Націоналізація російського майна: собі в кишеню чи на розвиток держави?

Іще 3 березня 2022 року Верховна Рада ухвалила закон, який визначає порядок націоналізації Україною активів, що належать Росії

Іще 3 березня 2022 року Верховна Рада ухвалила закон, який визначає порядок націоналізації Україною активів, що належать Росії.

10 березня його підписав президент Володимир Зеленський. А у квітні прем’єр Денис Шмигаль заявив, що уряд працює над ухваленням документації для початку процесу націоналізації всього російського майна в Україні.

Потреба у спецпроцедурі

Минуло досить часу, і ось 30 вересня Зеленський закликав український парламент без зволікань прийняти закон про націоналізацію російських активів. Що змінилося з березня? А змінилося те, що РНБО ухвалила рішення про застосування санкцій до значущих фізичних та юридичних осіб Росії.

Тобто коло активів розширилося.

Крім того, хоча Верховна Рада й ухвалила декілька законів щодо націоналізації російського майна, поміж них бракує одного – того, який затверджує сам факт націоналізації. А для націоналізації активів Росії як держави та юридичних осіб, які засновані РФ, але працюють на території України, є спеціальна процедура.

Ця процедура надає процесу відчуження майна легітимності. Річ у тім, що існує рішення Міжнародного суду ООН від 2012 року, яке говорить, що жоден національний суд не може позбавити іншу державу її власності, навіть якщо така держава порушує міжнародне право.

А відтак націоналізація через закон видається єдиним можливим варіантом, що і буде відображено в документі, ухвалення якого очікують вже найближчим часом.

Що і як будуть відчужувати

Наразі йдеться про примусове відчуження понад 900 об'єктів, що належать безпосередньо Росії як державі. Їхній перелік вже встановив Кабінет міністрів України.

Серед таких об’єктів, приміром, «Енергомашспецсталь» у Краматорську, котра на 92% належить офшорній кіпрській компанії, яку контролює «Росатом». Або мережа магазинів BROCARD, яку на 100% контролює офшорна компанія, що знаходиться у сфері впливу російського уряду (хоча в самій мережі це заперечують).

Як роз’яснює заступниця комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Роксолана Підласа, переведення підприємства у державну власність не означає його зупинку. На людей, які там працюють, зміна статусу не вплине взагалі.

Держава ж після націоналізації російського майна або корпоративних прав ухвалить рішення відносно того, що робити з цим майном далі. Його можна залишити у державній власності, можна націоналізувати, а можна віддати в оренду.

Підласа нагадала, що процедура націоналізації проходить за такою схемою. Спочатку Рада національної безпеки та оборони затверджує перелік активів, котрі належать Росії як державі, після цього Верховна Рада окремим законопроєктом схвалює рішення РНБО. А відтак президент готує указ, який вводить в дію це рішення.

Закон, ухвалений в квітні: трохи нюансів

Та поки новий закон ще пишуть, згадаймо документ, прийнятий в квітні. Тоді законопроєкт №7169, який тепер став законом, підтримала конституційна більшість парламенту – 305 парламентарів.

Документ і справді важливий та необхідний. Ним були внесені зміни до раніше ухваленого закону «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів». Порівняно з попередньою редакцією новий документ розширив дію також на:

- фізичних осіб – громадян РФ;

- осіб, які не є громадянами Російської Федерації, але мають тісний зв`язок з агресором (за місцем проживання або основною діяльністю);

- юридичних осіб (їхні філії, представництва), що працюють в Україні, але бенефіціаром яких є РФ;

- юридичних осіб в Україні, у яких РФ володіє прямо чи опосередковано часткою в капіталі чи є засновником/бенефіціаром.

Крім того, під дію закону можуть потрапити фізичні та юридичні особи незалежно від громадянства та місця проживання, які публічно заперечують або підтримують здійснення збройної агресії Російської Федерації проти України.

Запам’ятаймо цей момент.

Нарешті, націоналізувати можна також і майно компаній та громадян, які підтримують встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, та які не зупинили чи не припинили здійснення своєї економічної діяльності на території Російської Федерації в період дії воєнного стану в Україні.

Крім того, закон зазначає, що все націоналізоване майно не просто спрямують на користь України, а використають його як майбутню репарацію для нашої держави, яка зазнала агресії з боку Російської Федерації.

Запам’ятаймо і цей момент також, а відтак перейдемо до деяких сумнівів, які породжують чинні та майбутні закони про націоналізацію.

Диявол, котрий, як відомо, – в деталях

Мене як правника найбільше непокоять ті репресивні дії по відчуженню майна, під які можуть потрапити особи (незалежно від громадянства), що «виправдовують» агресію Росії. І хоча йдеться про публічну підтримку дій РФ, тобто про озвучені чи написані для широкого загалу слова, статті, заяви абощо (все те, що є наочним і не потребує доведення), простір для зловживання цією нормою є.

Бо при бажанні будь-яку особу, яка несимпатична владі (але має симпатичне майно) можна звинуватити у подібних речах. І організувати відповідні дописи – вже заднім числом. Або проінтерпретувати сказане особою так, як це вигідно владі на даний момент.

Хотілось би більш чіткого та вичерпного уявлення про те, що законотворці розуміють під «запереченням», та однозначного тлумачення доказів, які будуть зібрані для доведення такого заперечення.

Другий момент, який також непокоїть, це адресність коштів, вилучених від продажу / здачі в оренду майна, яке було вилучено. Сказано, що ці кошти підуть на відновлення України і що їх розглядають як частину репарацій.

Але в будь-якому разі вони мусять «осісти» в тій чи іншій установі. Зараз націоналізоване майно росіян «осідає» в надрах АРМА – Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Але чи є АРМА тією бездоганною структурою, на ділову репутацію котрої можна цілком покластися? Питання – в умовах України – не зайве. Корупція, що квітнула у нас буйним цвітом до повномасштабного вторгнення, ніде не поділася. Можливо, навіть навпаки: вона отримала можливість мімікрувати під націоналізацію майна країни-агресора.

Забагато грошей – забагато спокус

Ще до 24 лютого АРМА раз-у-раз потрапляла в гучні корупційні скандали. Найсвіжіший з них – це події 2021 року, коли йшлося про продаж одного активу за ціною у 26 разів меншою від ринкової вартості або історія з «крадійським общаком» на загальну суму в 400 000 тисяч доларів, який АРМА за фіктивними документами віддала бозна-кому.

Про ці випадки по гарячих слідах писали усі топові українські ЗМІ.

А загалом ще до «великої» війни в управлінні агентства перебувало близько 10 тисяч активів – від квартир до акцій Мотор Січі та «труби Медведчука», сукупна вартість яких складає десятки мільярдів гривень.

Нині – з ухваленням закону про націоналізацію російських активів – ця сума буде помножена у десять або навіть сто разів.

Такий великий і солодкий пиріг може спокусити будь-кого. І враховуючи небездоганний бекграунд АРМА, у новому законодавстві хотілось би бачити чітко прописані запобіжники від можливих зловживань.

І на останок. Зараз ми всі мріємо про те, якою Україна стане після перемоги. Як ефективно та продумано використає вона вікно можливостей, що відкривається просто зараз – на хвилі загальної підтримки цивілізованого світу та його готовності допомагати нашому повоєнному відновленню.

Для мене ж головне, аби наша країна не псувала правильні кроки та задуми виконанням з серії «…а сталося як завжди». Це стосується в тому числі і законодавчих ініціатив.

Закон про процедуру націоналізації має бути виписано настільки однозначно, аби не тільки ООН, а й власні громадяни не пред’являли нашій державі претензій. Претензій на кшталт того, в яку ж бездонну діру провалилися «репатріації», котрі  мали сприяти відновленню України.

Головне, аби й вони не пішли слідом за «крадійським общаком», бо тоді питання «так хто ж тут крадій?» може стати вельми неприємним для влади. Настільки, що вона перестане асоціюватися із нашими безсумнівними успіхами на фронтах війни.

Зрештою, остання ведеться в тому числі й задля того, щоб таких питань більше не виникало.