Їм спокій тільки сниться

Чим незадоволені активісти після обрання з’їздом суддів нових членів ВРП?

На з’їзд суддів, який працював у Києві упродовж 11-13 січня, покладали особливі надії. Цей орган мав відібрати з 16 запропонованих кандидатур 8 найбільш достойних. Ними судді заповнювали свою квоту у складі Вищої ради правосуддя (ВРП). Кандидатури попередньо відбирала Етична рада, яка складається з іноземців, що мають вирішальне право голосу. Зрештою, з’їзд суддів із завданням впорався та з вибором визначився. Можна сказати, що мав місце хепі енд, адже тепер робота ВРП розблокована.

Але ні. З’їзд суддів насварили за неправильний вибір, а нових членів ВРП безжально розкритикували. Тож тепер незрозуміло, як взагалі формувати вертикаль правосуддя, адже навіть кандидатури, що пройшли крізь сито групи, яка складається в тому числі з міжнародних фахівців, не задовольняє наших громадських діячів та активістів.

Чому важлива ВРП?

Але про все спочатку. Повномасштабне вторгнення Росії повністю паралізувало роботу судової гілки влади. Чому? Тому що іще напередодні у більшості членів Вищої ради правосуддя, ключового органу судового самоврядування, припинились повноваження через їхнє звільнення з посад за власним бажанням.

Внаслідок цього частина функцій ВРП була передана іншим органам правосуддя. Але лише частина. Тому що ключові повноваження – такі, як призначення суддів, розгляд дисциплінарних скарг, затримання суддів-колаборантів, переведення суддів в інший суд або звільнення їх з посад, не можуть відбутися без повноважної ВРП.

Крім того, без легітимної працюючої ВРП неможлива робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). А це означає те, що безліч конкурсантів, які вже пройшли конкурс та навчання у Національній школі суддів, не можуть зараз зайняти посаду судді. А без цих нових призначень неможливо буде ані заповнити кілька тисяч вакантних посад у судах, ані зменшити навантаження на наявних суддів.

Зрештою, на те, аби ВРП запрацювала, існує суспільний запит. Нам казали, що перезавантаження цього органу – обов’язкова складова реформ та європейського шляху, вірність якому Україна має засвідчити. Тож підсумовуючи все сказане, зазначу ще раз, що Вища рада правосуддя необхідна Україні для:

керування усіма процесами в суддівському середовищі та контролю за дотриманням суддями чинного законодавства,

запуску ВККС, яка заповнює вакансії у суддівських лавах,

захисту інтересів самих суддів,

комунікації з державними органами, адже ВРП – це дуже важлива складова українського правосуддя,

формування позитивного іміджу України на зовнішньому треку.

Здається, цих п’яти причин (а, можливо, хтось додасть до них свої власні) – більш, ніж достатньо, щоб справді вболівати за розблокування роботи ВРП.

Що зробила держава для того, аби ВРП запрацювала?

Держава зробила все від неї залежне, аби бачення судової реформи відповідало тому, яке мають: 1) у європейських столицях, 2) у громадському секторі. Кажу це без осуду і без захвату – просто констатую факт, хоча й маю власне бачення цієї ситуації.

Просто нагадаю, що ще у 2021 році був ухвалений законопроєкт №5068 про реформу Вищої ради правосуддя, який передбачав перевірку на доброчесність членів ВРП, для чого створюється окремий орган – Етична рада, яка оцінюватиме на доброчесність усіх кандидатів на посади в ВРП. Цей документ передбачає також присутність міжнародних експертів, які матимуть в Етичній раді вирішальний голос.

Мені вже доводилося писати раніше, що жодне рішення Етичної ради не вважатиметься прийнятим, якщо за нього не проголосували щонайменше двоє міжнародних експертів, а у ситуації рівного розподілу голосів переважатиме і вважатиметься вирішальним голос двох міжнародних експертів.

Свого часу Науково-експертне управління Верховної Ради критикувало створення такого органу, як Етична рада. Подібна інституція передбачає делегування їй частини функцій ВРП, а це є неконституційним. Етична рада береться майже одноосібно визначати, кому бути, а кому – ні у складі ВРП, а це мовою правників зветься «обмеження повноважень конституційно визначених суб’єктів». Тим більше, що в Основному законі про саму Етичну раду немає ані слова.

Але – повторюся – про все це говорилося вже безліч разів. З критикою чи без, конституційно чи ні, але Етична рада працює. І, складаючись наполовину з іноземних експертів, пропонує кандидатури до складу ВРП. Вони, ці кандидатури, слід думати, довели свою доброчесність, причому неодноразово. Адже їх прискіпливо розглядали та вивчали не тільки українські члени Етичної ради, але й їхні колеги з-за кордону –  незалежні та неупереджені.

То що ж зробив не так з’їзд суддів?

На це питання насправді складно відповісти. Як було зазначено вище, з’їзд обрав серед 16 кандидатів 8 необхідних членів Вищої ради правосуддя. Ці кандидати, як і інші (ті, що зрештою не отримали призначення) були перевірені Етичною радою. То в чому ж проблема?

А проблема лише в тому, що активісти й так звані «антикорупціонери» забракували квоту з’їзду суддів у складі ВРП. Вочевидь, задоволеними вони були б лише в тому випадку, якби побачили у переліку затверджених осіб власні прізвища або прізвища близьких друзів чи то добрих знайомих.

Поза тим до відібраних кандидатів у активістів знов є мільйон претензій. Або, як пише очільник Центру протидію корупції Віталій Шабунін, «з-поміж восьми обраних членів ВРП до семи є чимало серйозних питань». Далі він по пунктах перераховує всі ці «серйозні питання», не забуваючи принагідно назвати з’їзд суддів «зборищем», а ще – «московським патріархатом у мантіях».

Аналогічним чином діє і Михайло Жернаков, голова правління фонду DEJURE. У нього теж є питання, зокрема, «питання і стосовно їхнього (суддівського) майна, і попередніх рішень, і поїздок до Російської Федерації. Наприклад, новообраний член ВРП Сергій Бурлаков неодноразово відвідував РФ після анексії Криму. В іншої членкині – Тетяни Бондаренко – брат є громадянином Росії, а сестра також неодноразово відвідувала РФ», – зазначає Жернаков.

Тим часом його колега Шабунін вже пророкує, що «всі вони (новообрані члени ВРП) покриватимуть суддів, які вчиняють ті самі дії. Мають зв’язки з РФ, брешуть в деклараціях, ухвалюють рішення не на робочому місці, розповідають казочки про мільйонні виграші і подарунки», – пише він. І тут у мене також виникає запитання, яке дуже хочеться поставити усім нашим «антикорупціонерам».

То куди дивилися громадські активісти раніше?

Хай там як, але всіх цих «нехороших людей» – Бурлакова, Бондаренко та інших – обирала Етична рада. Вона з лупою в руках вивчала їхні резюме, просіювала через найдрібніше сито, вишукувала найменших «блох». Так це чи ні? Якщо так, то які можуть бути претензії? Якщо ні, то який сенс в існуванні Етичної ради?

Шабунін пише, що йому дуже сумно, адже недостойні люди отримують ключові посади тоді, «коли Україна веде виснажливу війну за волю та незалежність. Коли Україна прагне стати членом ЄС. Коли гинуть найкращі. Коли як ніколи хочеться справедливості. Коли є запит на такі бажані зміни».

А мені сумно, що до свого персонального невдоволення Шабунін приплітає війну та загибель наших бійців. Законодавчі основи функціонування Етичної ради закладалися до 24 лютого 2022-го, тож якщо до роботи цього органу були зауваження, проговорювати їх варто було раніше. І якщо цей орган не викликає довіри (навіть за участі закордонних експертів!), про це теж слід було казати раніше.

Щоб не чути вкотре, що і рада – не така, і судді – не такі, і ВРП – зрештою, також не відповідає високим вимогам активістів. Бо скидається на те, що справа не в процедурах і не в принципах, не в іноземцях і не в нормах закону. Справа винятково в тому, що затверджені персоналії не влаштовують конкретних людей. І ці конкретні люди здіймають хайп.

Однак в такому разі це якісь «неправильні» активісти, більше стурбовані лобізмом, аніж реформами. Лобізм же і означає корупцію – це до відома «антикорупціонерів». А щодо з’їзду суддів, то він просто виконав свою роботу, за що й отримає на горіхи від громадського сектору.

Але, панове активісти, якщо це не те, чого ви хотіли, то що ви взагалі хочете від реформованих та новостворених не без вашої участі суддівських органів?..