Нова зустріч у Нормандському форматі: як Україні реанімувати Мінський процес.

Мінські угоди – це фактично бачення Росії, російський план федералізації України, щоб залишити державу в орбіті військово-політичного впливу Російської Федерації. Незалежно від того, чи Росія пристане на виконання основних вимог Мінських угод, зокрема і припинення вогню, чи ні, після цього не прописано алгоритму подальших дій, тобто такі домовленості не мають жодної логіки

У Берліні відбувається зустріч політичних радників лідерів країн Нормандського формату - України, Франції, Німеччини та Росії.

На переговорах у Берліні українська сторона домагатиметься розблокування роботи Тристоронньої контактної групи задля просування процесу мирного врегулювання.

Керівник Офісу Президента Андрій Єрмак зазначив, що однією з цілей української сторони на переговорах політичних радників лідерів держав - учасниць Нормандського формату буде розблокування роботи Тристоронньої контактної групи з метою подальшого просування в мирному врегулюванні та завершенні війни на Донбасі.

На мою думку, сьогодні у Тристоронній контактній групі (ТКГ) найбільші шанси активізації має гуманітарна підгрупа. Тож на цьому напрямку українській владі слід ламати нав’язані Росією стереотипи та нав’язувати свій порядок денний.

Зокрема, Київ може запустити процес "юридичного очищення" списків для обміну полоненими.

У вересні 2019 року в Україну повернулися 24 моряки, яких захопили біля Керченської протоки. Росія відпустила їх під особисте зобов’язання омбудсмена Людмили Денісової. Фактично вони є заручниками, адже слідчий ФСБ може у будь-який момент викликати їх повісткою на допит, вони не з’являться, і тоді Росія оголосить їх у міжнародний розшук. Щоб цього не сталося, слід ініціювати процес "юридичного очищення" полонених і розпочати активні дії на міжнародній арені з цього приводу.

І другий важливий крок, який може зробити Україна, це помилувати указом президента кількох засуджених за тероризм осіб – наприклад, жінок або літнього чоловіка. І в односторонньому порядку, без попередніх домовленостей, передати їх Росії. Причому важливо передати цих засуджених не террористам з ОРДЛО, а безпосередньо Росії, затягуючи її таким чином у переговорний процес щодо полонених.

Другим аспектом, який Україна може використати, щоб реанімувати Мінський процес,  вважаю критичну ситуацію із захворюваністю на COVID-19 на окупованих територіях.

Перш за все, Україна має вимагати допуску місії "Червоного хреста" на загарбані території та передачі з її допомогою хоча б по 40 тисяч міжнародно сертифікованих вакцин на кожну область. Терористи не мають жодних юридичних підстав відмовити у доставці гуманітарних вакцин міжнародним конвоям "Червоного хреста".

Таким чином Україна продемонструє одночасно гуманітарний ефект і політичну складову, що дозволить порушити питання щодо складної епідеміологічної ситуації на окупованих територіях. І по-друге, Київ має наполягати на підвищенні статусу «Червоного хреста»: слід порушити питання про відкриття пунктів вакцинації на окупованих територіях на базі цих міжнародних інституцій, але при цьому наголосити, що вакцина має українське походження. Це дозволить фактично прорвати блокаду окупованих територій. Пункти вакцинації, які нещодавно відкрили на КПВВ, зниження рівня захворюваності не дадуть – система вакцинації на КПВВ не відпрацьована, це тупиковий шлях.

Одночасно, переконаний, що  на міжнародній арені Україні слід порушувати питання про колосальний рівень смертності на загарбаних Росією територіях через щеплення населення російською несертифікованою вакциною "Спутник Лайт". Українським  дипломатам слід робити заяви та готувати документи для позову у міжнародний трибунал щодо порушення правил ведення війни у моменті військових злочинів – використання цивільного населення як "піддослідних щурів". Переконаний, що цей комплекс заходів дозволить щонайменше розблокувати питання в гуманітарній підгрупі та винести це питання на порядок денний переговорів ТКГ.

Декілька слів про проведення виборів на окупованих за умови демілітаризації та передачі проблемної ділянки україно-російського кордону під контроль Києва.

Нагадаю, що російська сторона наполягає на виконанні пунктів угоди в наступному порядку: спочатку вибори, а після — передача контролю над ділянкою кордону. Для України ж на першому місці стоять не вибори, а питання безпеки.Але виникає цілком слушне запитання: яким чином може проводитися голосування на окупованих територіях під дулами російських автоматів?  

Вибори повинні проходити під егідою ОБСЄ. Це і є дипломатична пастка для Російської Федерації.

Зауважу, що місія виступає не лише стороною, яка спостерігає за проведенням виборів, а в першу чергу, є гарантом їхньої демократичності і прозорості. Фактично СММ озвучує свої висновки щодо визнання легетимними виборів та їхніх результатів – вони мають відповідати 15 принципам ОБСЄ, так званому Копенгагенському документу від 29 червня 1990 року. Якщо хоча б один з цих принципів буде порушений, вибори будуть визнані нелегітимними.

І другий момент. ОБСЄ – це колективна відповідальність, до її складу входять понад 60 країн, а рішення ухвалюються колегіально. Якщо хоча б дві країни заявлять про те, що вибори недійсні, вони будуть визнані такими, що не відбулися. А це фактично поставить хрест на Мінських домовленостях.

Тому я наполягаю за підвищення ролі ОБСЄ в мінському процесі. Київ, на мою думку, має вимагати від СММ ОБСЄ надати висновки, чи можливо в принципі провести вибори в ОРДЛО. В такому разі Організація несе персональну юридичну і фізичну відповідальність за безпековий компонент проведення виборів і вирішує чи можна визнати їхні результати.

Якщо ОБСЄ заявить про неможливість проведення виборів, тоді Україні не варто навіть наполягати на зміні покроковості виконання Мінських домовленостей. У такому разі, політична відповідальність за неможливість провести вибори буде перекладена з української сторони, безпосередньо "на плечі" наших західних партнерів. Ось це і мало би стати головним акцентом сьогоднішньої роботи українських дипломатів і ТКГ.

Мінські угоди – це фактично бачення Росії, російський план федералізації України, щоб залишити державу в орбіті військово-політичного впливу Російської Федерації.

Незалежно від того, чи Росія пристане на виконання основних вимог Мінських угод, зокрема і припинення вогню, чи ні, після цього не прописано алгоритму подальших дій, тобто такі домовленості не мають жодної логіки.

Росії потрібна ця війна. І саме цей стан речей, те, що зараз відбувається, – ні миру, ні війни. Сьогодні це постійна зона напруги, яка не дозволяє Україні рухатися в бік Європи або проводити певні конституційні зміни, реформування економічного, військового, політичного секторів.

Саме тому, Росія і надалі буде затягувати виконання Мінських угод, паралельно торпедуючи і Нормандський формат, і навіть Будапештські угоди.

Позиція Росії по цих трьох форматах є ключовою – якщо вона сказала, що не готова збиратися в Нормандському форматі – він мертвий, якщо Росія відмовляється від Будапештського формату – на ньому так само треба ставити крапку.

Разом з тим, "Мінські угоди" теж не є дороговказом і константою для виконання саме українською стороною – це нав’язаний нам план. А угода, нав’язана силою під час прямої військової агресії, не є дійсною.

Нагадаю, президент України Володимир Зеленський у інтерв'ю Financial Times закликав змінити Мінські угоди і розширити нормандську четвірку.

Він сказав, що бачить два виходи: або змінити їх, або відмовитися від них узагалі й прийняти якийсь інший формат мирного врегулювання. При цьому Зеленський закликав діяти швидко, тому що «ми щодня втрачаємо людей».

Натомість Росія категорично відмовляється від будь-яких, навіть косметичних змін Мінських угод. Президент Росії Володимир Путін пояснював, що зміна одного пункту може потягнути за собою зміну і інших. У зв'язку з цим він виключив можливість зміни Мінських угод.