Пенсійна система: другий етап та повторні сумніви

14 ноября 2022, 08:02
Владелец страницы
Юрист, адвокат
0
820
Пенсійна система: другий етап та повторні сумніви

Незабаром у Верховній Раді відбудеться розгляд законопроєкту №2683 щодо впровадження накопичувальної пенсійної системи

Незабаром у Верховній Раді відбудеться розгляд законопроєкту №2683 щодо впровадження накопичувальної пенсійної системи.

Рік тому, у листопаді 2021-го, Мінфін презентував проєкт другого рівня пенсійної системи, який передбачає відрахування внесків у розмірі 1% від зарплати на особистий накопичувальний рахунок. Така норма діятиме упродовж першого року функціонування системи, надалі відсотки нарастатимуть.

Джерелом сплати внесків стане 22-відсотковий ЄСВ, який зменшать на відповідну суму.

В цій грі братимуть участь усі громадяни, яким на момент запуску другого рівня буде менше 55 років. За приблизними підрахунками, які озвучують у міністерстві соціальної політики, таких в Україні близько 8 мільйонів осіб.

Для тих, кому на момент запуску накопичувального рівня буде 55 років і більше, пенсійна система ніяк не зміниться.

Оскільки сплачувати внески до накопичувального фонду, як і до солідарного, за людину буде її роботодавець, то реформа стосуватиметься перш за все офіційно працевлаштованих осіб. Тобто запровадження другого рівня пенсійної системи не має створити додаткового податкового навантаження ні на роботодавців, ні на працівників.

Це – в ідеалі. І це – спойлер того, що пропонує уряд. А тепер – детальніше про проблеми, які супроводжуватимуть запровадження другого рівня і про які не говориться у законопроєкті. 

П’ятилітні очікування

Перейти на накопичувальну пенсійну систему Україна мала ще з 1 січня 2017 року (тоді передбачалося, що кожен громадянин України, молодший за 35 років, починає відрахування у вигляді 2% своєї зарплати на індивідуальний рахунок, де гроші чекатимуть на нього до виходу на пенсію). Проте такого переходу не сталося ані у 2017-му, ані протягом наступних років.

Але, можливо, це станеться зараз.

Щоправда, від 2017 року сума початкового внеску зменшилась. Тепер йдеться про один відсоток у наступному році, хоча вже у 2024 році внесок складатиме вже 1,5%, а з 2025 року – 2%. Розмір сплати ЄСВ до соціальних фондів зменшуватиметься відповідно до 20,5% та 20%.

Ще один важливий момент. Внесок, який робитиме за працівника його роботодавець, дублюватиме держава з держбюджету. Тобто у 2023 році щомісяця на накопичувальний рахунок працівника надходитимуть 2% від його зарплати (1% від роботодавця та 1% з бюджету), у 2024 році – по 3%, з 2025 року – по 4%.

Здавалось би, досить добра система. Та й про суми йдеться незначні. Відрахування 1% від зарплати мало хто помітить, навіть якщо зарплата значна. Тим паче, що робиться це «із думкою про людину».

Проте у мене є власні думки з цього приводу, а, точніше, власні запитання та побоювання. Озвучу деякі з них.

Девальвація

Ми вже проходили гіперінфляцію 1992-1995 років, знецінення гривні у 2008-му і катастрофічне падіння національної валюти в 2014 році. Хтось враховує ризики девальвації при впровадженні накопичувальної пенсійної системи?

Якщо відповідь «так», хотілося б ознайомитися з усім переліком превентивних заходів. Як конкретно уряд запобігатиме знеціненню вкладів? Чи передбачена схема індексації накопичувальних рахунків відповідно до зростання інфляції?

Чи, може, хтось розраховує на те, що відповідальність за сьогоднішні рішення нестиме той уряд, котрий прийде до влади через добрих три десятка років? Якщо ж відповідь «ні», то цікаво, як саме чиновники збираються переконати населення у доцільності накопичувальної системи?

Зберігання та збереження

Наша держава, на жаль, доволі досить кепський інвестор, в чому могло переконатися не одне покоління українців. Бо хоча сумнозвісні ощадкнижки СРСР «згоріли» вже давно, незалежна Україна має доволі прикладів безвідповідального господарювання. Згадаймо хоча б тотальний «банкопад» періоду головування в НБУ Валерії Гонтаревої абощо.

А відтак найбільшою проблемою другого рівня в уряді справедливо називають брак довіри населення до фінансової системи. І саме тому на першому етапі кошти акумулюватиме Державний накопичувальний пенсійний фонд.

Такий фонд буде обов'язковим та єдиним для всіх українців, що братимуть участь у другому рівні пенсійного забезпечення, аж до кінця 2025 року.

І лише з 1 січня 2026 року держава дозволить громадянам переносити свої пенсійні накопичення до недержавних фондів (НПФ). Зараз їх в Україні 63, з яких, за розрахунками Мінсоцполітики, активними є 15-20.

Не виключається і створення накопичувального пенсійного фонду «з нуля».

За законопроєктом, громадяни зможуть самостійно обирати НПФ, якому довірятимуть свої пенсійні заощадження. Або ж залишатися у державному фонді, де пенсійні заощадження гарантуватимуться в повному обсязі.

Але мені, наприклад, не цілком зрозуміло, як саме працюватиме ця система гарантій. А це вже зі старту підриває довіру до запропонованої пенсійної реформи.

Бо хтось таки мусить пояснити пересічному українцю, чому йому вигідніше вимагати «білої» зарплати і не зашивати долари у матрац, а нести заощадження на індивідуальний рахунок. І не просто пояснити, а переконати в тому, що цього разу система таки працюватиме. Поки що жодних гарантій останнього надано не було.

Стосунки з МВФ та дефіцит Пенсійного фонду

Зараз, під час війни, співпраця України з МВФ поставлена на паузу. 11 листопада, в день звільнення Збройними силами Херсону, в Україні почала працювати в онлайн-режимі моніторингова місія Фонду, її мета – розробка нової програми кредитування.

Наші партнери вже дивляться у майбутнє, котре настане після перемоги України у війні. Яким буде це майбутнє у фінансовому вимірі, зараз тяжко уявити. Зрозуміло одне: для повоєнного відновлення Україні знадобиться дуже багато грошей.

Хай «дуже багато» – це і не макроекономічний термін, але іншого у мене зараз нема. Думаю, його ні в кого немає. Бо всі ці мільйони і мільярди, про які говорять зараз, є не більш, ніж попередніми підрахунками. Тим паче, що бойові дії все ще тривають, а збитки нашій економіці все ще завдаються.

Але до повномасштабного вторгнення серед вимог МВФ – нагадаю – був пункт, що стосувався стабілізації роботи Пенсійного фонду. Його дефіцит мав бути погашеним, а видатки та доходи ПФ мали бути збалансовані. Наші закордонні кредитори не бажали вкидати гроші у бездонну чорну діру під назвою «Пенсійний фонд».

Як можна було б скоротити дефіцит ПФ? Передусім, піднявши пенсійний вік. Але він і так перманентно зростає, і вже з 2023-го збільшиться до 63 років фізичного віку людини і до 30 років відпрацьованого нею стажу, як це й передбачено законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зайве нагадувати, що кожне рішення необхідно ухвалювати з поправкою на наші реалії, а вони є такими, що в нинішній Україні навіть 40-річним складно знайти гідну та високооплачувану роботу.

Ті ж, хто старші за цей вік, неодмінно стикатимуться з дискримінацією, а відтак зможуть претендувати тільки на некваліфіковану роботу. Така робота належить до категорії малооплачуваної, а отже, припливу відрахувань єдиного соціального внеску (на якому тримається Пенсійний фонд) годі буде й чекати.

Ще за Порошенка урядовці спробували було зекономити, коли в березні 2014-го «урізали» пільги народним депутатам, котрі належали до однієї з найбільш привілейованих пенсійних каст.

А у середині 2016-го уряд продовжив обмежувати «пільговиків», скоротивши на 40% перелік професій, які давали право на достроковий вихід на пенсію. Крім того, було вирішено розвантажити Пенсійний фонд, переклавши турботу про виплату деяких категорій підвищених пенсій на держбюджет.

Такий крок не можна назвати розумним, адже держбюджет й без того дотує Пенсійний фонд, тобто гроші на пенсії – хоч персональні, хоч звичайні – все одно братимуть з однієї й тієї самої скарбниці.

Можна також зменшити дефіцит бюджету ПФ шляхом підняття мінімальних зарплат. Логіка тут така: чим вища «мінімалка», тим більше фонд заробітної плати і, відповідно, ЄСВ. А чим більше відрахувань єдиного соціального внеску, тим солідніша наповненість Пенсійного фонду.

Однак тут є ризик приведення до повного банкрутства малого та середнього бізнесу, котрий після чергового підвищення мінімальної зарплати стоятиме перед наступними альтернативами. Або (в разі неможливості сплати збільшеного ЄСВ) згорнути діяльність взагалі, або звільнити частину персоналу (і тим поповнити армію безробітних), або перевести найманих працівників на неповний робочий день, аби піти в ще глибшу «тінь».

Мінімальна зарплата в Україні, однак, продовжує зростати, і останнє її збільшення мало місце 1 жовтня 2022 року. Проблеми ж, про які я згадувала вище, залишаються нерозв’язаними.

Відкладений ефект

Є ще й така проблема. До того часу, як дасться взнаки ефект від впровадження накопичувальної системи, ще досить далеко. Перші пенсії з накопичувальних внесків українці почнуть отримувати тільки через 25 років. Перехідний ж період триватиме як мінімум вдвічі довше.

Він почнеться тоді, коли перша працююча особа направить частину внесків не в солідарний фонд, а в накопичувальний. А закінчиться тоді, коли помре остання людина, яка отримує пенсію виключно із солідарної системи.

Як не крути, а менше 50 років тут не виходить. Півстоліття держава буде змушена компенсувати витрати перехідного періоду Пенсійному фонду України. То ж у який все таки спосіб це буде здійснюватися?

На жаль, на жодне з перерахованих питань немає чіткої та зрозумілої відповіді. Немає сумнівів у тому, що солідарна пенсійна система застаріла і морально, і фінансово. Але починати її реформу потрібно лише тоді, коли існує конкретний план щодо того, як нівелювати втрати та протистояти ризикам перехідного періоду.

Тим паче – під час та після війни, коли Україна втрачає частину працездатного населення як в ході бойових дій, так і внаслідок вимушеного переселення за кордон.

Зважимо на те, що чим довше триватиме війна, тим глибше коріння пустять за кордоном переміщені особи. Після війни до жінок з дітьми, які виїхали в перші місяці війни, можливо, захочуть приєднатися чоловіки. Принаймні, повністю виключати цього не можна.

Демографія в Україні, яка була й без того проблемною, погіршиться в рази. А ще доведеться позмагатися з іншими країнами за нинішніх мігрантів. Уряд держави мусить робити дуже й дуже зважені кроки, аби у повоєнному розвитку Україна досягла такої привабливості для власних громадян, яка зніме всі сумніви щодо їх повернення у рідні пенати. 

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.