Вирішення «кризи в Україні» по-пекінські. Україна – за дужками

Пекін перейшов до практичного втілення свого наміру «заморозити» війну в нашій країні з тим, щоб уникнути розгромної поразки свого союзника - Росії, а також відірвати Європу від США.

Пекін перейшов до практичного втілення свого наміру «заморозити» війну в нашій країні з тим, щоб уникнути розгромної поразки свого союзника - Росії, а також відірвати Європу від США у намаганні колективного Заходу цю поразку забезпечити.

Це складне завдання вирішує надзвичайно досвідчений китайський дипломат з доскональним знанням сучасних російських реалій (адже був там послом десять років до 2019-го року), спеціальний представник Китаю у справах Євразії Лі Хуей. Він став впливовим дипломатом задовго ще до того, як Сі Цзіньпін очолив КНР. І тому він не є «людиною Сі». Останній призначив саме Лі Хуея для реалізації складної комбінації із просуванням вигідного Китаєві варіанту «заморозки» війни в Україні тому, що іншої, настільки ж фахової та досвідченої кандидатури для вирішення цього непростого завдання у товариша Сі просто не було.

І ось Лі Хуей завітав з офіційним візитом  спочатку до Києва. Після чого він відвідає Росію, Польщу, Францію та Німеччину, де обговорить «політичне врегулювання конфлікту в Україні».

Важливо розуміти  ключову відправну точку в цих миротворчих зусиллях Пекіну: Китай після послідовної річної підтримки РФ у війні проти нашої країни вийшов на світову арену як миротворець виключно для вирішення своїх глобальних політико-економічних завдань. І для цього він розпочав масштабну багатоходову комбінацію. Яку намагається реалізувати достатньо тонко.

Ось її три ключові складові.

По-перше, Пекін намагається відірвати Європу від США і запропонувати їй повернутися до business as usual, за яким силовий варіант відсувається на задній план, а центральним елементом стосунків КНР-ЄС знову стає взаємовигідна торгівля. Без повернення до співробітництва з Євросоюзом як з ключовим економічним партнером КНР про подальший успішний економічний розвиток Китаю мова йти не зможе. З цією метою Китай намагається схилити європейські країни до якнайшвидших мирних переговорі – тому в граафіку Лі Хуея значаться Берлін та Париж, але відсутні Лондон та Вашингтон.

Друге  надзавдання Пекіну - «заморозити» ситуацію й уникнути розгромної поразки Росії. Бо Росія Пекінові потрібна як важлива складова антизахідного пазла, який давно і вперто все намагаються скласти у чотири руки Пекін і Москва. Китайсько-російське партнерство тут не тільки не поставлено на паузу, а продовжує поглиблюватись. Єдине що під час війни акценти змістились – РФ міцно зайняла нішу вассалу Китая.

Третя мета Пекіну – довести країнам  т.зв.«Глобального Півдня», що Китай для вирішення питання війни в Україні не лише проголошує відірвані від реальності абстрактні компіляції у дусі «за все добре проти всього поганого» (так званий «мирний план Китаю»), а й намагається втілити їх на практиці.

Цими трьома пунктами перелік головних завдань Пекіну з «врегулювання конфлікту в Україні» обмежується. Дозвольте, запитаєте Ви, а хіба ж власне самої України у переліку цих завдань немає?! Так в том-то і справа, що ні – Україна як самостійний суб’єкт із своїми національними інтересами у цьому конфлікті в китайському порядку денного врегулювання «української кризи» відсутня. Від слову «зовсім».

І не тільки тому, що всі 15 місяців війни Китай постійно надавав різноманітну підтримку нашому ворогу – дипломатичну, економічну, в обходженні санкцій й навіть у постачанні військового обладнання. До розмови Сі із Зеленським три тижні тому всі 14 місяців війни Піднебесна навіть не намагалася почути українську землю, жодного разу не намагався з’ясувати безпосередньо у офіційного Києва погляд України на цю війну.

Справа набагато гірше – Пекін напряму і повністю відмовляє нашій країні у праві на суб’єктність. На те, щоб нам самим робити вибір – як і з ким вирішувати доленосні питання збереження нашої країни і нашого народу.

Нашу країну Пекін сприймає як повністю, на 100% залежний від США та їхніх найближчих союзників об’єкт (не суб’єкт!) міжнародної політики. І відповідно вибудовує свою картину «китайського миру», де нашій країні відведена роль місточка у перетоці китайських товарів та послуг до Європи. А ля Білорусь, де цю концепцію місточка  Китай реалізував давно і успішно.

З метою ремонта цього «місточка» Лі Хуей і завітав до Києва. Завітав із  тим самим, що вже неодноразово спрацьовувало для вирішення потрібних Пекінові завдань в Україні: із обіцянкою надати гроша т/або цікаві для влади у Києві економічні бонуси-преференції без ЖОДНИХ додаткових умов отримання цих грошей – на відміну від надзвичайно вимогливих (у мирний час) західних союзників, МВФ, Світового банку, тощо…

Це спрацьовувало й за президентства Януковича, й за часів Порошенка та Зеленського.

Тому немає жодних сумнівів, що Пекін знову намагається застосувати багато разів випробуваний успішний аргумент. Тож Пекін пропонує Києву економічні «пряники», щоб схилити Україну для підтримки вигідних собі позицій. Єдине, що до звичних пропозицій мирного часу КНР додала ще й  наполегливу пропозицію надати китайському бізнесу можливість взятии участь у відновленні нашої країни після війни. Це, до речі, теж спосіб вбити клин між нашою країною та її західними союзників, які на відміну від Китая й всіляко дієво допомогають нам вистояти проти російської агресії, й обґрунтовано розраховують завести свої компанії в Україну для відбудови нашої країни після війни.

В чому же полягає інтерес України від раптової, а насправді, вимушеної, китайської миротворчості? Жодним чином не в отриманні екомичних «китайських пряників» із традиційним корупційним душком. Єдиний інтерес нашої країни у тому, щоб Пекін, нарешті, використав на практиці свої величезні важелі впливу на Кремль. Та переконав Росію якомога швидше припинити війну і забратися з українських територій.