“Не вмієш - не судись”: чому ціле Міністерство ополчилося на одного суддю?

Днями голова Міністерства інфраструктури України вибухнув обуренням на просте клопотання Київським окружним адміністративним судом.

Його слова підозрілим чином тут же розлетілися пабликами та телеграм-каналами. То що такого страшного сталося через повсякденне технічне рішення, що тиснути на Феміду взявся топ-менеджер Кабміну? Давайте розбиратися.

На третій день він утворив воду

Спойлер – мова піде про ринок морських документів. Трохи передісторії та теоретичних вступних. Ще з тоталітарного минулого моряки були окремою кастою. Вони мали можливість виїзду за залізну завісу, ввезення імпорту та головне – брали участь у припливі валюти в обіг. Все це, а також велику освітньо-тренувальну базу та робочі місця під рідним прапором держава давала їм на заміну важкій праці, розлуки із сім'ями та бажання не втекти у найближчому закордонному порту. Звичайно, і в ті “чисті” часи такі люди так чи інакше стикалися з корупцією, якої і при “совку” вистачало.

Ближче до звільнення нових незалежних республік із “в'язниці народів” система почала давати збій. Перехід до капіталізму давався нелегко всім галузям, як і будь-яка фундаментальна зміна такого масштабу. У морській сфері відбулася втрата державного флоту, закриття підприємств та інший некроз матеріальної складової. Вистояла та переродилася морська справа, в основному, за рахунок носіїв знань та досвіду - як самих професіоналів, так і навчальних закладів.

Подальша еволюція супроводжувалася численними труднощами, але дуже складна та багатошарова екосистема ремесла у результаті сама себе організувала та відрегулювала. Добре, що попит на добровольців для продажу мало не половини свого життя на благо сім'ї палко вітався закордонними судновласниками. Порівняно із зарплатними рівнями у розвинених країнах, набирати плавсклад з України було вигідно. А рівень освіченості та передачі досвіду від покоління до покоління допомагав перемагати ще бідніших і готових демпінгувати конкурентів. Також досі саме морський спосіб транспортування на великі відстані залишається найрентабельнішим і ефективним.

І їли вони манну сорок років

Інтегрування у світову бюрократичну систему судноплавства відбувалося з численними реформами. Крім навчання та дипломів, була низка паперових вимог у вигляді різновидних додаткових кваліфікацій (безпека, специфіка судів тощо), що підтверджуються документами міжнародного зразка. Враховуючи, по суті, тіньовий з погляду оподаткування України, але колосальний за своїм обсягом загальний зарплатний фонд – все це так чи інакше перетворилося на бізнес. Крюїнги, тренінгові центри, центри різної атестації та сертифікації зростали як на дріжджах.

Звичайно, все це супроводжувалося і шахрайськими схемами. Жертвами кидалова стали тисячі та тисячі потенційних і діючих моряків. Ближче до наших часів система відрегулювала себе, якщо не до рівня швейцарського годинника, то хоча б до того, щоб бути визнаною відповідними міжнародними органами (ІМВ) і відповідати тій самій Конвенції ПДНВ. Процес так чи інакше лежав на плечах самих моряків та бізнесу, який бажав вкладати в перспективу, а не урвати та розчинитись у розшуках. Адже матеріально-навчальну базу “совка”, розпиляну поколіннями чиновників, треба було чимось заповнювати. І йшлося про мільйони доларів порога входу.

Іноді вкладалися й великі міжнародні компанії, зацікавлені у якісній підготовці майбутніх кадрів під себе. Але часто й відмовлялися від інвестицій, прорахувавши ризики вкладень на тлі апетитів чиновників, які постійно змінюються на нових і голодніших. Як приклад, напередодні війни один із найбільших вантажоперевізників світу хотів встановити на базі українського навчального закладу стенд із реальним двигуном у розрізі. Вартість процедури вражала. Але порахувавши згадані ризики – стенд зробили у Румунії.

Але здебільшого з державою ситуація завжди була паритетною. Уряд особливо не витрачався на фінансування процесів, але й намагався не заважати їхньому здійсненню. Адже, за різними даними, на даний момент в Україні налічується від 150 до 200 тисяч діючих моряків і понад 300 тисяч з документами. Щомісячний доход кожного варіюється від 1 до 20 тисяч доларів США. Звісно, без урахування простою між рейсами. Хоча деякі контракти оплачують його. Тобто йдеться про величезні обороти валюти, які морська спільнота регулярно вливала в оборот країни, при цьому не вимагаючи замість чогось відмінного від інших громадян.

При цьому не стояла на місці загальносвітова система. Цифровізація, зведення баз, еволюція технологій та самого ремесла мали віддзеркалюватися в реальному часі в українській морській екосистемі. Відбувалося це також, в основному, за рахунок моряків та бізнесу. Держава виконувала швидше роль посередника та контролера. На чолі стояло Міністерство інфраструктури, яке мало повноваження приймати в особі Кабміну різні ухвали. Нижче ієрархією йшла “дочка” у вигляді Адміністрації судноплавства та її різних комісій, підприємств і так далі.

В результаті ближче до наших років з'явився Електронний морський кабінет, цифровий реєстр морських документів та інші нововведення, які передбачаються міжнародною системою, що оновлюється. Деякі з них затверджувалися навіть президентами. Так морська екосистема пережила кілька фінансових політичних криз. Але потім гримнув грім.

Конкретна тріщина в цьому паритеті почалася кілька років тому, а набула конкретних обрисів приблизно 2020 року. Тодішній міністр інфраструктури Криклій вирішив, що налагоджена система виглядає так добре, що було б добре її підім'яти під свою вотчину одним махом. Почалося все, як завжди - з гаслом про боротьбу з корупцією, прозорість та під заповітною вивіскою “реформа”.

При цьому той самий постійний представник України у Міжнародній морській організації (ІМО) чітко передав Криклію позицію цього світового органу через МЗС – система змін не вимагає. Але міністр Криклій (1986 року народження) не прийняв думку ІМО (засноване у 1948 році) і продовжив кричати наративи про якусь “мафію”, корупцію і так далі по тексту. У результаті ухвалу перекреслив суд. Адже документ намагався охопити все й одразу, незважаючи на всякі Конвенції, Конституції, міжвідомчий регламент та інші дрібниці.

34-річному киянинові надто хотілося “рейдернути” таку солодку сферу одним документом одного міністерства. Чи то будівництво доріг на міжнародні кредити через локальні навколовладні компанії, чи то “успішний розвиток” залізничної галузі, яка на той момент занурилася в низці резонансних скандалів. Але щось безперечно надихнуло чиновника на нові звершення і “реформи”. Щоправда, в результаті він був скинутий своїми ж однопартійцями в 2021 році.

“І лише лінивий за ці півроку не пройшовся через ті чи інші недоліки в роботі міністерства, які зрозумілі і пасажирам, що їздять поїздами, так і сторонніми спостерігачами, міжнародними партнерами", - прокоментував тоді відставку Криклія в ефірі ICTV голова партії Слуга Народу Олександр Корнієнко.

Майже одразу на його місце прийшов Олександр Кубраков. Минулого життя новий міністр займався цифровими технологіями. І приблизно через місяць він також звернув увагу на тему морського дипломування. Так народилася постанова 734. Щоправда, подалася вона спочатку м'яко - як експеримент із впровадження комп'ютерного тестування замість іспиту для отримання звання та дипломів. При цьому досвідчений в IT-секторі бізнесмен не доручив розробити власний тест, а взяв норвезький CES. Ця програма непогано справлялася з перевіркою знань плавскладу для внутрішньокорпоративної діяльності судновласників. Проте якогось міжнародного визнання ІМО та Конвенцій не мала. Але ж експеримент не передбачав такого і постанова продовжила жити в анабіозі.

Восени минулого року він пішов на підвищення, поєднавши свою посаду з новою – віце-прем'єрською з відновлення України у світлі повномасштабного вторгнення рашистів до України. Фактично прямим курируванням питань дипломування зайнявся його заступник – Юрій Васьков. Як приклад відставного Криклія, він вирішив, що час брати бика за роги. Тим більше, що моряки у світлі закритих стали ще більш уразливими, безправними та “солодкими”. У військовий час особливо не поскаржишся, коли відхід у рейс навіть із усім пакетом документів залежить від волі сусідів Васькова Кабміном з іншого відомства.

І врятуй нас від лукавого

А сам Юрій Юрійович, швидше за все, був окрилений знаменитою “зерновою угодою”, яка майже на старті оскандалилася до рівня правоохоронної системи США. До речі, днями газета зі світовим ім'ям The Wall Street Journal випустила розгромний матеріал на цю тему. У ньому йдеться про кидок однієї з американських компаній на 130 млн доларів у рамках угоди. І про те, що Васьков та його міністерство блокують повернення коштів, захищаючи кидал. Але повернемося до моряків.

В якості тарана Васьков обрав бізнесмена та депутата Миколаївської області Євгена Ігнатенко, призначивши його головою Адміністрації судноплавства. Воно й логічно, людина колись керувала цілою буксиром і явно з'їв пуд морської солі, щоб підтверджувати кваліфікацію капітанів та стармехів величезних суден. Майже відразу після призначення, при активному лобіюванні питання командою Васькова було прийнято ту саму постанову 1499 року, яка відкрила Ящик Пандори. Причому прийняли показово спішно і під прикриттям новорічної кутюрми – 30 грудня 2022 року.

Зшита вона була настільки поспіхом і білим та нитками, що там навіть банально забули про таке звання як штурман. У результаті штурмани майже півроку не могли отримати дипломи. 1499 року порушило так багато всього, що про це написано в Мережі чи не роман. Постанова полізла навіть у магістратуру ВНЗ та інші площини, що перебувають у сфері Міністерства освіти. Але коли на кону такий шматок, час тисне, а всіх професіоналів із команди треба прибрати, щоб не було незгодних – Ігнатенко вирішив йти напролом.

Усі навколо різко стали мафією. Для того, щоб особисто не кричати таке, підтягли громадську організацію УСУ, що оскандалилася. Її голова взимку попалася на схемі вивезення за гроші моряків через кордон білими квитками. Визнала провину, пішла на угоду, а пізніше почала все заперечувати і нарікати на мафію, захищаючи Васькова, Ігнатенка та 1499 року. Благо, на темі обілікування моряків у спайку з деякими центрами сертифікації і під крилом влади керівництво УСУ працювало давно. Тож ботоферми та інші інструменти інформаційного терору були напоготові.

Насамперед 1499 р. вирішило розправитися з кабінетом моряка та електронним реєстром документів. Мовляв, створювалося за гроші приватного бізнесу, а треба щоб державне. При цьому експериментальний за постановою 734 норвезький тест теж приватний, та ще й закритий від реального контролю авторськими правами – але про це реформатори промовчали.

“Спростилася” система підтвердження кваліфікації. Замість повноцінного органу у вигляді комісії призначили чотирьох моряків-пенсіонерів на зарплаті, що також суперечить і догмам ІМО, і Конвенції ПДНВ. Стиснули необхідні терміни стажу та спростили його підтвердження щодо книжечки з підписами та печатками, перекресливши попередні заходи захисту від шахраїв. Загалом, до цього документа не треба навіть особливо чіплятися.

Васьков, Ігнатенко та Мінінфраструктури припустилися головної фатальної помилки. Мало того, що вони написали документ, який не синхронізувався з багатьма іншими законами та актами самої України. Він забув, що у цій сфері українські документи прив'язані до дуже багатошарової системи міжнародного права. Тобто для реальної реформи знадобилися б роки та роки. Але скільки відведено реформаторам на їхніх посадах – питання дуже спірне. А пиріг хочеться їсти вже.

Моряки ж, які звикли в подібних ситуаціях на кшталт “влада змінюється” чекати переможця та його нових правил, спершу просто спостерігали. Але система 1499 року почала давати збій на практиці моментально. Як мовилося раніше, першими під роздачу потрапили штурмани, про яких банально забули. Потім почалися проблеми з верифікацією на “хорошому новому сайті”, що змістив “поганий старий”.

Морякам просто без будь-яких реальних підстав стали відмовляти у підтвердженні справжніх дипломів, одержаних абсолютно законним шляхом. При цьому журналісти зуміли провести експеримент і верифікувати два абсолютно фотошопні дипломи - капітана та старпома. Замість

пояснень, адміністрація просто видалила дані про підтвердження з держсайту у ручному режимі, порушивши ст. 361 Кримінального Кодексу України.

Тоді у суспільства і закралися обґрунтовані підозри, що сайт цей або просто рулетка, або працює в ручному режимі. Далі Адміністрація судноплавства просто почала поводитись поза рамками правового поля. На претензії моряків, чому документи не підтверджуються, якщо вони виходили напередодні абсолютно за правилами тієї ж Адміністрації та Міністерства - їм відповідали, мовляв, приносите і розбиратимемося. Так під крилом міністра-айтішника його експериментальний проект відкотив налагоджену систему років на 10 тому, чи не до рівня паперової картотеки.

Мотиви та дії цілком зрозумілі. Не маючи власної бази та не бажаючи вкладати ресурс у її створення, люди Ігнатенко вирішили через коліно змусити моряків власноруч її заповнити. При тому, що багато хто з них перебуває або в рейсі, або виїхав подалі від військкоматів і бояться повертатися. Далі зайшла розмова про якісь бланки. Мовляв, ці законні дипломи нам подобаються, а ці ні. Давайте переробляйте.

Все це супроводжувалося постійними звинуваченнями якоїсь “морської мафії” та інформаційно компанією про “нападки на реформаторів” за допомогою кишенькових громадських діячів-кібербулерів.

Перекуйте орала на мечі

Тут ми й підходимо до головної кульмінації матеріалу – судів. Поки журналісти розмотували клубок все нових і нових витівок “реформаторів” у практичній площині, у бік постанови

1499 р. полетіли позови. Спершу, один, два, потім десятки. Враховуючи нинішній колапс та незрозумілі відмови в апеляції (по 1499 р. це єдиний досудовий метод оскарження відмови верифікації новим сайтом), які лежали на плечах тих самих чотирьох пенсіонерів-моряків - скоро мова може зайти і колективних багатотисячних.

Частина справ зависла у бюрократії, частина гуляла між першими та іншими інстанціями. Весь цей час Ігнатенко подобалася Феміді, він вірив судам. Але в одному з позовів позивач вирішив зажадати зупинити постанову на час розгляду. Враховуючи наростаючий хаос, резонанс, кількість скандалів – 31 травня Київський окружний адміністративний суд вирішив клопотання задовольнити. Таким чином нова верхівка Адміністрації повинна була припинити використовувати положення 1499 року, поки в суді не доведе їх адекватність.

На цей період правила дипломування мали продовжити працювати у режимі, який був до 30 грудня минулого року. Щоби не зруйнувати всю сферу. На носі кадетські рейси випускників ВНЗ, тисячі моряків зависли закордоном у підвішеному стані, наростав справжній бунт. По суті, автори 1499 року самі заклали в ній вилку, в яку і потрапили. І це ще “реформа” не встигла прямо проконтактувати з міжнародними Конвенціями та ІМВ. У разі такого повороту Україна могла просто загнати все ремесло в “блєклист” і отримати реальні проблеми.

Але це якщо із практичної частини. З юридичної - у судді також не було вибору, якщо він не хотів порушувати закон і підставлятися під ковзанку. Адже інститут забезпечення позовних вимог існує, зокрема, і для превентивного запобігання негативним наслідкам як позивача, так і інших осіб. А їх уже "розуміють" тисячі. Також у справу входить аргумент преюдиції,

побудованою на висновках Верховного суду в інших справах. Плюс, суд врахував і правовий висновок щодо першої спроби "реформи" Криклія, згаданої вище - (ухвала Верховного суду від 13.05.2021 у справі №640/31875/20). І ще багато інших аргументів.

По суті вистачало й останнього аргументу – “так уже було й вища інстанція української Феміди скасовувала таке саме”. А щоб не вводити в параліч всю систему, необхідно як мінімум зупинити дії хаосу 1499 року, інакше наслідки можуть бути жахливими. Адже судитися можна роками, а дипломування, що затримало подих, стільки кисню немає. Отже, суддя ухвалив те рішення, яке мало найменші негативні наслідки для сотень тисяч моряків і всієї галузі в цілому.

І ось тут “реформатори” показали своє обличчя. Паралельно з апеляцією на рішення судді вони запустили цілу кампанію з тиску на систему правосуддя під двома девізами: “ми тут влада” і “пацани задню не дають”. З одного боку було запущено чорнушну атаку кишенькової громадської організації та розміщення абсолютно ідентичних матеріалів у телеграм-каналах. В агонії дехто навіть перегнув палицю - почалися прямі заклики до насильства типу “давайте підірвемо суддям вдома”, ”порвемо журналістів” тощо. Пізніше, мабуть, куратори самі були шоковані таким поворотом і подібні повідомлення швидко затерли.

Далі пішла важка артилерія. Особисто віце-міністра Кубраков застосував прямий незаконний тиск на суд у публічній площині. Одна річ, коли народні депутати б'ють один одному морди та кричать у парламенті – до цього вже всі звикли. Але тут чиновник найвищого рівня дозволив собі публікацію на особистій сторінці з прямим наїздом на суддю, яку одразу розкидали тими самими каналами комунікації з суспільством. Адже незабаром апеляція та решті суддів треба показати, що буде, якщо “плювати проти вітру”.

Про що це каже? Прецедент першого рішення суду не на користь тих, хто підібрав під себе владу, показав, що “як по маслу не буде”. А битися до кінця в юридичній площині сенсу немає, тому що автори 1499 р. самі розуміють її ущербність і не розраховували на опір. Ось і залишається прогинати через скандал, адмінресурс, погрози та шантаж. Адже саме на шантаж схожа ситуація, коли морякам кажуть “або ви з нами “боретесь з мафією” і заплющує очі на всі наші косяки, або сидите голодними”.

Висновок

Експерти схиляються до того, що в судах у 1499 р. практично немає перспектив. Вони ж кажуть, що на кону проблеми з ПДНВ та ІМВ, якщо ця вакханалія затягнеться буквально до кінця літа. Моряки просто шоковані. Вони хочуть якнайшвидше вирішити проблеми та продовжити годувати сім'ї. Прізвища їм відверто не важливі, пам'ять поколінь ще з “совка” передала, що корупції не уникнути. Але є нюанс.

Надворі давно не “совок”, надворі кривава війна з ракетними обстрілами по житлових будинках заради відриву від нього, з м'ясом і кістками. Багато моряків вже давно вивезли сім'ї, багато хто й сам боявся повертатися додому. І якщо зникне той самий паритет з державою, про яку писалося вище - все більше аргументів на шальках терезів буде у варіанта імміграції. Адже залізної завіси більше нема. Зате є безліч країн, які тримають носа за вітром і прискорено спрощують власні варіанти як оформлення морських документів, так і програм зміни громадянства. Вони розуміють цінність фахівців, які півжиття в морі не вантажать бюджет, але при цьому стабільно привозять непогану валюту.