Міграційний тиск Мінська на Варшаву як crash-test для ЄС та НАТО

Вранці 8-го листопада до польського кордону з білоруського боку рушили багатотисячні натовпи близькосхідних біженців. Цей, найпотужніший за останні місяці штурм мігрантами європейського кордону, зрежисований Лукашенком, може стати однією з найсерйозніших перевірок на міцність для всього ЄС, а разом з ним і НАТО.

Польові випробування нової зброї

Вперше до використання близькосхідних нелегалів, як новомодної біологічної зброї, Лукашенко, за вказівкою Путіна вдався ще влітку. Тоді такий відчайдушний крок білоруського самоназваного президента був продиктований бажанням хоч якось відігратися за введені колективним Заходом санкції проти його репресивного режиму.

Перші плоди цієї гібридної зовнішньополітичної агресії проти сусідів не змусили себе чекати. Уже в липні-серпні цього року європейці визнали інспіровані Білоруссю атаки мігрантів на кордони Прибалтійських країн та Польщі інструментом гібридної агресії диктатора-самодержця проти своїх європейських партнерів. Нелегітимний господар президентського крісла у Мінську, своєю чергою, віддав наказ про початок процедури виходу привласненої ним країни з угоди про реадмісію нелегалів. Цей договір укладений раніше з ЄС передбачав недопущення утворення незаконного міграційного трафіку через білоруську територію до європейських країн. Ключовим його пунктом було обов’язкове повернення знедолених назад до їхніх материнських країн.

Припинивши в односторонньому порядку дію цього документу, білоруський узурпатор ніби натякав, що потоки біженців лише збільшуватимуться з часом. А одного разу прямим текстом сказав, що не захищатиме більше Європи від напливу шукачів кращої долі, більшість з яких, тікає від війни на своїх землях.

Коли стало зрозуміло, що не вже ніщо не здатне спинити Лукашенка в його прагненні якомога сильніше нашкодити Заходу, навіть обіцянка інвестицій розміром у 3 млрд євро, і прибалтам і Польщі довелося замислитися над тим, аби буквально відгородитися від джерела неприємностей. На перших етапах про повноцінну стіну не йшлося. Спільно з Брюсселем Варшава займалася укріпленням кордону з допомогою додаткової живої сили, патрульних гелікоптерів та загороджень з колючого дроту. Досі все ішло добре. Аж доки Польща не розсварилася з центральною владою Євросоюзу зовсім нещодавно.

Вдало підібраний момент

На початку осені між Європейським Союзом та Польщею пролягла тріщина. Спершу вугільна шахта в Турові з її шкідливими для довкілля викидами і подальшим штрафом від ЄС у розмірі 500 тисяч євро за день. Далі був міжнародний юридичний скандал за участі польського Верховного Суду, де рішення останнього польська влада визнала сильнішими з правової точки зору ніж суд Європейського Союзу.

За результатами такого рішення поляків, в рамках запропонованої їхнім урядом судової реформи, вища влада європейського співтовариства у Брюсселі наклала на Республіку Польща чергові штрафні санкції. Цього разу мова йде про поденні стягнення в розмірі одного мільйона у євровалюті. До того ж глава Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн згодом заявила про блокування регулярних виплат європейських субсидій Варшаві. Зокрема і 24-ох мільйонів фінансової допомоги призначеної для боротьби зі згубними для європейської економіки наслідками ковідної пандемії. Не кажучи вже про слова тієї ж таки пані Фон дер Ляєн про неприпустимість участі вищої політичної влади євроспільноти у будівництві стіни між об’єднаною Європою та Білоруссю. Мовляв, це буде неприйнятно в контексті політики західного гуманізму та мультикультуралізму.

За таких обставин поляки змушені були розраховувати винятково на самих себе. На тлі нещодавньої провокативної поведінки білоруських прикордонників, які місяць тому стріляли в бік вартових польської межі, та безперервних інцидентів за участі мігрантів, правляча партія «ПІС» закликала збільшити армію з 250-ти до 350-ти тисяч осіб. На додачу до всіх цих заходів планується побудова стіни вартістю 1.6 мільярда злотих на білорусько-польському кордоні з варшавського боку.

Тож Лукашенко як ніколи вдало підібрав момент для атаки на європейські кордони. Найлегше це зробити завдавши удар по країні, чиї стосунки з верховною владою європейської співдружності знаходяться на етапі серйозної кризи.

Допомоги від ЄС, як від політичного блоку, Варшаві чекати поки точно не варто з огляду на всі суперечності між нею та Брюсселем. Натомість більш слушно було б апелювати до окремих країн, як то ті ж Прибалтійські країни. Аргументів тут навіть не потрібно шукати аж надто ретельно, адже все вже давно лежить на поверхні – Прибалтика так само, як і Польща зараз потерпає від лукашенківського міграційного тиску лише трохи менше ніж їхні польські брати по горю.

Поки європейський центр прийняття рішень зважиться бодай на якісь адекватні, відповідно до ситуації дії, Польщі буде непереливки. На це вказують, окрім присутності нечуваної раніше кількості мігрантів, ще два факти. По-перше, одразу за спинами нелегалів нині біля польських кордонів стоять білоруські силовики. До них можуть вже невдовзі долучитися і російські. Про таку можливість Лукашенко сам просить Путіна, натякаючи на ніби то неправомірні дії з боку поляків. Він намагається вдати, що ті , які пролунали на палаючому кордоні, аж ніяк не ініціатива його підлеглих.

А по-друге, бажання головно німців та французів повсякчас шукати шансу на перемовини може завадити консолідації решти країн навколо бажання діяти тут і зараз. І не просто погрозами, стурбованістю та можливим розширенням санкцій, а у випадку необхідності, також і з допомогою військових засобів. Зараз Європі випала нагода показати на ділі чого варті заклики окремих німецьких високопосадовців до демонстрації сили у відповідь на спільну білорусько-російську дестабілізаційну кампанію спрямовану проти західної демократії.

 Нині Європейський Союз, як і НАТО, до речі, стоїть на порозі найбільшої за останній час перевірки на стійкість перед авторитарно загрозою зі сходу. І лише своєчасна демонстрація готовності на практиці відстояти демократію зможе вберегти таку цінну, для колективного Заходу, свободу від поразки у битві з озброєним до зубів тоталітаризмом Лукашенка, який під керівництвом Путіна, перетворився у одного з вершників апокаліпсису для вільного світу. Вершником на ім’я Війна. Вершником, про цілком імовірну появу якого, говорять вже не тільки вітчизняні, але й деякі західні експерти.

Західна демократія теж повинна бути з кулаками, якщо вона хоче і надалі залишатися життєздатною формою правління у цьому буремному світі. Забувши на час зростаючої небезпеки про фінансові чи політичні суперечності окремих її представників