Українська хатка для нового світового порядку

Україні потрібна проактивна й одночасно гнучка позиція, щоб зайняти гідне місце у новому світовому порядку.

Тут важливі декілька моментів.

По-перше, є всі підстави з експертної точки зору заспокоїти тих наших співгромадян, які очікували, що відразу після розмови президентів США і РФ Байдена і Путіна 7 грудня Росія почне відводити війська від українських кордонів. І зараз вважають дуже високим риск загострення ситуації зусиллями РФ.

Але треба розуміти, що Путін намагається у цій ситуації виступати із позицій сильного гравця. Який не стане демонструвати свою слабкість та «давати задній хід» вже наступного дня після зустрічі – 8 грудня. Чи ще через декілька днів після саміту. Тобто, відразу ж після того, як Байден перерахував йому можливі серйозні наслідки у випадку нападу РФ на Україну. Тому Путін й продовжуватиме діяти так, наче він дотримується свого власного плану дій із військами біля кордонів з Україною. І, скоріш за все, на жаль, всі ці війська щонайменше до кінця року від наших кордонів відведені не будуть.

Але – і це по-друге - на зустрічі Байдена з Путіним 7 грудня президенти США і Росії досягли принципової згоди, яка обумовить в тому числі й зниження напруги на українських кордонах. А саме: фактично дали старт процесу оформлення нових сфер впливу в сучасному світі.

Це відбулося після того, як Росія виставила умови надання їй юридичних гарантій, що НАТО не наближатиметься до її кордонів та не розміщатиме сучасної зброї в Україні та у інших сусідніх з РФ пострадянськими державами. А США після консультацій лише з деякими обраними союзниками по НАТО (Велика Британія, Німеччина, Франція та Італія) погодились ці вимоги РФ предметно обговорювати. Що в свою чергу викликало велике обурення на східному фланзі альянсу – у першу чергу обурилися колишні радянські республіки та Польща. Вони категорично проти того, що у них за спиною США із деякими впливовими членами альянсу визначають, про що будуть вестися переговори із Путіним та як розвиватимуться стосунки НАТО і РФ.

По-третє, Києву в умовах цих фундаментальних світових змін потрібно терміново сформувати свою чітку позицій із ключових питань, які стосуються нашої країни. Цю позицію потрібно представити союзникам та партнерам та послідовно відстоювати її. Очікувати, що в нових умовах наші західні партнери поруч із вирішенням власних першочергових завдань ще й будуть опікуватися національними інтересами України – значить обманювати себе. І прирікати нашу країну «пасти задніх» у новому облаштуванні світу.

І, нарешті, четверте. Процес облаштування нового світового порядку йде дуже швидко. Тому, щоб зайняти в ньому гідне місце Україна має проводити проактивну й одночасно гнучку позицію.

Зрозуміло, що першу скрипку в цьому процесі гратиме не Україна, а три наддержави – США, Китай та РФ. Але Україні треба брати приклад з дій цих головних гравців.

Наприклад, в осінній кризі з концентрацією російських військ навколо українських кордонів Москва зайняла проактивну позицію. І у результаті фактично нав’язала Вашингтону свій порядок денний і обговорення потрібних їй питань.

США також дають приклад проактивної та одночасно гнучкої позиції: вражає інтенсивність переговорів та консультацій із союзниками, які провів Байден перед зустріччю із Путіним та після неї. Це робиться ло того, щоб Вашингтон міг виступати у діалозі з Москвою із сильних позицій, маючи за спиною консолідовану підтримку союзників.

Часу на роздуми у офіційного Києва немає. Сьогодні так само, як наприкінці зими-весною 2014-го потрібно діяти в режимі постійного форс-мажору і найвищого напруження всіх можливостей. Це потрібно для того, щоб дати відповідь на якісно нові виклики та нейтралізувати якісно нові загрози «дивного нового світу».