Катерина Одарченко: Мале фермерство в Україні, навіщо потрібноі як розвивати?

За даними ООН 2021р., фермерські господарства у Світі виробляють більше 85% обсягів агропромислової продукції, тоді як в Україні цей показник ледве досяг 10%ВВП впавши на 4% в порівнянні з 2020.

Однією із причин цього є орієнтир українського агропромислового комплексу на великі холдинги, які відстоюючи свій економічний інтерес формують державну податкову та законодавчу політику України.

Позиція ООН: Десятиліття сімейних фермерських господарств

Однак на заході основним трендом, що переважає зараз у світовій практиці аграрної промисловості ерозвиток саме малих господарств.  Згідно з Положенням справ в області продовольства та сільського господарства ООН (2016),  близько 97% усіх фермерських господарств ЄС-28 слід вважати сімейними. Найбільшу частку таких господарств мають Нідерланди 98%. У сусідній Польщі - це 90%. Станом на 2016 р. у ЄС-28 лише 27,5% площ оброблялися корпоративними господарствами, а переважна решта - сімейними фермами.

У 2019 році ООН проголосила період до 2028 “десятиліттям сімейних фермерських господарств”. Виробництво та переробка готової продукції на місцях, самозайнятість сільських родин, наповнення регіонального бюджету та ВНП держави –це то, що сьогодні забезпечують малі сімейні господарства в інших країнах. І західні країни це підтримують.

Наприклад, у ЄС існує близько 118 програм розвитку сільської місцевості, однак більшість зосереджена на розвитку саме сімейного фермерства,наприклад консультативна служба підтримки малих господарств; система кредитування, пільгова податкова система, підтримка розвитку виробництва, датування оплати праці в неблагополучних районах (наприклад, для гірських районів), підтримка фермерських ринків, контроль за розподілом сільськогосподарських угідь тощо. Крім того у більшості європейських країн діють обмеження на земельні паї. Скажімо у Австрії більше половини агропідприємств мають наділи  менше десяти гектарів; а майже 40 % — меншеп’яти гектарів.

Тобто в Австрії на рівні держави підтримують розвиток саме малих сімейних господарств та попереджують розвиток великих агломерацій, які б можливо малиб надприбутки, але не були б зацікавлені у забезпеченні робочих місць, та соціальному розвитку агрорегіонів. В Україні, на жаль, агроолігархи конкурують у парламенті за преференції і не збираються обмежувати корпоративні земельні банки.

Протягом останніх 20 років дрібні українські фермери залишились осторонь порядку денного аграрної політики держави.Підтримка сільського господарства у формі значних податкових пільг та субсидій була спрямована на великі підприємства, що поставило малих виробників у невигідне положення в частині розвитку та зростання. Тому зрозуміло, що якщо ми хочемо блокувати люмпенізацію села, і витягнути агрорегіони з депресивного стану потрібнаефективнадержавна політика стосовно підтримки розвитку саме малого фермерства.

Перш за все, мова йде про фінансові стимули та дотації при веденні малих господарств у селах. В Україні, за словами голови Союзу українського селянства Іван Томича, цей показник складає 15-25 грн на гектар. Для порівняння: у світі цей показник коливається від 250 до більше 400 євро. У країнах ЄС — це, приміром, 300 євро/гектар, а в Японії — взагалі 600 євро».

Чи, наприклад, Південна Корея. Згідно з угодою СОТ про відкриття ринків імпорту рису, з січня 2015 року уряд азійської країни оголосив про збільшення прямих фіксованих субсидій малим фермерам, які займаються вирощуванням рису, до близько (близько 954 доларів США) за гектар.

Також, окрім системи субсидіювання, на особливу увагу заслуговує і зниження процентної ставки на 0,5-2 відсотка по 11 різним позиках. Для прикладу: усього в бюджеті Південної Кореї на 2017 р. передбачено 15,1 мільярда вон (близько 14,4 мільйона доларів США) на покриття витрат, пов'язаних з прямими субсидіями - а мова тут іде безпосередньо про ті самі кошти, спрямовані на підтримку малих фермерських господарств.

Малі господарства на селі - нові робочі місця та підтримкасоціальної інфраструктури

Тобто і в розвинутих західних країнах і в Азії уряди розуміють: розвиток невеликих сільськогосподарських виробників означає збільшення кількості робочих місць, віддалених від міст. Відповідно, сільське населення не тільки забезпечує себе всім необхідним, а й гарантує соціальну стабільність, і гідний рівень життя у регіоні. 

Навіть за структурою формування місцевого бюджету в Україні (нагадаємо, сьогодні саме єдиний податок є другим після ПДФО за рівнем наповнення бюджетів сільських громад)  малі фермерства вигідні місцевим громадам, але до США, де нових робочих місць у сільській місцевості пов’язані саме з малими сільськими господарствами, нам ще дуже далеко.

Но іншого шляху в нас немає. Якщо держава прагне до скорочення соціальної складової і в рамках реформи децентралізації перекладає відповідальність за збереження соціальних закладів на самі громади, потрібно і забезпечити ці громади можливостю заробляти, а це саме мале фермерство.

Вірю, що здоровий глузд а може й інстинкт самозбереження в нашої влади переможе. І замість законодавчих прикладів з «курятиною Косюка» та «правками Хомутинника» в нас з’являться нарешті реальні програми підтримки малих господарств на селі. Інакше люмпенізація села, - неминуча а з цім і соціальні вибухи в депресивних регіонах, таки наприклад як громадський спротив на Херсонщині проти масового закриття шкіл та лікарень, які місцеві громади не в змозі утримувати без можливостей хоч якось поповнити бюджет.