому регіоні, а не задля того, аби вирішити «проблему закарпатських угорців» та якимсь чином покарати їх шляхом асиміляції у тамтешній громаді переселенців з менш «сепаратистських» територій.

Бо якщо ставити питання саме про штучну зміну етнічного складу та пропорцій населення певної території, то в цьому разі йтиметься про порушення статті 16 Рамкової конвенції про захист національних меншин, яку Україна ратифікувала в 1997 році. Ця конвенція є одним з ключових і базових міжнародних документів у сфері прав нацменшини та власне прав людини.

«Трохи» не за Конвенцією

А згадана мною стаття звучить дослівно так: «Сторони утримуються від вжиття заходів, які змінюють пропорційний склад населення в місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин, і які спрямовані на обмеження прав і свобод, що випливають з принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції». Наша держава поставила поставила підпис під цими словами, а тому мусить дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Додам до сказаного, що «угорське питання» в Україні аж ніяк не належить до найбільш нагальних питань. Тим паче у світлі російської агресії. Розумію, що градус напруги зумисно або через власну недалекоглядність піднімає угорська влада. Та навіть попри найбільш зухвалі та обурливі заяви (на кшталт того, що Україна не є суверенною державою, а Путін не є воєнним злочинцем) Віктор Орбан залишається законно обраним керівником Угорщини.

Нам слід прийняти це як факт, сподіваючись, що з часом або Орбан змінить свої погляди, або сам він – в результаті демократичних виборів – поступиться владою іншому політику.

Та останнє, що слід робити в цьому випадку, це – застосовувати якісь санкції (або дії, замасковані під санкції) проти власних же громадян. Бо закарпатські угорці – попри їхню етнічну приналежність – є громадянами України, а не Угорщини. І розпочинаючи проти них якусь боротьбу, Україна б’є сама по собі, але аж ніяк не по Орбану.

А загалом загострення стосунків між Києвом та Будапештом почалося після ухвалення нового закону про освіту. Закон був прийнятий ще у 2017 році. Саме після нього Будапешт почав говорити про блокування інтеграції України до ЄС і НАТО. І буквально днями глава МЗС Угорщини Петер Сійярто вкорте зазначив, що Україна спочатку мусить розв’язати проблему з правами нацменшин у Закарпатті, а вже потім розраховувати на підтримку Угорщини.

Закон про освіту та закон про нацменшини

«У доповіді Венеціанської комісії ясно говориться, що Україна зараз не виконує європейських вимог щодо поваги до прав національних меншин», – написав Сійярто у соцмережі. За словами міністра, заява Києва про те, що закон про обмеження викладання угорською у Закарпатті відкладено на рік, є пропагандою.

Закон про освіту дійсно згадується в Україні найчастіше в контексті інтеграції угорців в українське суспільство або «вирішення проблеми закарпатських угорців». Нагадаю, що ще 11 грудня 2017 року Венеціанська комісія оприлюднила висновок щодо нового закону України «Про освіту», а точніше – стосовно його 7-ї статті, в якій ідеться про викладання мовами національних меншин. В цілому схваливши документ, комісія зробила декілька зауважень.

Тоді ВК констатувала, що український закон, будучи рамковим, залишає достатній простір для повноцінного вивчення учнями з національних меншин рідної мови. А конкретні положення й деталі мають бути закріплені в окремому Плані реалізації закону «Про освіту», а потім, якщо необхідно, то і в законі «Про загальну середню освіту».

Згідно ж із самим законом, мовою освітнього процесу в навчальних закладах є українська. У середній школі для національних меншин плавно запроваджується українська як мова викладання. Але, відповідно до освітньої програми, можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома і більше мовами – державною, англійською та іншими офіційними мовами Європейського Союзу.

У 2017-му Венеціанська комісія не підтримала претензії Угорщини щодо того, що мовна стаття українського закону про освіту обмежує права нацменшин. Вона вказала, що права угорськомовної меншини та інших меншин країн-членів ЄС можуть бути дотримані без внесення змін до 7-ї статті закону, тобто тієї, яка регламентує мову навчання.

І хоча зазвичай українська влада активно використовує висновки ВК у своїх політичних цілях, в даному випадку закон «Про освіту», а також інші супутні документи так і залишились недоробленими.

Також недостатньою була співпраця з угорською громадою, недостатніми (або просто відсутніми) роз’яснення щодо того, як саме Україна збирається покращити свій освітній кодекс (так, аби це влаштовувало усіх), недостатніми були зусилля і на дипломатичному фланзі, тобто робота безпосередньо з угорськими лідерами.

Нині ж на нас може чекати новий виток ускладнень, адже у 2023-му Венеціанська комісія оприлюднила ще один висновок – тепер з приводу закону «Про нацменшини».

При цьому більшість рекомендацій ВК стосуються використання мови національних меншин, передбачених у статті 10-тій. Серед іншого, Венеційська комісія закликає поширити право на проведення заходів мовами меншини на всіх людей та вилучити зобов’язання забезпечувати їх український переклад «або принаймні переглянути його у світлі принципу пропорційності».

Також експерти Ради Європи просять переглянути зобов'язання, пов'язані з виданням книг мовами нацменшин і книгарнями, уточнити питання перекладу «написів офіційних назв та інформації для загального ознайомлення мовою меншини» та ухвалити методологію стосовно використання мов нацменшин в органах влади (нині закон передбачає, що її має розробити уряд).

Рекомендації стосуються перегляду й інших законів, зокрема, якщо йдеться про «обмеження свободи використання мови меншин та диференційоване ставлення до мов меншин» та права на доступ до ЗМІ мовами меншин. Усунути таке обмеження та іншого роду порушення пропонується шляхом скасування мовних квот у законі «Про медіа».

Окремо «Венеційка» просить вчергове відкласти переведення системи освіти на українську мову й продовження перехідного періоду, переглянувши її у світлі попереднього висновку комісії.

І насамкінець

Зазначу, що свій голос щодо перегляду окремих норм в законі «Про нацменшини» доєднала не тільки Венеціанська комісія, але й президент Румунії Клаус Йоганніс. Він особисто закликав свого українського колегу Володимира Зеленського переглянути цей закон. І глава нашої держави йому це пообіцяв. А відтак я сподіваюсь, що вже завтра хтось із блогерів або «ЛОМів» не виступить із пропозицією якось вплинути на наявних в Україні етнічних румунів.

Нам може подобатися позиція Орбана та Йоганніса або ні, але про всяк випадок нагадаю, що однією з 7 умов набуття Україною статусу кандидата, а також умовою для відкриття перемовин щодо членства є реформування законодавства щодо нацменшин. Офіційно ця умова сформульована так: «завершити реформу законодавчої бази для національних меншин, яка зараз готується відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії, та прийняти негайні та ефективні механізми її реалізації».

Це означає, що Україні доведеться не тільки приводити своє законодавство у відповідність до вимог ВК, але й вести довгі та, можливо, складні перемовини з нашими партнерами по ЄС. Є, звісно, й простіший шлях – зокрема, той, котрий пропонує Казанський. Але цей шлях не відповідає євроінтеграційному курсу України. Тому треба визначитися, куди ми все таки йдемо та на які компроміси погоджуємся.

А відтак діяти відповідно до обраного курсу і вже не звертати з нього.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости политики
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.