Коли кількість не означає якість: скільки ще змін витримає КПК?

З моменту проголошення по всій країні воєнного стану зміни до кодексу вносили вже щонайменше вісім разів

Зміни до Кримінального процесуального кодексу України, що стосувалися особливостей функціонування кримінальної юстиції в умовах збройної агресії з боку РФ, почали вносити ще у 2014-му. І це було логічно. Саме в цьому році розпочалися події, які ми спочатку сором’язливо маскували за абревіатурою «АТО».

Та коли 24 лютого 2022-го стало зрозуміло, що у нас – широкомасштабне вторгнення, чи то пак війна, перекроювання КПК вийшло на нове коло. З моменту проголошення по всій країні воєнного стану зміни до кодексу вносили вже щонайменше вісім разів. І щось мені підказує, що ці вісім разів – ще не межа.

Отже, у 2014 році КПК було доповнено розділом IX-1. Розділ отримав назву «Особливий режим досудового розслідування воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції».

Цікаво, що складався він з однієї ст. 615 КПК України, котра декларувала, що в місцевостях, де діє воєнний чи надзвичайний стан або триває антитерористична операція, повноваження слідчого судді, визначені КПК, передаються прокурору. Проте це стосувалося кримінальних проваджень лише щодо виключного переліку злочинів.

Відтак розділ ще кілька разів міняв назву, хоча справа не в назві. Після 24 лютого його суттєво доповнили, й у розділі з’явилися нові статті – ст. 615-1 та ст. 616. Проте дещо лишилося незмінним з 2014 року.

Так, якщо говорити про початок досудового розслідування, то змінами до КПК передбачається, що під час воєнного стану та у разі відсутності технічної можливості доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) слідчим або прокурором виноситься відповідна постанова. Вона має містити відомості, які зазвичай вказують у ЄРДР. А до Єдиного реєстру вони повинні потрапити за першої ж можливості.

Наступний етап – фіксація результатів досудового розслідування. Тут все майже аналогічно: якщо є можливість зафіксувати їх за допомогою процесуальних документів або технічних засобів, це має бути зроблено. Якщо такої можливості з технічних причин нема, протокол складається не пізніше 72 годин з моменту завершення слідчих дій.

Певні спрощення передбачає і обшук або огляд житла. За п. 1 ч. 1 ст. 615 КПК України, його дозволено проводити без залучення понятих у разі потенційної небезпеки для їхнього життя чи здоров’я. Проте в такому випадку має проводитися безперервний відеозапис за допомогою доступних технічних засобів.

А тепер переходимо до головних змін, які ще будуть детальніше розглянуті нижче. Зміни до КПК передбачають, що в разі об’єктивної відсутності можливості виконання слідчим суддею своїх повноважень та обрання запобіжного заходу строком до 30 днів такі повноваження переходять до представника прокуратури. Цей трансфер є важливим, запам’ятаємо його.

Додам, що за ч. 2 ст. 615 КПК строк дії ухвали слідчого судді чи постанови керівника органу прокуратури може бути продовжений до місяця керівником відповідного органу прокуратури за клопотанням слідчого чи прокурора. До того ж, строк може продовжуватися неодноразово у межах строку досудового розслідування.

Окрім неодноразового продовження запобіжного заходу, мають місце й інші приклади звуження прав особи – встановленні на час дії воєнного стану. Торкаються вони, приміром, такого. Під час воєнного стану дозволяється проводити затримання особи в разі виникнення підстав, що вказують на її потенційну втечу. У такому випадку затримання можливе без ухвали слідчого судді або прокурора.

При цьому строк тримання такої особи збільшено до 260 годин з моменту затримання. Не пізніше цього строку підозрювана особа має бути доставлена до суду або керівника органу прокуратури для вирішення питання про обрання для неї запобіжного заходу або ж – звільнена.

260 годин – це 10,8 доби. Знаю багато критиків такої норми, котрі вважають, що навіть на період війни таке довге затримання без відповідної ухвали є явним перебором.

Зміни, прийняті до Кримінального процесуального кодексу, дозволяють також відкладати дещо на «після війни». Конкретніше йдеться про те, що у разі відсутності технічної можливості вчинити певні процесуальні дії у строки, передбачені КПК України, їх мають забезпечити не пізніше, ніж через 15 днів після припинення чи скасування воєнного стану.

Це стосується, зокрема, розгляду клопотань під час досудового розслідування та ознайомлення з його матеріалами, розгляду скарг на дії чи бездіяльність слідчого / прокурора, оскарження недотримання розумних строків, подання апеляційної та касаційної скарги, використання показань, отриманих під час допиту.

Згідно з ч. 11 ст. 615 КПК, покази, які були отримані в ході допиту потерпілого, свідка чи підозрюваного, можуть бути використані як доказ у суді. Але лише за умови фіксації його ходу доступними засобами, хоча б і за допомогою мобільного телефону. При цьому під час допиту підозрюваного обов’язково має бути присутній захисник.

До речі, про останнього. Якщо залучити захисника безпосередньо при проведенні окремої процесуальної дії неможливо, він має бути присутнім хоча б онлайн. На юридичній мові це називається забезпечення дистанційної участі захисника засобами аудіо- та відеозв’язку.

Цікаво і те, як трактують зміни до КПК процедуру закінчення досудового розслідування в умовах воєнного стану. Йдеться про те, що за неможливості фактичного завершення досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом, процес зупиняється на підставі вмотивованої постанови прокурора.

Поновлюється же він відразу після того, як обставини, що заважали дійти до фіналу, перестали існувати. Простіше кажучи, після завершення воєнного стану.

Є й інші новації, зовсім свіжі. Приміром, в змінах до КПК йдеться про те, що застава як різновид запобіжного заходу може бути використана на благо нашої армії. Так, кошти, передані в заставу (в повному обсязі або частково) можуть бути скеровані на спеціальні рахунки Національного банку для цілей оборони України. Таке рішення ухвалює (або ні) слідчий суддя.

Крім того, запобіжний захід може бути змінений і на користь служби в лавах ЗСУ. Про це говорить ст. 616 КПК. Сам підозрюваний або обвинувачений може клопотати про відправлення його на фронт замість перебування у в’язниці або слідчому ізоляторі.

І приклади таких рішень вже відомі: ще на початку лютого з місць позбавлення волі стали «випускати» колишніх військових, які виявили бажання захищати країну на час воєнного стану. Серед них, зокрема, комбат «Донбасу» Семен Семенченко та організатор вбивства Катерини Гандзюк Сергій Торбін.

А тепер перейдемо до наступного питання, а саме до того, за що піддають критиці перераховані новації? Я вже звертала увагу на пункти, які торкаються передачі повноважень слідчого судді представникам прокуратури.

Вартий уваги нюанс: тримання під вартою та здійснення затримання з метою приводу може здійснювати прокурор (або слідчий за погодженням із прокурором), а от інші запобіжні заходи (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт тощо) обираються в умовах воєнного стану за рішенням слідчого судді.

Тобто винятковий запобіжний захід віддано на «відкуп» прокуророві, тоді як можливість застосовувати менш суворі запобіжні заходи законодавці залишили слідчому судді. Чи є тут логіка? І чи не створено тут ґрунт для зловживань?

Ймовірно, що передача відповідних повноважень суб’єкту, який не є носієм судової влади, може бути розцінене як відступ України від своїх зобов’язань. Зокрема, тих, що стосуються ст.15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вочевидь, розумним є розгляд передачі повноважень слідчого судді прокурорам як виняток з існуючих правил. І такий виняток повинен визначатися в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з наявності реальної загрози життю, здоров’ю та безпеці учасників кримінального провадження, суддів, працівників апарату суду тощо.

І все це повинно бути ретельно обґрунтовано у клопотанні слідчого або прокурора про обрання запобіжного заходу, але в жодному разі не поставлене на потік.

Аналогічно може бути розглянути і колізія, пов’язана із автоматичним продовження строків тримання під вартою підозрюваного. Така можливість теж віднесена до повноважень прокурора (за умови відсутності з об’єктивних причин слідчого судді).

Проте нагадаю, що існує рішення КСУ №1-р/2017 від 23.11.2017 про те, що «продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою (…) без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування» є неконституційним. А ще – таким, яке обмежує права особи на свободу та особисту недоторканність.

Додам і те, що ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що квазіавтоматичне продовження будь-якого строку тримання під вартою суперечить гарантіям, встановленим у §3 ст.5 Конвенції про захист прав людини.

Підводячи риску під сказаним, доводиться, на жаль, констатувати, що постійні зміни до КПК (та ще й зміни такого штибу, як описані вище) зводять нанівець будь-який судовий контроль над процесами слідства і нівелює забезпечення прав особи. Якщо ми не хочемо на момент завершення війни постати державою з «поламаною» демократією і «попсованими» гарантіями свобод, подібній практиці слід покласти край.