Мова, іспит, громадянство: декілька роздумів після ухвалення законопроєкту №7606

Громадянство України надаватимуть лише після складання іспитів з мови та історії

Громадянство України надаватимуть лише після складання іспитів з мови та історії – про це йдеться в ухваленому за основу законопроєкті №7606, який Верховна Рада розглядала 18 жовтня.

За документ проголосували 309 народних депутатів – конституційна більшість, яка, втім не є обов’язковою для підтримки подібних новацій. Адже Основний Закон не конкретизує підстави для отримання громадянства: стаття 4 Конституції України лише говорить про те, що «підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом».

Тож якраз змін до чинного законодавства і торкається документ, розглянутий парламентом. Його повна назва – «Проєкт Закону про внесення змін до Законів України «Про громадянство України» та «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо умов прийняття до громадянства України».

Власне, довгий заголовок законопроєкту оптимально передає його суть. А конкретніше йдеться про таке:

1) особа, що клопоче про отримання українського громадянства, має скласти іспит з мови, історії та основ Конституції;

2) преференції щодо термінів опанування державною мовою встановлюються для певної категорії осіб, які мають заслуги перед Україною – зокрема, тих, хто воює у лавах ЗСУ;

3) унормовується, що особи вказаних категорій мають два роки для складання іспитів – відлік ведеться від моменту отримання ними громадянства;

4) якщо вони не впораються за два роки, тобто не виконають взяті на себе зобов’язання, це може стати підставою для втрати громадянства України;

5) законопроєктом також уточнюються умови для прийняття до громадянства України дітей, а також на осіб, які мають стійкі психічні, інтелектуальні порушення.

Науково-експертне управління Верховної Ради в цілому схвалює законопроєкт, пропонуючи лише ще чіткіше розписати вимоги щодо дітей – з урахуванням їхніх вікових здібностей. Друге зауваження стосується людей із певними фізичними (а не лише інтелектуальними) особливостями. Експерти пропонують брати до уваги стан особи, якщо та має порушення зору, слуху, мовлення та рухових функцій – словом, є не цілком дієздатною з тих чи інших причин.

Однак загалом парламентські фахівці документ підтримують, зазнаючи, що в умовах війни вимоги до набуття українського громадянства мають бути підсилені, особливо враховуючи той факт, що лідерами серед пошукачів громадянства України були та залишаються вихідці з Російської Федерації.

Нагадаю, що проєкт закону №7606 виник як відповідь на відповідну петицію президенту Зеленському, яка набрала 26 578 підписів. Петиція, створена у травні 2022 року, дійсно стосувалася передусім росіян. Саме громадяни РФ, які масово набували українські паспорти, спонукали автора звернутися до глави держави.

«Від початку нової активної фази війни, 24.02.2022 року, потік бажаючих росіян отримати українське громадянство не зменшився. Наразі для отримання українського громадянства кандидатам (ні росіянам, ні громадянам будь-якої іншої країни) не обов’язково знати мову, історію та навіть закони України. Достатньо лише невеликого переліку документів та заяви на отримання громадянства. Така система, де відсутні навіть базові фільтри, дозволяє всім кандидатам отримати громадянство і надалі не докладати жодних зусиль щодо інтеграції в українське суспільство», – йшлося у петиції.

Із подібними доводами складено не погодитися. Але первісний задум петиції, а також написаний згодом законопроєкт виносять за дужки два окремі питання. Перше стосується іноземців (в тому числі і росіян), які вже набули українське громадянство. Друге ж питання – ще більш контраверсійне та дискусійне – торкається власне українців за походженням та фактом народження. Але почати я хочу з першого.

Масовий притік іноземців в Україну почався ще за часів Порошенка. Маю на увазі не рядових громадян, а тих, хто відразу претендував на високу посаду – чи то в урядових колах, чи то в сфері силових структур. Перераховувати імена немає сенсу – всі вони на слуху, починаючи від колишнього президента Грузії Міхеіла Саакашвілі та завершуючи іншими його співгромадянами, а також вихідцями з інших держав.

Карколомна ж історія з набуттям громадянства самим Саакашвілі, потім позбавлення його українського паспорту Порошенком, а згодом поновлення в правах Зеленським – це окрема сторінка ганьби, яка довела, що в Україні громадянство розглядається чомусь в тому числі і як аргумент в суто політичних іграх. Але мова зараз не про Саакашвілі.

Здається, жоден з тих, хто був «завербований» на роботу в уряді України в 2014-му, так і не вивчив державну мову. Не поручусь за знання ними історії України, але гадаю, що вони є нульовими або близькими до нульових. Законопроєкт №7606 – в разі, якщо він стане законом – не матиме зворотної сили і не змусить весь цей закордонний «трудовий десант» проявити повагу до держави, в який він працює, і це є зрозумілим. Проте творці законопроєкту не пропонують жоден варіант того, як можна вплинути на «нових українців», які продовжуватимуть ігнорувати вимоги щодо мови та історії.

Те саме стосується і новоспеченого громадянина України Олександра Невзорова, одного з тих «хороших» росіян, якого президент Зеленський преміював українським паспортом. До речі, петиція щодо заборони надання йому громадянства – як колишньому російському пропагандисту та депутату Держдуми – на сайті президента також набрала 25 тисяч підписів. Але, судячи з доволі обтічної та неконкретної відповіді щодо Невзорова, глава держави не збирається реагувати на неї так само, як на петицію, що породила законопроєкт №7606.

Між тим Невзоров є персоною нон грата у країнах Балтії. Зокрема, у Латвії він перебуває в розшуку – за пропагандистський фільм «Наші», присвяченій боротьбі ризького ОМОНу з місцевим «фашизмом» (читай: з силами, які виступали за незалежність цієї країни).

Латвію я згадую недарма – в ній вже понад чверть століття діє законодавство, яке уможливлює отримання громадянства через процедуру натуралізації. Бажаючі пройти її (незалежно від місця народження) мають скласти іспит з латиської мови та історії країни, а також вивчити гімн республіки. Решта має статус негромадян, серед них абсолютна більшість – російськомовні.

За даними дослідження Балтійського інституту соціальних наук, натуралізація має передусім практичне значення. Негромадяни не можуть брати участь у виборах, бути працевлаштованими в органи державної влади, а також вільно працювати в інших країнах ЄС. Повідомляється і про те, що за два з половиною десятиліття кількість негромадян Латвії скоротилася втричі – у 1995 році їх було 700 тисяч. У сусідній Естонії, де діють аналогічні правила, кількість негромадян ще менше, а відтак подібні «виховні заходи» даються взнаки та доводять свою ефективність.

Безперечно, що законопроєкт №7606 є до певною мірою зліпком з досвіду країн Балтії. Та чи варто Україні йти ще далі і, наслідуючи приклад сусідів, впроваджувати аналогічні вимоги до громадян, народжених в Україні? На подібне питання я весь час наштовхувалася у соцмережах, вивчаючи реакцію на ухвалений Радою законопроєкт. Дехто прямо вимагає більш суворих вимог до громадян України, вважаючи, що поділ на «громадян» / «негромадян» має бути наступним кроком.

Проте вкрай малоймовірно, що він коли-небудь буде зроблений. Навіть по відношенню до іноземців діє норма про те, що іспит вони складають ПІСЛЯ набуття громадянства. Логічніше було б впровадити його ДО, проте документ написаний інакше. І цей маленький нюанс (який, втім, ще може бути виправлений у підготовці до другого читання) майже зводить нанівець практичну користь від даного законопроєкту.