Путін. Фол останньої безнадії

Зворотній відлік існування путінського режиму добігає кінця – існує дуже велика вірогідність, що для цього режиму все закінчиться до 24-го. Жовтня.

Це відбудеться за умови каскадної руйнації путінської системи влади. Така руйнація вже почалася - з російського війська в Україні.  

Рішення Путіна про анексію територій України – кульмінація походу цього бравого солдата Володимира. Прямісінько до прірви. До цього походу керівник Росії почав готуватися відразу після того, як йому вдалося стабілізувати ситуацію у своїй країні після хаосу руйнівних 90-х, десь після середини 2000-х. А швидко він просто побіг до цієї прірви із визнанням «ДНР-ЛНР» і нападом на Україну. І ось він вже біля цілі.

Його рішення нашвидкуруч провести опитування населення окупованих територій в обгортці «референдумів» із подальшим рішенням роспарламентарів про включення цих територій до складу РФ має дві складові.

По-перше, це жест відчаю і визнання того, що за сім місяців війни в Україні Путіну і Ко не вдалося досягнути перемоги над Україною.

По-друге, це вінець у піраміді сімулякрів, на яких побудована путінська модель організації життя у Росії.

Будучі істориком за освітою (величезна подяка викладачам рідного історичного факультету Харківського національного Університету імені Каразіна за надані знання та навички) вже давно казав, що Путін впевнено йде стопами російського імператора. Тільки не Петра І, на якого Путін дуже хоче бути схожим. І не двох царів Олександрів, які є його кумирами.  

Ні, він крок за кроком повторює шлях до прірви останнього російського імператора Миколи ІІ. Як і той, під час війн Путін перебрав на себе особисто командування військами (а значить і відповідальність за поразки, власноруч створивши всі умови для де-сакралізації свого образу), усунувши від реального керування міністра оборони Шойгу та керівника Генштабу Герасимова.

Як і Микола ІІ Путін спочатку допустив величезне падіння морального духу і дисципліни у своєму війську, падіння авторитету «батюшки-царя», припустився голосних поразок на фронті, не знайшов і не покарав винних/цапів відбувайлів за ці поразки,  а після того оголосив масову мобілізацію. Сто років тому замість війни нові мобілізовані активно долучились до революції у лютому 1917-го та поваленню влади Миколи ІІ, а потім й до жовтневого перевороту того року.

Дивно навіть, наскільки сліпо повторює помилки попередника нинішній господар Кремля. Навіть те, що він нікого не покарав показово за харківські поразки – і у свідомості росіян сам як верховний головнокомандувач та реальний керівник російського війська в Україні залишився винуватцем цієї кризи.

Не надавши відповідь на перше віковічне російське питання «Хто винуватий», Путін відразу вирішив продемонструвати, що він знає «що робити». І запропонував своїм прихильникам, які «скучили за перемогами російської зброї» довгоочікувані територіальні надбання. У звичній для росімперії логиці: якщо є нові територіальні надбання  - значить все іде правильно, Росія стає всі більше і сильніше.

Але оскільки а) спочатку Путін припустився великих помилок на війні в Україні, б) не провів роботи над помилками із показовим покаранням винуватців, в) замість рішучих повноцінних кроків (введення військового стану, повна мобілізація, переведення економіки на роботу в режимі військового часу, закриття можливості вільно виїхати з країни тим, хто підлягає призову, тощо) обмежився черговим напівзаходом, то можна «привітати» російське керівництво із провалом зі старту ідеї швидкого вдалого посилення армії для дій в Україні.

Логіка цього холостого для реальності путінського «дуплету» анексія+мобілізація більше не військова, а психолого-дипломатична. Рішенням про включення українських територій до складу РФ Путін вирішив покращити свої позиції у переговорах із Заходом про закінчення військових дій в Україні.

Але даремно він сподівається, що психологічний тиск на Захід - його «коронний активний захід» у вигляді готовності застосувати ядерну зброю для захисту нових територіальних надбань РФ - здатен змусити здатися Захід та Україну. Захід і Україна вже вклали стільки сил у перемогу над РФ, що сама по собі ця загроза, яка час від часу озвучується російськими керівниками, не здатна змусити їх капітулювати. При тому, що за висновками переважної кількості авторитетних військових експертів сьогодні реальність виконання Путіним цієї загрози є незначною.

Завдання Заходу і України – у стислі терміни разом підготувати комплексну відповідь на путінське підвищення ставок у вигляді спроби анексувати частину української території. Ця відповідь має включати не тільки військову складову, але й інші інструменти для покарання Путіна.

І ось що ще надзвичайно важливе: для путінської Росії настав момент істини. Якщо до сьогоднішнього дня «спецоперація в Україні» для росіян була чимось далеким, то тепер, образно кажучи, війна постукала кістлявою рукою Путіна у двері кожного росіянина.

Тепер Росії і всім росіянам доведеться скласти іспит на готовність зробити вибір. І або стати на захист путінських пропагандистських кліше, які роками відчайдушно пропагувалися – «Росія –фортеця в оточенні ворожого Заходу», «Агресивному НАТО треба дати по руках, і зробити це може тільки Росія», «У нас – духовність, скрепи, а на Заході та у НАТО – бездуховність, моральна деградація», тощо.

Або  обрати набагато складнішу, але й живу реальність. І влаштувати революцію чи хоча б придворний заколот. І викинути путінський режим на звалище історії – що було б відмінним подарунком людству від «вдячних» росіян до 70-річчя В.В.Путіна 7 жовтня.

Те, що путінська Росія полетить в тартарари протягом місяця, до 24-го жовтня, після нинішньої спроби Путіна зіграти ва-банк – лише вірогідність. А на жаль, не гарантія поки що.

Проте, ця система влади може просто скластися як карточний будиночок. Бо вона насправді є дуже слабкою. Оскільки побудована не на здорових принципах життєздатності, а на штучних гнилих принципах легкого апгрейду позавчорашніх совдепівських ілюзій.

Так що дивимось уважно на події в Росії найближчого місяця. Гарантую – видовище буде не просто цікаве. А надзвичайно цікаве.