Як Зеленський власноруч готує собі альтернативу

Як свого часу президент Кучма власноруч виростив із Ющенко собі альтернативу, так і зараз Зеленський вирощує із Разумкова альтернативу собі. В обох випадках все вийшло по класиці: Хиба хочеш? Мусиш!

Сьогодні запустилася дещо відкладена у часі реалізація категоричного імперативу Зеленського і його команди «Спікерський Карфаген Разумкова має бути зруйнований!» Вийшло надзвичайно символічно: голова фракції «Слуга народу» і один із найбільш вірних-безвідмовних солдатів Зеленського Давид Арахамія розпочав процедуру звільнення з посади спікера ВР лідера передвиборчого списку своєї партії «Слуга народу».

Називаючи речі своїми іменами: це особисто президент Зеленський віддав наказ своїм підлеглим починати діяти, щоб забрати у непідконтрольного Разумкова спікерське коісло та передати його своєму вірному бійцю Русланові Стефанчуку.

Як казав Остап Бендер, «лёд тронулся, господа присяжные засеатели!» - і це дійсно так. Але другу частину його крилатого висловлювання «Командовать парадом буду я!» не можуть приписати собі ані Зеленський, ані Разумков. Тому що ні у першого, ні у другого немає контролю над тектонічним зсувом, який почався у вітчизняній політиці.

Просто зараз на наших очах твориться якісно нова реальність, яка акурат на екваторі президентства Зеленського чітко розділить його президентський термін на дів рівних за часом частини.

У першій частині вибудована діючим президентом «володимироцентрична» модель побудови його влади і підпорядкування всієї величезної армії «слуг народу» в цілому добре працювала і була єдиним варіантом підтримки для прихильників «нових людей у владі».

А у другий – у цієї «володимироцентричної» моделі обов’язково будуть інші конкуруючі структури-об’єднання. Якщо Разумкову вистачить сили та сміливості пройти до кінця й збудувати таку власну структуру – він буде головним претендентом на почесне звання системної альтернативи Зеленському. Точніше, політичному курсу та типу управління, які побудував Зеленський. Якщо ні – то все одно такі структури невідворотно з’являться з іншими людьми.

Бо після того, як «слуги» початком розправи з Разумковим ВЖЕ вийняли власноруч із фундаменту своєї структури влади той самий наріжний камінь, який свого часу сформував і направив хаотичний рух «будь-що робити, але робити проти старої влади» і зробили повним абсолютом їхню «володимироцентрічність» - альтернатива цьому абсолютові не забариться.

Про це вчить вся новітня українська політична історія. На щастя, українці на відміну від росіян підсвідомо не виносять абсолютної влади правителя. І як тільки бачать реальну загрозу її появи – відразу починають шукати і обов’язково знаходять шляхи у «лже-самодержця» надлишкову владу забрати.

Треба віддати належне Володимиру Зеленському – він всіляко відтягував переведення питання з відставкою Разумкова з гіпотетичного в практичне. Бо, з одного боку, він по-людські глибоко вдячний Разумкову, який пройшов з ним непростий шлях у велику політику від самого початку. І на собі витягнув левову частину роботи і на президентських, і на парламентських виборах 2019-го. Завдячуючи чому «слуги» спочатку отримали крісло президента для свого лідера, а потім – переконливу більшість у новому парламенті.

А з іншого боку, Зеленський, який сам став альтернативною Петру Порошенко ставкою для олігархів та суспільства в 2019-му, чудово розумє незворотність формування після такого кроку альтернативних вже йому, Зеленському, НОВИХ ПОЛІТИКІВ.  Дійсно, а не формально альтеративних йому. Які матимуть потенціал підтримки і у еліт, і у виборців. І тому не відправляти Разумкова у відставку вимагав його основний політичний інстинкт – інстинкт самозбереження.

Але ж конфлікт між цими двома політичними особистостями був справді екзистенційний і міг бути вирішений тільки розривом. Бо Зеленський для самозбереження як вагомої політичної одиниці у вітчизняної політиці мав зберігати вірність собі та своїм принципам. Так він і діяв. Так само мав діяти і діяв й Разумков. Це сюжет для справжньої глибокої трагедії, а не для «кварталівських» жартів.

Розрив між ними оформляється просто зараз. І не випадково вирішальною причиною для його оформлення стала протидія Разумкова швидкому та безпроблемному ухваленню закона Зеленського про боротьбу з олігархами. Який є принципово важливий для Зеленського – як необхідна (але не досттатня) умова його переобрання на другий термін.

Отже, тепер маски скинуті, ставки зроблені. Далі буде набагато цікавіше. Ті, хто на відміну від Зеленського знають, що все принципово нове та цікаве почалося для країни не навесні 2019-го, пам’ятають, як якісно змінився вимір української політики на другому терміні президента Кучми. Коли у 2001 році у президента з’явилась системна альтернатива із підтримкою великої частини суспільства та еліт – колишній прем’єр та екс-голова НБУ Ющенко з його блоком «Наша Україна».

Якщо хочете переконатися, що те саме відбувається і зараз із формуванням альтернативи Зеленському в особі майбутнього екс-спікера Разумкова – можете перечитати розлоге інтерв’ю Разумкова із приводу його позиціонування. Та порівняти це програмне інтерв’ю із програмними інтерв’ю раннього опозиціонера Ющенко – після його відставки у квітні 2001-го і до переможних для «Нашої України» березневих виборів 2002-го у Верховну Раду. Ефект «повного дежа вю» у цьому процесі вам гарантований.