Відкрити очі на чорні кольори «китайського миру»

Через рік відчайдушних спроб Росії, цього «партнера без обмежень» Китаю знищити нашу країну, вражає невміння офіційного Києва назвати своїми іменами те, що робить під час цієї війни Китай.

Зокрема, винести у публічну площину як факт те, що всі 13 місяців війни Китай постійно надає різноманітну підтримку нашому ворогу – дипломатичну, економічну, в обходженні санкцій й навіть у постачанні військового обладнання. І так само публічно констатувати, що весь цей час Піднебесна навіть не намагалася почути українську землю, жодного разу не намагався з’ясувати безпосередньо у офіційного Києва погляд України на цю війну.

Що називається, не пройшло і двох років війни. Як нарешті, керманич Китаю Сі Цзіньпін після запланованого на наступний тиждень особистого візиту в Москву до свого головного партнера по боротьбі із Заходом Владіміра Путіна начебто планує поспілкуватися по відеозв’язку «на посошок» й із президентом Зеленським.

Якщо ця розмова Сі та Зеленського відбудеться, сам факт її проведення стане єдиним позитивом, який треба зафіксувати для об’єктивності висвітлення ситуації. Оскільки поновлення після річної перерви прямої комунікації між керівництвом наших країн – сам по себе, безумовно, правильний і потрібний крок. Враховуючи й важливість Китаю на сучасній світовій сцені, й те, що з 2011 року наші країни – стратегічні партнери.

На цьому позитив від раптової уваги Пекіну до нашої країни вичерпується. Від слову «зовсім». Бо раптовість цієї уваги змушує прямо назвати цілий ряд проблем для нашої країни від позиції Китаю стосовно війни Росії проти України. Й те, що ці проблеми породила у деяких питаннях не дружня, а у деяких –відверто ворожа політика Піднебесної стосовно нашої країни.

Починаючи від того, що офіційний Пекін не просто нічим суттєвим не допоміг нашій країні у нинішній екзистенційній війні, а надає цю підтримку нашому ворогу. Справа набагато гірше – Пекін напряму і повністю відмовляє нашій країні у праві на суб’єктність. На те, щоб нам самим робити вибір – як і з ким вирішувати доленосні питання збереження нашої країни і нашого народу.

Нашу країну Пекін сприймає як повністю, на 100% залежний від США та їхніх найближчих союзників об’єкт (не суб’єкт!) міжнародної політики. І відповідно вибудовує свою картину «китайського миру», де нашій країні відведена роль місточка у перетоці китайських товарів та послуг до Європи. А ля Білорусь, де цю концепцію місточка  Китай реалізував давно і успішно.

Натомість Росія Пекінові потрібна як важлива складова антизахідного пазла, який давно і вперто все намагаються скласти у чотири руки Пекін і Москва. Ось і під час запланованого на наступний тиждень візиту Сі Цзіньпіна до Москви, як прогнозує китаєзнавець, запрошений співробітник тайванського Інституту досліджень національної оборони та безпеки Юрій Пойта, не варто очікувати сприятливих для нашої країни новин та закликів до РФ припинити війну. Оскільки

- Китай дуже малоймовірно буде змінювати свою позицію в більш сприятливу до Україну сторону;

- Китайсько-російське партнерство продовжить поглиблюватись, і поставки озброєння Пекіном Росії не можна виключати - китайські стратегічні розрахунки можуть бути зовсім непередбачуваними для нас;

- Китай все більше стає ризиком для України і потрібно будувати нову стратегію відносин, в т.ч. з урахуванням глобальних амбіцій Китаю.

Під час зустрічі Сі та Путіна, на його думку, можуть обговорюватися конкретні види допомоги з боку Китаю - зокрема, створення логістичних центрів з ремонту військової техніки Росії в Китаї, надання інших типів військово-технічної допомоги Російській Федерації.

«Глобальною метою Китаю лишається підрив позицій Заходу, витіснення США з азійського та європейського регіону, для цього лунають заклики щодо стратегічної автономії Європи від США. І Китай зацікавлений у перемозі Росії в Україні, бо це сприятиме поширенню в країнах ЄС дискурсу, що американці кинули Україну, значить вони ненадійні партнери і для ЄС», -  зазначає Юрій Пойта.

І спеціально для тих, хто почитав 24 лютого цього року китайські нариси з приводу війни в Україні (так званий «мирний план Китаю з 12 пунктів») та вирішив, що Китай виступає за територіальну цілісність України і буде на практиці домагатися цього від РФ. Жодним чином! Не тільки Росія, але й Китай не припиняє своєї роботи щодо підриву існуючих правил світопорядку. А значить важливо зафіксувати: це саме КНР своїми діями намагається зробити так, щоб наша країна НЕ повернула окуповані сильним партнером Китаю території. В підриві цих правил їхні інтереси повністю збігаються. Просто Росія робить тут брудну роботу, а Китай  - весь у білому, правильні та красиві слогани проголошує.

Більш того, додає головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко, Китаєві навіть все одно, чи залишиться Крим під контролем Росії після війни, чи повернеться під юрисдикцію України. Йому важливо лише збереження антизахідного режиму в РФ. І якщо ціною збереження антизахідного режиму в Росії буде втрата Путіним влади або завойованих Росією територій, то для Пекіну це буде прийнятно.

Отже, фундаментальне для нашої країни питання лишається відкритим: якщо Китай сприймає Україну залежною та підконтрольною США державою, не готовий дослухатися до української позиції, то якою має бути політика України?

Я повністю погоджуюсь із Юрієм Пойтою у тому, що нашій країні потрібно проводити набігато більш чітку політику щодо Китаю. Бо Китай бачить, що Україна боїться навіть вголос заявити про той очевидний факт, що у Пекіні допомагають росіянам. А якщо у стосунках з Китаєм демонструється слабкість, то КНР йде далі, за методом «нарізання салямі».

Тому, оскільки є речі, які нас у діях Китаю категорично не влаштовують, про це треба чітко вголос казати. Потрібна набагато більш чітка стратегія після року бойових дій - щоб на чорне, почали, нарешті, прямо казати чорне.