Чому посипалася Росія

Путін власноруч підірвав фундамент існування сучасної Росії – неформальний договір між владою та населенням РФ.

Цей договір існував більше двох десятків життя росіян у умовах «розвиненого путінізму» (до того із невеликою перервою на «лихі 90-ті»  вони так само стабільно жили за правилами існування у російських хащах «розвиненого соціалізму»).

Суть неформального договору між владою та населенням РФ за Путіна: влада забезпечує всьому населенню РФ дотримання певних умов життя у зоні комфорту і не втручається у цю зону. А в обмін населення закриває очі на всі засоби масштабного збагачення представників влади, не намагається будь-яким чином втручатися у справи влади та гарантує свою лояльність у сприйнятті внутрішньо- та зовнішньополітичного курсу Кремля.

Цей договір оформився на старті першого президентського терміну Путіна на початку 2000-х як міцна стабільна основа взаємин влади і населення після бідності та хаосу єльцинських «ліхих 90-х». Росіяни швидко погодились на цей договір, тому що тоді «новий цар» швидко стабілізував і внутрішньополітичну, і економічну ситуацію в РФ, а рівень життя населення з 2000-го року стабільно покращувався (головним чином за рахунок сприятливої кон’юнктури цін на газ і нафту).

Саме цей неформальний договір виступав не просто важливою складовою суспільно-політичного життя РФ за Путіна. Він був без применшення тим фундаментом, на якому все трималося. Або тою самою єдиною «скрепою», яка міцніше цементу спаювала країну і забезпечувала обом сторонам цієї неформальної угоди можливості досить органічно співіснувати. І тим часом кожній із сторін вирішувати свої завдання.

Саме завдяки виконанню російською владою своїх зобов’язань по цій неформальній угоді населення РФ всі роки життя за Путіна сприймало і підтримувала його владу.

Із об’явленням мобілізації в РФ цей договір був демонтований. Особисто Путіним. Відразу і остаточно. Бо російський керманич зруйнував досі недоторканий розподіл сфер впливу між владою і населенням. Який власне і дозволяв більше двох десятиліть підтримувати життєздатність і стабільність нинішнього російського режиму.  

А тепер влада намагається порушити автономність життя «пересічних росіян» і силою змусити останніх йти воювати й гинути за химерні цілі та амбіції недоброго царя Владіміра.

Тобто, раніше росіяни завжди збоку і здалеку дивилися на ці амбіції свого національного лідера у різних частинах світу від Сирії до України. Як на щось існуюче у паралельній та далекій реальності, яка до їхньої звичної зони комфорту має дуже віддаленний стосунок. Бо знали: вони з владою живуть у паралельних реальностях, лінії зіткнення цих реальностей чітко визначені та є недоторканими з боку обох сторін.

Із початком агресії в Україні ці лінії зазнали першої деформації. Коли внаслідок ще вчора далеких від життя пересічних росіян геополітичних амбіцій Путіна РФ отримала болючі західні санкції. Які так чи інакше негативно вплинули на звичні розміри зони комфорту життя переважної більшості росіян.

А минулого тижня влада Путіна ці лінії зруйнувала вщент. Жорстко і швидко. Бо вже за декілька днів після оголошення 21 вересня «часткової мобілізації» почала порушувати межі досі недоторканих зон комфорту – наприклад, забороняти мільйонам росіян призовного віку виїзд за кордон.

Оголошенням мобілізації (яка від самого початку де-факто виявилася дуже далекою від формально оголошеної «часткової для конкретних категорій») Путін власноруч запустив етап практичного демонтажу свого режиму. Мітинги із вистрілами у Дагестані (Кавказ, схоже знову як і на початку 90-х років минулого століття стає ахіллесовою п’ятою російської імперії, звідки почнеться та пожежа, яка цього разу імперію нарешті зруйнує), підпалення воєнкоматів та адміністративних будівель, перекриття федеральних трас – це перші дзвінки цього процесу, який далі лише набиратиме силу.

І ознаки дестабілізації ситуації в країні, які будуть збільшуватися за принципом зростання ентропії. Із неминучим посиленням відцентрових тенденцій і прискоренням неминучого розпаду нинішньої Російської Федерації.

Почавши процес демонтажу фундаментального неформального договору з населенням своєї країни, Путін вже не зможе зупинитися. Бо ще вчора лояльні в обмін на виконання владою своєї частини зобов’язань цього договору росіяни вмить перетворилися на спільноту «вільних радикалів». Які всіляко намагаються вислизнути із чіпких обіймів влади, яка для росіян вмить перетворилась із сторони –партнера на карального поліціанта. Тому і біжать всіма доступними їм засобами тисячі призовників із РФ.

А Путін і його найближче оточення, відповідно, приречені чим далі, тим більше закручувати гайки. Та все жорсткіше примушувати силою всіх підданих – і еліти, і пересічних росіян – виконувати свої химерні забаганки.

Питання, яке залишається відкритим  - хто переможе у цій внутрішньоросійській гонці на виживання. Або Путін, який за допомогою свого величезного карального апарату (в першу чергу ФСБ, Росгвардія та ініші силові структури)  намагатиметься по-новому організувати життя своєї імперії. За принципами воєнної диктатури, а не відносно м’якої автократії. Або ситуативний союз частини еліт та пересічних росіян, які не захочуть жити за цими новими правилами. І спільними зусиллями відправлять режим Путіна туди, де йому і є місце – на смітник історії.

#кінець епохи Путіна