Час для Фултона 2.0

Для фіксації нових реалій світового порядку після 24 лютого потрібен програмний документ такої же глибини і масштабу, яким стала фултонська промова Черчилля про початок «холодної війни» з СРСР.

Після півроку активного руйнування Росією засад світового порядку прийшов час зафіксувати новий статус-кво у світі. Це потрібно для того, щоб, по-перше, комплексно побачити якісно нову ситуацію, яка де-факто вже присутня у відносинах колективного Заходу з Росією після 24 лютого. По-друге, мати можливість правильно оцінити всі сильні та слабкі сторони західного табору у цьому протистоянні з РФ. Що дасть можливість розробити та реалізувати дієву стратегію перемоги  союзу Заходу і України над Росією.

Досі лідери західних країн (в першу чергу Джо Байден і Борис Джонсон) та керівники України в оцінці нових реалій переважно обмежувались констатацією важливих, але окремих рис якісно іншої ситуації у світі після 24 лютого і у відносинах із Росією.

В той же час досі відсутня цілісна та комплексна візія стану справ у цьому новому світі. Спираючись на яку, зокрема, можна буде розробити узгоджені та ефективні стратегії досягнення перемоги над Росією.  В той час, як за відсутності цієї візії «провисають» ключові питання:

Захід підтримує Україну задля того, щоб вона НЕ ПРОГРАЛА у війни з РФ, чи ПЕРЕМОГЛА РОСІЮ?

Чи Захід та Україна після перемоги забезпечать розділення останньої імперії – Російської Федерації – на визначену кількість невеликих та менш загрозливих державних утворень на території нинішньої Росії?

Чи Захід та Україна після перемоги зроблять все необхідне для позбавлення російського агресора  ядерної зброї?

Та багато інших питань.

Тому доцільно застосувати той самий метод, до якого звернувся і Вінстон Черчилль у своїй видатній промові в американському місті Фултон у 1946 році для констатації вже існуючих реалій «холодної війни» між вчорашніми союзниками по антигітлерівській коаліції. «Американські військові, зіштовхуючись із серйозними ситуаціями: зазвичай озаглавлюють свої директиви словами "генеральна стратегічна концепція", і в цих словах укладена велика мудрість, бо вони допомагають сформулювати завдання, що стоять перед ними, з граничною ясністю».

Звичайно, при підготовці цієї генеральної стратегічної концепції  треба враховувати відмінності нинішньої ситуації від початку «холодної війни» відразу після закінчення Другої світової. Але методологічний підхід, яким скористався Вінстон Черчилль, доцільно використати й зараз. Тим більш, що за його допомогою Черчилль намагався об’єднати Захід перед тими же головними загрозами, з якими задні країни і Україна, як член колективного Заходу зіштовхнулись зараз. Ці загрозі – війна і тиранія. Тоді їх ніс сталінський СРСР, зараз – путінська Росія.

Ситуація зараз навіть більш складна, оскільки війна на території нашої країни – відразу гаряча. Й до своєї «холодної війни» із Заходом гебешник Путін готувався два десятка років, проводячи весь цей час проти Заходу масштабну «спеціальну розвідувальну&диверсійну операцію».

Й – це ще одна особливість нинішньої ситуації – у формуванні принципів нового світового розподілу «Колективний Захід разом з Україною vs Росія» обов’язково на провідних позиціях буде виступати Україна. Як країна, яка не тільки глибоко розуміє природу небезпеки Росії та на собі цю небезпеку вже більше півроку болісно відчуває, а й довела спроможність зупиняти російські орди і перемагати їх.

Власне кажучи, цей процес вже почався. На День Незалежності декілька головних пунктів нового облаштування світу та місії України в ньому зафіксував один із найбільш досвідчених вітчизняних дипломатів, колишній міністр зовнішніх справ Павло Клімкін.

Війна Росії та місія України

За висновками Клімкіна,

по-перше, це фундаментальна криза компромісу як засобу політики взагалі й міжнародної політики зокрема. Компроміс заради компромісу, компроміс заради уникнення ескалації будь-якою ціною обертається необхідністю платити ще вищу ціну. Нескінченні спроби «адаптувати» й «ангажувати» Росію ні до чого не привели. 

По-друге, Добро має бути озброєним і зубатим, інакше в нього немає шансів. Ніхто не поважатиме аморфне Добро, що не здатне захищатися й перемагати. Захід не може залишатися таким беззубим і не здатним на адекватну відповідь авторитарним режимам. Дати відкусити палець зараз означає втратити руку, а потім — і голову в майбутньому.

Навіщо потрібні всі конвенції та принципи міжнародного права, якщо хтось може їх не виконувати, і йому за це нічого не буде? Навіщо потрібне визнання злочину агресії, якщо немає дійових інструментів, щоб засудити за нього? Навіщо потрібна смішна й імпотентна система ООН, статут якої грубо порушується країною — постійним членом Ради безпеки? Таких питань море. Ніхто до нас навіть не починав усерйоз цю дискусію. Ми маємо її очолити, ми маємо на це політичне і, головне, моральне право. За порушення міжнародного права потрібно карати так само, як і за кримінальні злочини. 

І, нарешті, по-третє- на Заході не просто не знають, що робити з  російським монстром, а й часто побоюються вести відкриту жорстку дискусію. Звідси і нескінченні розмови про уникнення «приниження» Путіна, і бажання уникнути ескалації війни, що проявляється в точно «каліброваних», а інколи навіть «дозованих» постачаннях зброї. Така позиція Заходу нас ображає, але виходом має бути робота над спільною стратегією щодо Росії. Ми краще її розуміємо й відчуваємо, саме ми маємо пропонувати ідеї і працювати над ними. Очолити цю боротьбу не тільки на полі бою, а й у просторі ідей та стратегій майбутнього.