Автократ Зеленський переріс «зелений тераріум»

Коли автократичні тенденції у Зеленського остаточно оформились і почали вимагати свого вираження, ресурсна база для цього вираження швидко почала зіщулюватися, як шагренева шкіра.

Те, що Зеленський слідом за Путіним будує свій варіант автократичної, «володимироцентричної» моделі влади я писав ще у березні минулого року.

У своїй діяльності він почав цю модель реалізовувати з першого дня перебування у владі. Проте у перші місяці у виконанні Зеленського та масовки, яку він привів до влади, було так багато різних хаотичних рухів, що роздивитися уважно специфіку цієї моделі було непросто.

Але у березні минулого року, відразу після відставок двох ключових фігур першого «зеленого» призову – керівника президентського офісу Богдана та прем’єра Гончарука - всі головні особливості цієї автократичної «володимироцентричної» Зе-моделі керування проявились виразно. Й цікаво було її порівняти із теж «володимироцентричною» моделлю у сусідній Росії авторства Путіна.

Насправді, ці моделі управління - лише за назвою ідентичні. Володимир Путін і Володимир Зеленський дуже різними шляхами дійшли того, що не державні інститути, а саме вони як конкретні особи є системотворчими, незамінними елементами конструкції їхніх систем влади. При тому, що внутрішнє наповнення «владимироцентричності» у виконанні Зеленського та Путіна відрізняються один від одного як небо та земля.

З Росією все зрозуміло –внаслідок багаторічних системних зусиль Путіна саме він є тим самим єдиним і незамінним царем Володимиром, який беззмінно править величезною імперією та підданими уже третій десяток років.

Наша історія виявилася набагато складніше. У нас у крові та в генах – самим на своїх зборах обирати гетьмана. І зміщувати, коли козаки вирішать. Вже в найновіший час – у нас два Майдани із скиданням неугодних гетьманів.

І треба ж було так вийти, що за чверть століття історії цієї новітньої України різні ставленики гетьманської старшини так «дістали» нащадків козаків, що вони поставили собі за головного простого грічкосія Володимира. Який привів із собою у владу не інших амбітних отаманів і не вихідців зі старшини. А тих, кого у Стародавньому Римі називали клієнтелою - публіку, яка втратила родові зв'язки і потребувала заступництва багатих і впливових господарів життя - патриціїв.

Ця клієнтела не сприймала себе як самостійних змістовних гравців. А вважала, що зобов’язана  виключно Зеленському своїм потраплянням у владу. Сам Зеленський теж повністю був і є в цьому переконаний і при кожному зручному випадкові нагадував+нагадує «маленьким зеленим чоловічкам», що лише завдяки ньому вони зірвали джек-поти. Відповідно клієнти замість вирішення проблем країни переймалися тим, як «допомогти Вові», «не підвести Вову», «підтримати Вову», «утримати Вовин рейтинг» тощо.

Поки ця химерна автократична модель влади Зеленського формувалася і набувала завершених форм у закритому невеликому «зеленому тераріумі» країна не бачила ще масштаб проблем, які на нею очікують. Ну так, безкінечні «теплі ванни» Зеленського, його ставка на безвідмовних «сірих» виконавців, культ «верховного жерця Зе»… Трохи смішно, трохи цікаво – але це десь далеко.

І ось цього року автократичні тенденції у керівництві Зеленського проявились на зовні – швидко та масштабно.

Здивоване суспільство раптом побачило, що Зеленський вмить озброївся дубинкою РНБО. І використовуючи її як власну ефективну зброю у ручному режимі зводить рахунки із особами, призначеними ним на посади ворогів.

Одними із перших під удар попали найбільш ресурсні та впливові гравці – олігархи. Проти них був ухвалений спеціальний так званий «антиолігархічний» закон.

Далі був фірмовий Зе-бліцкриг із відставкою спікера Разумкова.

Ще далі – персоналізована війна спочатку в медіа-просторі та у політиці, а потім й у бізнесі з олігархом №1 Рінатом Ахметовим.

Якщо коротко – то в цих кроках Зеленського немає нічого форс-мажорного. У нього є своя чітка, залізобетонна картина світу, його місця та місць інших людей у цьому світі. У повної відповідності до цього уявлення він вибудовував внутрішній світ «зеленого тераріуму». І там досяг повного успіху.

Але тепер він вийшов у відкрите море. Де його категоричних наказів вітрам дути, а кораблям плити туди, куди він накаже – явно недостатньо буде для перемог а ля у своєму «зеленому тераріумі».

Ну, ми всі це побачимо вже незабаром.

А головний цимес - у тому, що саме коли автократичні тенденції у Зеленського остаточно оформились і почали вимагати свого вираження, ресурсна база для цього вираження швидко почала зіщулюватися, як шагренева шкіра. А у великому реальному світі для великих «війнушек» із сильними цього світу без цих ресурсів – нікуди.

Цікаво – чи зацінить класний гуморист Зеленський цей феноменальний жарт долі?)