Чотири прийоми айкідо для перемоги над Китаєм

Саме зараз у офіційного Києва є унікальна можливість нав’язати Пекіну необхідність підтримати в ООН українське бачення закінчення війни.

Так, Китай у реальності всі 13 місяців війни Росії проти нашої країни чітко підтримує у протистоянні нашого ворога. Тому його треба розглядати не як нашого партнера і тим більш не як нашого союзника, а як противника. Але з боку нашої країни буде вкрай контрпродуктивним почати ультимативно вимагати від КНР зробити якісь одні речі, а другі речі – у жодному разі не робити.  

 Друга економіка світу і дуже впливовий міжнародний гравець із своїм «фірмовим+дуже специфічним» набором стандартів та підходів у всіх основних сферах життя такі дії від України точно не прийме. І при спробі Києва використати проти противника із зовсім іншої вагової категорії силові інструменти китайських бойових мистецтв наслідки будуть для нашої країни, м’яко кажучи, не завидні.

Проте зовсім інший результат буде, якщо замість спроби взяти верх над Китаєм у прямому силовому протистоянні Київ скористається філософією японської боротьби айкідо. Де упор робиться на силу разуму, а не фізичну силу. І йдеться про вдале використанні інерції противника проти нього самого, виведення того з рівноваги. Та про створення для противника незручного становища, при якому виключається можливість сфокусувати силу в одній точці. 

Чотири українських правила подачі китайської «мирної солянки»

 Сьогодні на календарі – вже 30 березня. Що означає - з моменту переходу Пекіна у дипломатичний наступ із оприлюдненням своєї позиції «щодо вирішення української кризи» 24 лютого пішов другий місяць.

За весь цей час Київ, на жаль,

а) досі не сформулював цілісну офіційну оцінку комплексного бачення щодо закінчення війни проти нашої країни, яке запропонувала  КНР;

б) навіть не спробував скористатися в своїх інтересах очевидними виграшними ДЛЯ УКРАЇНИ моментами, які є у наборі-«солянці» китайських ініціатив.

Ці дві великих помилки тісно пов’язані одна з одною. Бо на дипломатичному рівні Україна мусила відреагувати чіткою офіційною позицією на пропозицію однієї із провідних держав світу стосовно війни на знищення нашої країни і нашого народу. У зовнішньополітичній сфері таку позицію мають право представляти лише і виключно два суб’єкта: президент України і МЗС нашої країни.

Думки та оцінки різноманітних представників президентської канцелярії (зараз ця канцелярія називається офісом президента, до того називалася й адміністрацією, й секретаріатом президента), народних депутатів будь-яких фракцій, колишніх дипломатів, тощо – жодним чином не є офіційною позицією держави України. І їхня вага для міжнародних партнерів України – нульова.

Те, що Україна досі таке бачення не представила, на жаль, підтверджує хибну думку недоброзичливців нашої країни (у тому числі офіційного Пекіна) щодо нездібності офіційного Києва бути самостійним та проактивним суб’єктом хоча б у тих головних питаннях, які стосуються безпосередньо нашої країни.

І відсутність підготовленої якісної офіційної позиції Києва щодо китайських 12 пунктів мирного плану напряму пов’язана із відсутністю наступальних кроків України щодо тих китайських підходів, які Україна й може, й зобов’язана використати у своїх інтересах.

Де і як це зробити? Відповідь чітко сформулював сам Китай: на майданчику ООН. Бо Китай намагається виступити в амплуа миротворця і захисту міжнародних норм і статуту цієї організації. Виступити в першу чергу перед державами так званого Глобального Півдня. Бо країни колективного Заходу давно і чітко визначили своє ставлення до війни РФ проти України; та сама визначеність панує й у нечисленному таборі держав-союзниць РФ в її агресії.

Звичайно, треба йти НЕ через Раду безпеки ООН, де постійний член Радбезу ООН Росія із своїм право вето заблокує потрібні нашій країні рішення. Проте є інший шлях – через рішення Генеральної асамблеї ООН. І Україна як одна із країн-засновниць ООН першим кроком цілком може звернутися до країн Глобального Півдня та всіх інших членів ООН із закликом підтримати резолюцією Генеральної асамблеї ООН перший пункт китайського комплексу мирних кроків – гарантувати збереження суверенітету і територіальної цілісності України.

Крок другий – запропонувати Генеральній асамблеї ООН підтримати практичне виконання цього першого пункту мирного плану Китаю. Для чого, по-перше, ухвалити вимогу до РФ виконати третій пункт мирного плану Китаю і припинити військові дії держави-агресора проти нашої країни. І, по-друге, негайно звільнити всі окуповані з 2014 року території України.

(Після висунення Україною цих пропозицій в ООН Китай опиниться «на розтяжці». Оскільки буде поставлений перед необхідністю зробити вибір: або на практиці довести країнам Глобального Півдня своє бажання виступити глобальним миротворцем і дійсно припинити війну в Україні, або розписатися в неготовності реалізовувати на практиці власні благі наміри-заклики до припинення війни і встановлення миру).

Третій крок України: запросити держави Глобального Півдня разом із Китаєм як країною, яка дуже залежить від імпорту продовольства, вимагати від Росії виконати пункт мирного плану Китаю під назвою «Сприяння експорту зерна» і припинити створення штучних перешкод і затримок на шляху українського зерна до країн, які цього зерна потребують.

І нарешті, крок четвертий – для реалізації заклику Китаю щодо недопущення розповзання ядерної зброї. А саме: Україна, як країна, яка свого часу добровільно відмовилась від величезного арсеналу ядерної зброї, має повне моральне право запропонувати всім членам ООН вимагати від РФ виконання зобов’язання Москви у Спільній заяві РФ і КНР. «На тлі деградації відносин між ядерними державами усі ядерні держави не повинні розміщувати ядерну зброю за межами національних територій і повинні вивести всю розміщену за кордоном ядерну зброю» – саме так зафіксовано у «Спільній заяві РФ і КНР про поглиблення відносин всеосяжного партнерства і стратегічної взаємодії, що входять у нову епоху». Цей документ лідери двох ядерних держав, Росії та Китаю, підписали минулого тижня під час візиту Сі Цзіньпіна до Москви.

Отже, Україна разом із іншими членами ООН має всі підстави звернутися до Китаю із вимогою негайно вплинути на Москву для виконання тих домовленостей, під якими підписались разом Сі і Путін.

Мета – використати інерцію дипломатичного наступу КНР

Мета всіх цих кроків – використання Україною для посилення своїх позицій інерцію дипломатичного наступу країни-махини КНР. Цей наступ Пекін почав з метою захисту (звичайно, у своїх, китайських, інтересах) статуту і норм ООН. Але хто сказав, що Україна та країни Глобального Півдня-члени ООН не можуть із використанням механізмів ООН активно долучитися до захисту статуту і норм цієї організації від дій порушниці Росії?

Для цього у нашої країни є всі можливості і сприятливі умови. Успіх гарантований – якщо, звичайно, наша країна замість непродуктивної втрати часу в очікування дзвінка від Сі почне проактивно діяти в ООН вже зараз, без зволікань. Як було у класиків – «Захід нам допоможе». Точніше, нашій країні в ООН допоможе не тільки Захід, але й Глобальний Південь й навіть Китай. Оскільки КНР буде змушена відзвітувати – ні, не перед Україною, а перед «країнами неприєднання» з Глобального Півдня у першу чергу - чи збирається вона не словами, а реальними справами втілювати власні правильні заклики до миру і стабільності у світі. Який ще 24 лютого минулого року увійшов у нову епоху.