Венеціанська комісія та Конституційний Суд: перетлумачити перетлумачене

Сьогодні президент України Володимир Зеленський підписав законопроєкт №7662 «Про удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду», який, таким чином, став законом

Сьогодні президент України Володимир Зеленський підписав законопроєкт №7662 «Про удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду», який, таким чином, став законом. Але ось який нюанс: ще донедавна його текст відповідав рекомендаціям Венеціанської комісії, але тепер – коли вона сформулювала інші побажання до цього документу – вже не відповідає.

І ще буквально вчора «грантове» середовище громадських активістів раділо тому, що «Венеційка» оновила свій висновок відносно цього документу. Тепер же стурбована громадськість ходить чорна як хмара, говорячи про те, що сталася «зрада» і Конституційний Суд «зливають». Але ж, панове, до того, як Венеціанська комісія «передумала», законопроєкт її задовольняв. Що в такому разі сталося?

А сталися карколомні пригоди вище згаданого документу, до яких призвело бажання наших західних партнерів керувати усіма українськими процесами. Далі про все це – детальніше. 

Сьомий іноземець

19 грудня стало відомо про те, що «Миколай» у вигляді Венеціанської комісії приніс Україні дивний подарунок. «Венеційка» повернулася до свого попереднього прочитання законопроєкту №7662 «Про удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду», ухвалення якого є однією з вимог для початку переговорів про членство України в ЄС.

У висновку експерти Ради Європи вказують, що в Дорадчу групу експертів (ДГЕ), яка перевірятиме кандидатів у судді КСУ, необхідно включити ще одного, сьомого, члена з-поміж незалежних міжнародних експертів.

Спочатку їх було шість, тож голоси могли розділитися навпіл, а це могло призвести – на думку Венеціанської комісії – до невиправданого затягування того чи іншого рішення.

Інший пункт з оновлених рекомендацій ВК стосується того, що рішення ДГЕ мають бути обов’язковими до виконання. Іншими словами, кандидат, який не пройшов перевірку, не може за жодних обставин бути призначеним суддею КСУ.

Раніше ухвалений Верховною Радою законопроєкт передбачав шістьох членів ДГЕ, з яких троє є незалежними експертами, а решта призначаються президентом, Верховною Радою і З’їздом суддів, при чому без голосу останніх жодне рішення ухвалити неможливо. Сьомий незалежний експерт дозволить нівелювати політичний вплив на комісію, радіють тепер активісти.

При цьому вони самі нівелюють роботу Верховної Ради, яка 13 грудня більшістю голосів підтримала законопроєкт №7662, але без правки про кількість членів ДГЕ.

А от що робити тепер – не зовсім зрозуміло. ВК «прокинулася» запізно: документ був підписаний головою Верховної Ради, а тепер – ще й президентом.

Теоретично можна засісти за написання нового закону, який би вносив правки до вже діючого. Але навіть якщо пристати на таку схему, час, як мінімум, буде згаяно.

А натомість вийде документ, який поставить інституціальну незалежність КСУ під великий сумнів. Адже в Дорадчій групі експертів превалюватимуть іноземці, а у законах України та у її Конституції не сказано про те, що залученням іноземних спеціалістів можна аж так зловживати.

Все-таки ми живемо в Україні, а відтак логічно, аби до процесів управління державою та формування її судових та виконавчих органів були допущені в першу чергу громадяни України.

Чим були незадоволені активісти

У жовтні 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення, яким визнав неконституційною систему електронного декларування чиновників через призму гарантій суддівської незалежності. Це спричинило втручання президента і затяжну конституційну кризу. Секретар РНБО Олексій Данілов принагідно стверджував, що на суддів прямо впливають з РФ.

Тоді Венеційська комісія ухвалила терміновий висновок, у якому чітко зазначила: такі рішення – наслідок політичної залежності суддів, а вихід полягає в незалежній процедурі їхнього добору.

Припустимо, що так, хоча тут є одне протиріччя, на яке я вкажу згодом.

Відтак «Венеційка» дійшла висновку, що має бути створена незалежна від політиків комісія, яка б складалася з міжнародних експертів (за аналогією з реформою інших судових органів) і представників громадськості (наприклад, делегованих Громадською радою доброчесності).

Далі настав «застійний» 2021 рік, коли нічого не відбувалося, і з судова реформа гальмувала так само, як і деякі інші процеси. Лише з-за кордону раз-у-раз надходили тривожні повідомлення про напад, який готує Росія. 24 лютого попередження стали реальністю, а далі події почали розгортатися неочікувано швидко.

Україна набула статус кандидата на вступ до ЄС, а Єврокомісія і Європейська рада включили реформу КСУ до пункту №1 серед умов отримання статусу кандидата, без виконання яких Україна не може відкрити перемовини про вступ.

Окрім іншого, там зазначено: реформа має відбуватися відповідно до рекомендацій Венеційської комісії.

Щоб не збитися з пріоритетного нині курсу до ЄС, парламент почав працювати. У вересні законопроєкт №7662 ухвалили у першому читанні, а Венеціанська комісія дала свій перший – позитивний! – висновок щодо цього документу.

В ньому йшлося про те, що рішення Дорадчої групи експертів (яка фактично слугує відбірковою комісією для конституційних суддів) не є зобов’язуючими, а мають рекомендаційний характер.

Крім того, «Венеційка» погодилася, що включення до ДГЕ по одному представнику президента, парламенту і з’їзду суддів (тобто 3 з 6 членів) може мати місце. Щоправда, в тексті висновку зустрічається ідея призначення сьомого члена від міжнародників, але у фінальні рекомендації ця теза не потрапила.

Нарешті, ВК відійшла від своїх попередніх рекомендацій щодо складу комісії. Раніше «Венеційка» рекомендувала, щоби до комісії з відбору кандидатів у судді увійшли не тільки міжнародні експерти, а й представники громадянського суспільства (наприклад, члени Громадської ради доброчесності).

Проте згодом вона дійшла висновку, що «розмаїття та поляризованість» громадянського суспільства не дозволить обрати таких представників від громадськості, які задовільнили би усіх. І це справедливе твердження. Суспільство у нас дійсно розмаїте, та таке, що включає і «грантових» активістів, тісно пов’язаних з закордонними амбасадами, і іншої масті «євроінтеграторів» тощо.

Але що зроблене, те зроблене. ВК дала позитивний висновок законопроєкту про відбір суддів КСУ, і ніхто (навіть ті, хто цього дуже хотів) не чекав, що Венеціанська комісія може обіграти саму себе. Але їй це вдалося. І нові висновки були написані та покладені на стіл України. Те, що досі ставалося вкрай рідко, таки сталося у випадку з законопроєктом №7662 – ВК змінила погляд на протилежний.

Як циган сонцем

Коли у Верховній Раді парламент розглядав цей документ, він підтримав одну з ключових правок, але відхилив іншу. Одна з них увійшла до фінального тексту закону: висновки щодо доброчесності будуть обов’язковими для врахування, тож кандидати, які не отримали схвального висновку, не зможуть претендувати на посаду судді.

Але щодо розподілу голосів ДГЕ, то була залишена норма про те, що представництво політичних призначенців та експертів від міжнародної спільноти буде збалансовано як 3:3. Однак це, мовляв, як стверджують активісти (а тепер і Венеціанська комісія) зробить КСУ підконтрольним владі.

Подейкували, що такий закон навряд чи задовольнить Євросоюз, але зважимо на те, що для задоволення наших партнерів необхідним є висновок Венеційської комісії. А він був, і був цілком позитивним.

Тепер же, як я вже відзначила вище, забіг із цим законом знову почнеться зі старту – саме туди відкотила ситуацію ВК. Закрадається крамольна думка, а чи не вигідно, бува, Європі затягування процесу із нашим вступом до ЄС?

Втім, це вже чистої води конспірологія та «теорія заговору», а ось те протиріччя, про яке я згадувала вище.

Вважається, що без міжнародних експертів Україні ніяк не обрати суддів КСУ, які не були б лояльними до влади. Але ж попередній склад – той самий, котрий «зарубав» електронне декларування – якраз і не був лояльним! А обирали його без участі іноземців. «Той» суд зробив все, щоб викликати незадоволення президента Зеленського, отже, толерантним до влади його не назвеш.

Виходить, що якість та зміст рішень КСУ ніяк не залежить від того, як були обрані на посаду його судді – за участю міжнародних експертів чи без них?

Крім того, якщо попередніх суддів підозрювали у «праці на Росію», то нинішні будуть прозахідними, і це, можливо, в чомусь краще, але в чомусь – без змін. Бо вплив на них все одно чинитимуть, тільки вже інші особи. Добре, коли суд справді незалежний, але в цій ситуації говорити про незалежність не доводиться.

Бо чи може хтось гарантувати, що міжнародні експерти, надіслані нам з-за кордону, є взірцево чесними та непідкупними? В попередніх статтях я писала, що досить часто минуле іноземців, яких залучали до формування інших органів влади, виявлялося не таким вже незаплямованим. В тому числі – корупційними епізодами.

Венеціанська комісія вчинила, м’яко кажучи, не зовсім правильно, перетворившись з дійсно експертної установи на суто політичну. Не варто пробивати правове дно, яке грантоїди (а вони нікуди не ділися з початком повномасштабного вторгнення) використовують для обґрунтування неадекватних реформаторських кроків.

І не варто прищеплювати українцям комплекс меншовартості ще й у такий оригінальний спосіб – через приниження їх підозрами у неспроможності самостійно обрати судовий орган. Змогли на фронті, зможемо і при відборі кандидатів. А допомогу й справді краще скеровувати туди, де вона зараз найбільше потрібна. Тобто на фронт.