Новий фантик для старої цукерки «народної» війни

Кремлеві не вдалося перетворити війну в Україні на «народну». Тому в хід пішли штучні прийоми мобілізації населення Росії для збільшення підтримки особистої геополітичної авантюри Путіна.

У ролі таких штучних прийомів виступає будівництво оборонних ліній у прикордонних з Україною Білгородської та Курської областях.

Це черговий приклад того, як російська влада намагається одягти у матерію свої повітряні химерні ідеологеми. І черговий етап переформатування відносин у трикутнику «Кремль – російське населення – війна в Україні».

Величезна проблема для Кремля, яка апріорі не мала вирішення від самого початку війни в Україні полягала в тому, що Путін намагається, як казав покійний спікер ВР Іван Плющ, «впихнути невпихуєме». А саме – пробує свою особисту, загарбницьку та імперіалістичну війну «продати» росіянам як їхню спільну справу.

І у перші місяці війни все йшло згідно рамок усталеного неформального договору між нинішнім російським керівництвом і населенням. За нормами цього договору, керівництво РФ вирішує свої бізнесові, іміджеві та інші справи під акомпанемент білого шуму про Росію-яка-встає-з-колін-і-яку-весь-світ-нарешті-поважає.

А населення РФ, яке так і не стало суспільством, підтримає (де – щиро, де  - формально) ці потуги їхнього царя видавати себе за ферзя за світовій геополітичній шахівниці. І при цьому практичної участі у реалізації цих фантазій не бере жодної. Але при цьому отримує від влади гарантований кошик можливостей жити «на більш-менш пристойному рівні» та вирішувати свої справи без перешкоджань із боку держи та її репресивного апарату.

Саме тому соціологічні опитування від початку війни до осені демонстрували стабільно великий рівень підтримки дій Кремля в Україні. Багато хто в Україні дивувався тому, чому населення РФ не змінює показників підтримки кривавої авантюри Путіна, незважаючи на величезні втрати росіян у цій війні, негативний влив економічних санкцій, інформацію про звірства їхніх співвітчизників в Україні, тощо. А не змінювало тому, що неформальний договір між владою та населенням Росії неухильно дотримувався з обох боків.  За відсутності суспільства в РФ, російське населення в цілому все влаштовувало.

Більш того, влітку у російської влади ще була можливість «продати» російському населенню війну в Україні як «народну» війну для росіян. Без аналізу причин розрухи у головах населення РФ - просто факт: навесні та влітку багато російських добровольців дійсно звертались із проханнями відправити їх на війну в Україну.

І ще один факт: війна Путіна в Україні не стала і вже не стане "народною" війною для російського загалу. Тектонічний злам відбувся тоді, коли Путін власноруч заклав міну під цей неформальний і надзвичайно міцний фундамент підтримки його влади. Коли проголосив мобілізацію і змусив «пересічних росіян» не обмежуватися підтримкою ініціатив влади здалеку, а й реально особисто страждати за реалізацію безмежно далеких від них цілей особистої війни Путіна.

Однак і після цього Путін і його оточення, зокрема кремлівський ідеолог Сергій Кирієнко, продовжували намагатися зробити із особистої війни Путіна «народну» війну із всенародною же підтримкою.

Проте схрестити їжа ту вужа виявилося апріорі неможливо.  Є вірогідність, що це від самого початку розуміли і в Кремлі. Але хотіли «із дрібним прайсом» забезпечити продовження підтримки російським загалом авантюри Путіна в Україні. 

В реальності ж, після того, як дві реальності – влади і населення – після двох десятків років існування у паралельному режимі без перетинання під примусом Кремля восени перетнулися на «частковій» мобілізації, така щира підтримка стала вже неможливою.

І тепер Кремль замість голослівних закликів до всіх росіян про «народну» війну готує продовження мобілізації на початку наступного року. А до її початку штучно загострює ситуацію у прикордонних з Україною регіонах.

Свіжі окопи, протитанкові «зуби дракона», набір бійців у територіальну оборону – це все прийоми підвищення уваги населення (у пергу чергу даних регіонів) до уявних агресивних планів українського вторгнення на ці території. І необхідності вже зараз гуртуватися навколо ідеї «всім російським миром» надати відсіч цій агресії. Тобто знайдений новий фантик для старої цукерки «народної» війни.

Незважаючи на начебто більше його наближення до практичного життя росіян, аніж просто «білий шум про народну війну» із кабінетів кремлівських вождів, і цей фантик теж виявиться нежиттєздатним. Бо всупереч всім запевненням Кремля реальність повністю інша. І прірву між цією реальністю та міфами про «спецоперацію» нездатен заповнити жоден кремлівський словопомол.

Адже це Росія розв’язала війну проти України, це росіяни воюють проти України та її народу на українській території. І у такому великому збройному конфлікті між двома народами справжня народна війна може йти тільки з одного боку. І, дійсно, народна війна вже іде. Тільки веде її по-справжньому ще з 24 лютого український народ, а не російське населення із віртуальними «українськими нацистами» перед екранами своїх телевізорів.