Людина і паспорт: хто і як може позбавити нас громадянства України?

Сьогодні поговоримо про алгоритм анулювання для особи громадянства України

За радянських часів дисидентів примусово відправляли за кордон, нині «позбавлення Батьківщини як покарання» запрацювало знову. І це є поганим прецедентом.

Мова про те, що президент України Володимир Зеленський 21 липня буцімто ухвалив рішення про припинення громадянства України Ігоря Коломойського, Геннадія Корбана, Вадима Рабіновича та інших персон. Всі вони є громадянами України, народженими на території колишнього СРСР.

Чому ми кажемо «буцімто»? Тому що в мережу потрапила фотокопія указу президента, яким поділився один з народних депутатів, і до справжності цього документу виникають запитання. На офіційному сайті глави держави такого указу немає, та й бути не може, оскільки укази про громадянство там не розміщують.

Адже в даному випадку мова йде про персональну інформацію щодо долі особи, а не про указ щодо призначення чи звільнення з посади. Рішення президента доводять винятково до відома особи, якої воно стосується, а також до відповідних правоохоронних органів, Прикордонної служби тощо.

Зауважимо, що в коридорах влади не підтверджують, але і не спростовують існування такого указу.

Припустимо, що документ, який виклали на Фейсбуці, є фейковим, але чи знімає це проблему? Ні. Насправді питання набуття та позбавлення громадянства давно потребує громадського обговорення. Це як мінімум. А як максимум – внесення певних законодавчих змін.

Тим паче, що чинне законодавство має одну ваду: різні його акти або статті одного акту чи кодексу суперечать один одному, що створює певну колізію. Розберемо це із Конституцією та законом «Про громадянство» на руках.

Стаття 25 Конституції України говорить про те, що «громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». А відтак, якщо виходити із Основного Закону, президент Зеленський перевищив повноваження, позбавивши громадянства тих осіб, щодо яких він так вчинив.

Разом із тим пункт 26 статті 106 Конституції України називає в числі можливостей глави держави ухвалення рішення «про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні» тощо.

Тобто стаття 25-та Конституції України суперечить частині статті 106-тої.

Водночас в указі, фотокопію якого оприлюднив Фейсбук та медіа, зазначається, що громадянство перелічених у ньому осіб припиняється також на основі статей 17 і 19 закону «Про громадянство України». Про що ці статті?

Стаття 17 встановлює підстави для припинення громадянства України, однією з яких є втрата громадянства. А стаття 19 тлумачить саме поняття втрати – внаслідок, зокрема, добровільного набуття громадянства іншої країни.

Вона роз’яснює, що добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави звертався із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Тобто в тому випадку, коли повнолітній фігурант сам клопотав про іноземне громадянство, цілком усвідомлено та добровільно.

Іншими словами, якщо у влади є документальне підтвердження того, що та чи інша особа добровільно і за встановленою процедурою набула громадянства іншої держави, є всі підстави для втрати такою особою громадянства України. Хоча це і не є обов’язковим, адже рішення тут – за президентом.

Він може запустити цю процедуру, а, може і не запускати. Стаття 19 не застосовується, якщо є підстави вважати, що внаслідок втрати громадянства України людина взагалі стане особою без громадянства.

Отже, якщо повернутися до списку персон, у яких Зеленський нібито забрав український паспорт, то тут постає питання відносно того, а чи є у Банкової достатньо підстав для того, щоб стверджувати, що всі вони мають інше громадянство? Але це питання залишається без відповіді, принаймні, станом на зараз.

Однак зауважимо, що якщо глава держави дійсно проявив суворість по відношенню до деяких наших громадян, то це відповідає духу й букві законопроєкту, котрий сам Зеленський вносив на розгляд Верховної Ради в грудні 2021 року.

У тексті цього документу, поданого Володимиром Зеленським 2 грудня, не використовуються терміни «подвійне громадянство» або «множинне громадянство».

Натомість запропоновані президентом зміни передбачають збереження принципу єдиного громадянства, закріпленого в Конституції України, та запровадження декларації про визнання себе лише громадянином України для набуття українського громадянства.

Водночас не далі, як 18 липня 2022-го стало відомо про те, що в Україні готують нормативну базу для вирішення питання множинного громадянства. Про це в інтерв’ю «Укрінформу» розповів перший заступник міністра внутрішніх справ Євгеній Єнін. Він додав, що розробкою нормативно-правових актів на доручення президента займаються Державна міграційна служба спільно з міністерством внутрішніх справа.

Така ініціатива ніяк не корелює із намірами президента, які він демонстрував у грудні. Щоправда, від грудня ситуація докорінно змінилася – і зі зрозумілих причин. Нині глава держави керується інтересами громадян, які актуалізувала розв’язана Росією війна.

«Виходимо з чіткого забезпечення балансу між безпековими інтересами нашої держави, особливо в умовах повномасштабної агресії РФ, з одного боку, а з іншого боку, необхідності залучення того потенціалу, яким володіє закордонна українська громада в країнах Європейського Союзу, а також в Канаді, в Сполучених Штатах Америки», – так мотивував потребу у множинному громадянстві Єнін.

За його словами, Володимир Зеленський надає пріоритетного значення реалізації цієї ініціативи.

І це, вочевидь, є добрим знаком, проте як все таки розуміти інформацію про його намір позбавити ряд осіб громадянства?

Чим би зрештою не обернулася ця історія – правдою, дезінформацією чи якимсь непорозумінням – констатуємо, що на сьогодні набуття або втрата поважного звання «громадянин України» залежить від волі лише однієї людини – президента.

А це дає останньому можливість використовувати такий важіль впливу на власний розсуд. Незалежно від того, яке прізвище носить чинний глава держави.

Свого часу Петро Порошенко з власної ініціативи надав громадянство Міхеїлу Саакашвілі. А коли розчарувався в ньому, забрав «подароване». Коли ж до влади прийшов Володимир Зеленський, він не міг не зробити протилежне до того, що вчинив його суперник та антагоніст. Тобто не міг не повернути громадянство Саакашвілі.

Погано, коли паспорт громадянина України опиняється у неналежних руках. Але ще гірше, коли він стає розмінною монетою в політичних іграх.

Резюмуючи сказане, вважаю, що законодавство України в тій його частині, яка присвячена громадянству, має бути переглянуте на користь підвищення статусу та почесності такого громадянства. Аби унеможливити його використання як нагороду, а позбавлення громадянства – як кару, зокрема, й політичним опонентам.

Також необхідно унормувати законодавчу базу так, аби в ній не містилися розбіжності, котрі дають надто широкий простір для трактування.

Зауважу насамкінець, що Володимиру Зеленському належить ще одна ініціатива. Президент доручив прем'єр-міністру Денису Шмигалю комплексно опрацювати порушене в одній з електронних петицій питання запровадження обов’язкового іспиту для отримання громадянства України.

В правильному напрямку мислить президент, коли лобіює такий іспит, чи ні – окреме питання. Але його бажання підійти до поняття громадянства серйозно і комплексно не може не імпонувати. Аби тільки у самого глави держави не виникало бажання порушити правила гри.