Конкурс для своїх: хто зрештою потратить до складу ВККС?

Перезавантаження будь-якої структури – включно зі зміною її складу та зміною правил гри – має сенс лише тоді, коли цих правил дотримуються всі без виключень

Перезавантаження будь-якої структури – включно зі зміною її складу та зміною правил гри – має сенс лише тоді, коли цих правил дотримуються всі без виключень. Все інше називається профанацією. Або імітацією – залежить від контексту. Далі я розповім про те, як нині відбувається формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), а ви самі вирішите, що це перед нами – профанація реформ чи їхня імітація. Чи і те, і інше разом.

Що таке ВККС?

В житті та кар’єрі судді дві інституції (окрім тієї, де суддя безпосередньо працює) відіграють надважливу роль. Перша – це Вища рада правосуддя (ВРП), яка призначає суддів на посади, притягає їх до відповідальності та звільняє. Друга — Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка добирає кадри для ВРП та оцінює суддів. Без схвалення ВККС суддю просто не призначать на посаду.

Що не так з ВККС і чому ми про це говоримо?

З обранням президентом України Петра Порошенка в державі почався черговий етап судової реформи. На календарі тоді був 2015 рік. В рамках реформи усіх українських суддів зобов’язали пройти кваліфікаційне оцінювання, яке мало визначити, чи відповідають служителі Феміди посадам, що їх обіймають.

В Україні було створено другий Верховний Суд вже без слова «Україна» у назві, для входження до складу якого було оголошено конкурс не тільки серед суддів, але й науковців й адвокатів. Опікувалась цими питаннями Вища кваліфікаційна комісія суддів України, до діяльності якої серед юридичної спільноти було чимало зауважень: від протекції окремих кандидатів на посади до повної координації своєї робити з тодішньою Адміністрацією президента Порошенка. Питання виникали і до строку повноважень окремих членів тодішньої ВККС, які попри його завершення, в порушення закону продовжували їх здійснювати.

          Подекуди незгоду з ВККС бурхливо висловлювала Громадська рада доброчесності (ГРД), котра спочатку теж брала участь у кваліфікаційному оцінюванні суддів, але потім (у 2018-му) вийшла з процесу на знак протесту.

Державу ж, чи то пак президентську вертикаль, робота ВККС, вочевидь, задовольняла. Власне, тодішня ВККС була сформована за Порошенка та складалася з його людей. Але потім Порошенко вибори програв і президентське крісло зайняв Володимир Зеленський. Як наслідок – у 2019 році Верховна Рада вказану Комісію розформувала.

Ситуація зависла на два довгих роки. Лише восени 2021 року був призначений склад – ні, ще не ВККС, а лише конкурсної комісії, котра мала би формувати Вищу кваліфікаційну комісію. Займатись цим були повинні шестеро «душ» – три судді, делеговані Радою суддів України, та три міжнародних експерти.

Останні – Тед Зажечни, Роберт Брукхейсен та Стівен Маркман – взагалі не квапилися ставати до роботи. Пізніше стали говорити про те, що вони буцімто навмисно зволікали, чекаючи на створення Етичної ради, котра перевіряла би доброчесність членів ВРП.     

Хай там як, а 2021 рік тим часом добігав кінця, тож експерти-іноземці дочекалися не так створення Етичної ради, скільки повномасштабного вторгнення Росії в Україну, котре розпочалося, як ми знаємо, 24 лютого 2022 року. Після чого усі процеси знову «зависли».

Що стало з конкурсною комісією з обрання ВККС після повномасштабного вторгнення?

Безпосередньо перед війною конкурсна комісія вже була зібралася розпочати формування ВККС, але російська експансія сплутала всі карти. Міжнародна «половина» комісії благополучно евакуювалася за кордон, згодом до неї долучилися й українські представники, тож засідання вийшли, так би мовити, виїзними.

Але це не так важливо, як підхід комісії до формування ВККС.  

Кандидатів, котрі хотіли би отримати місце у Вищій кваліфікаційній комісії, спочатку було 301. До співбесіди допустили 64. За результатами співбесід список претендентів скоротився до 32. І тепер ВРП відсіюватиме кожного другого, аби вийти на цифру «16» і, таким чином, сформувати нарешті склад ВККС.

І все б нічого, якби не кілька «але».

Конкурсна комісія відібрала кандидатів, але при цьому не проводила жодних іспитів чи тестувань. Не перевіряла знань пошукачів, не заміряла рівень IQ. Чим вона тоді послуговувалася при виборі? Комісія лише ознайомлювалася з мотиваційними листами претендентів, і цього для неї з незрозумілих причин виявилося достатньо.

При цьому комісія сама розробила методологію оцінювання кандидатів, яка виявилася вкрай нечіткою та позбавленою конкретики. Йшлося про те, що кандидат на посаду члена ВККС має бути «незалежним», «доброчесним», «чесним», «непідкупним», «спроможним працювати наполегливо» тощо. Але як саме наявність таких якостей була встановлена комісією, залишається загадкою. Невже членам комісії справді вистачило самих лише мотиваційних листів?

Чи вони володіють телепатією і читають думки претендентів на відставні? І так само оцінюють їхню незалежність та інші якості?

І ще один момент: тим, кого комісія відсіяла, не пояснили, чим вони не підійшли. Це називається «позитивним відбором», коли «позитив» полягає у тому, що кандидату просто вказують на двері, без жодних подальших пояснень.   

Така відсутність вмотивованого вибору, по суті, розв’язує комісії руки та позбавляє її від подальшої відповідальності. Тим паче, що вкрай розмиті вимоги до конкурсантів унеможливлюють подальші судові позови від тих претендентів, кому не пощастило і хто залишився за бортом.

А що в Україні із суддями?

Перш ніж відповісти на це питання, необхідно зробити невеликий відступ і зауважу дещо важливе.

Станом на кінець 2021 року дефіцит суддів в Україні сягав 2,5 тисяч осіб. Зрозуміло, що з тих пір ситуація із заповненістю суддівських вакансій не тільки не покращилася, а погіршилася, адже ВККС не працювала.

«Ситуація, без перебільшення, жахлива – у суддів нелюдське навантаження. Через це вони ненавмисно порушують строки розгляду справ. Страждають громадяни, які звертаються до суду по допомогу. Люди не можуть роками вирішити елементарні питання ні в судах першої інстанції, ні в апеляційних судах, де складно сформувати колегії через відсутність суддів. Через нестачу суддів в апеляційній інстанції ускладнено оскарження рішень. В умовах кадрового дефіциту у багатьох випадках неможливо вчасно ні отримати рішення, ні оскаржити його», – коментував ще тоді, у 2021-му, член ВРП Олег Прудивус.

Нині в Україні – те саме. Але чи покращиться ситуація зараз, коли справа з формуванням ВККС нібито зрушила з мертвої точки?

Навряд чи.

«Хороша» чи «погана» виходить нова ВККС?

Перефразуючи відомий вислів «а судді хто?», запитаю інакше: «а кандидати на відбір суддів хто?».

Частина з 32 відібраних кандидатів – це люди, афільовані із експрезидентом Петром Порошенком. Не буду заглиблюватися у біографії цих осіб (їхній перелік є у відкритому доступі), а лише зауважу, що частина тих, хто проскочив сито конкурсної комісії, вийшов з відомої адвокатської фірми «Василь Кисіль і партнери», один з партнерів якої – Олексій Філатов – став у 2014 році заступником голови президентської адміністрації.

Друга ж частина потенційних членів ВККС – це люди, зайняті суспільним «активізмом», або, як пишуть медіа, «фаворити громадськості». Один із «колег» таких, голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков вже зараз вступає у суперечку з головою ВРП Григорієм Усиком, який заявляє про своє критичне ставлення до конкурсного відбору до ВККС.

«Мені здається не зовсім прозорою була процедура відбору 64 кандидатів для співбесід, саме через відсутність обґрунтування», – заявив нещодавно Усик. І додав: «Дивно говорити за відсутності обґрунтування, що з більше ніж ста суддів, що приймали участь у конкурсі, не знайшлося більше ніж десять достойних кандидатів».

Усика відверто непокоїть те, що у фінальному списку суддів – лише десятеро, при цьому вісім з них повинні стати членами ВККС. Така кількість кандидатів значно обмежує можливості ВРП з призначення членів ВККС за суддівською квотою, через фактичну відсутність вибору, зазначає Усик.

На це Жернаков відповідає йому так: «Середня якість суддів на цьому конкурсі була також значно нижчою, ніж несуддів. І список 32 фіналістів це добре відображає. Просто 22-й за рейтингом несуддя виявився кращим, ніж 11-й суддя. Чому так сталося,  питання інше. Але ситуація саме така. Якщо б була застосована квота «16 на 16», місце 6 кращих кандидатів зайняли б 6 гірших. І це була б значно, ЗНАЧНО гірша група, з якої довелося б вибирати новий склад ВККС».

А, може, вся справа в тому, що активісти просто вивільняють вакансії для себе самих і наразі виграють в епічній битві за хлібні місця?

Бо коли список кандидатів від суддів звужують свідомо, це означає тільки одне: прагнення позбавити Вищу раду правосуддя конкурентного вибору. А отже, декому таки дуже залежить на тому, щоб на посади членів ВККС потрапили певні кандидати.

А що з цього приводу думають наші західні партнери?

Це останнє на сьогодні питання, на яке буде дана коротка відповідь: вони, схоже, усім задоволені. Як йдеться в офіційних повідомленнях, «посли G7 високо оцінюють прогрес, досягнутий Конкурсною комісією з добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, коли кількість кандидатів було зменшено до 32».

При цьому також зазначається, що «водночас посли «Групи семи» заохочують Вищу раду правосуддя «оперативно призначити 16 членів через прозору процедуру, щоб ВККС почала функціонувати».

Що таке заохочення в даному випадку, не зрозуміло. Але будь-яке подібне «заохочення» у незалежній (буцімто) судовій царині дуже сильно попахує тиском або як мінімум спробою втручання у внутрішні справи нашої країни.

Отож, на виході ми отримуємо ВККС, котра: 1) складатиметься з осіб, яких відбирали за невідомо якими критеріями, частина із яких чітко афільована із попередньою владаю, а частина із грантовими активістами, які не користуються довірою у юридичної спільноти 2) ймовірно, яка ще матиме конфлікт із ВРП у недалекому майбутньому, 3) і якою вочевидь керуватимуть (бодай певною мірою) з-за кордону.

Як бачимо «реформа ВККС», за яку раніше так активно взялися активісти та громадський сектор, здійснювалась із єдиною метою – скомпрометувати її репутацію (як і репутацію інших суддівських органів), відтак пролобіювати припинення повноважень її членів, аби згодом всістися на їхні місця. Або – як варіант – «підсадити» туди своїх друзів чи колег по «активізму».

Але мабуть варто розчарувати всіх причетних: дії, скеровані на те, аби розвалити систему, а потім очолити «розвалини», реформою насправді не є. Радше навіть навпаки. І це «навпаки» дуже чітко засвідчують події довкола нинішньої ВККС.