Це
протистояння мало і має чітко політичне підґрунтя, оскільки УПЦ МП – незважаючи
на офіційну назву – фактично є філією Російської православної церкви (РПЦ),
яка, зі свого боку, є явно національною (а не загальнонаціональною) церквою, що
неофіційно, але тісно пов’язана з Кремлем. Таким чином РПЦ та УПЦ МП були і
сьогодні є важливими інструментами м’якої сили в гібридній війні Кремля проти
України. Вони є основним засобом зовнішньої політики Москви та сприяють
неоімперським планам Кремля під такими гаслами як «Православна цивілізація»,
«Русскій мір» або «Східнослов’янське братство».
2014
року почалася так звана «українська криза». Це поширений, але оманливий ярлик
для війни, що вибухнула внаслідок незаконної анексії Криму Росією та
прихованого вторгнення на Донбас. Відтоді питання релігійної незалежності від
Росії стало більш актуальним, ніж будь-коли, для багатьох українців. У
результаті тривалих переговорів у січні 2019 року Вселенський патріарх
Константинополя Варфоломій І передав українській делегації у Стамбулі так
званий Томос (буквально: маленька книжка), тобто офіційний документ, який надає
канонічну незалежність новоствореній єдиній Православній церкві України (ПЦУ).
Це було важливим досягненням не лише для українських релігійних автономістів.
Це також був історичний успіх президентства Петра Порошенка, чия команда з 2016
року провела більшу частину дипломатичної роботи для підготовки історичного
рішення Константинополя.
Російська
реакція на цей історичний акт була передбачувано їдкою та сповненою
конспірології. Вже перед остаточним узгодженням рішення Константинополя на
початку 2019 року, зокрема, патріарх Російської православної церкви Кирил
гнівно і гіперболізовано засудив наприкінці 2018 року майбутню автокефалію
України.
Новий
митрополит Православної церкви України (ПЦУ) Епіфаній відповів на ці та багато
інших російських закидів, пов’язаних із новою релігійною незалежністю України,
що «Російська православна церква – це останній аванпост Володимира Путіна в
Україні», і що «поява ПЦУ підриває імперські цілі лідера Кремля. Путін втрачає
тут, в Україні, підтримку, яку він мав раніше, бо якби він не мав цієї
підтримки, на Донбасі не було б війни. І тому ми будемо послідовно відстоювати
свою окрему церкву – визнану і канонічну в Україні. І поступово Росія втратить
цей вплив через душі православних українців тут».
За
словами американського релігієзнавця Шона Кейсі, український Томос, тобто
отримання Україною автокефалії для її православної церкви, приведе до
об’єднання навколо ПЦУ та дасть нову можливість для подолання релігійних
розбіжностей. Зокрема, архімандрит Кирило Говорун підкреслив, що отримання
Україною Томосу від Константинополя – це рішення, яке відповідає загальній
структурі світової релігійної православної спільноти та національному характеру
окремих східнохристиянських церков.
На
відміну від централізованої та пірамідальної структури католицької церкви на
чолі з Папою, православ’я поділяється на місцеві церкви і становить радше
міжнародну співдружність, аніж уніфіковану організацію. Тривале панування
православної церкви, підпорядкованої Москві, а не Києву, на території
незалежної України завжди було аномалією. Це стало абсурдом, коли Росія
розпочала війну проти України 2014 року.
Тому
отримання Україною автокефалії для своєї православної церкви можна розглядати
як можливість подолати розкол між різними східнохристиянськими громадами на
українській території та врешті-решт об’єднати більшість православних вірян, що
живуть в Україні.
Релігія
залишатиметься важливим фактором у конфлікті, що триває між Росією та Україною,
і розділятиме світове православ’я доки Москва не визнає українську автокефалію.
Поява ПЦУ та все більше її визнання серед інших помісних православних церков
серйозно вплине на пострадянський простір та інші регіони світу. Ймовірно, це
спровокує Москву на ще жорсткіші дії, бо Кремль поступово втрачає важливі
інструменти своєї гібридної війни проти України. Оскільки автокефалія протягом
століть була метою багатьох українських християн, Томос, отриманий ПЦУ від
Константинополя 2019 року, сприймається в Україні та за її межами як дуже
символічна відповідь на військовий напад Росії на Україну – агресію одних
здебільшого православних людей проти інших. На цьому геополітичному тлі
автокефалія ПЦУ ослаблює приховані імперські настрої в Московському
патріархаті.