Лобістська стратегії енергетичної безпеки

Документ такого низького і загального рівня скерований для виділення із бюджету чергової порції коштів для чергового «великого будівництва»

Кабінет міністрів України схвалив Стратегію енергетичної безпеки до 2025 року. Стратегія визначає цільову модель системи забезпечення енергетичної безпеки як складової національної безпеки.

https://t.me/korolchuk_energy/78

Що це за чергова красива обгортка? Скоріше за все намагання викласти у доступній для президента Зеленського формі (красивій, простій і короткій) проблеми енергетичного сектору України.

Але чому це завдання погодилися виконувати і представляти від свого імені у Міненерго – не піддається логіці. Так як і для чого це потрібно міністру Галущенку? Хоча Міненерго і де-факто політичний орган, але нести відповідальність за встановлені цілі у «стратегії» точно не може і не буде. В принципі загальність завдання породжує загального виконавця, яким мала би стати РНБО.

Зрештою, тепер потрібно почекати 6 місяців, щоб побачити кінцевий документ, який називається «план реалізації стратегії».

По-перше, на все описане у проекті «стратегії» в України немає ні часу, ні грошей. І більше тут важливе питання часу. Грошей також мало. Це вам не просто виділити сотню мільярдів гривень «на дороги», велике бджільництво будівництво та розкатувати із перемінним успіхом ці мільярди гривень рівномірним шаром асфальту на грунтову дорогу.

Тут завдання стоять на десятиріччя вперед, для яких потрібно було закладати фундамент і виводити стіни протягом минулих 30 років. Це вам не асфальт онуром грузити і не святковий концерт до 30-річчя на колінках «лабати».

Але повернемося до «стратегії». По суті вона описує 29 загроз, які переплітаються між собою. Хоча чому не було розроблено 50 загроз або навпаки зменшено до 10 загроз – знову ніхто не скаже.

Але! Але головний попередній висновок – документ такого низького і загального рівня скерований для виділення із бюджету чергової порції коштів для чергового «великого будівництва». Отже, такий документ носить виключно лобістський характер і переслідує ціль – отримання фінансово-промисловими групами доступ до бюджетних коштів.

Скоріше за все у «плані реалізації стратегії» ми не побачимо головного: розписаного по пунктам кошторису кожної «загрози». Тому виділяти кошти будуть у ручному режимі «за потреби».

По пунктах:

1. Кіберзагрози для енергетичного сектору.

Неможливо виконати. Відсутність часу і коштів для створення єдиної державної системи онлайн-захисту систем газового і електроенергетичого ринків. Це також не дасть можливість створити робочий IT-орган фактично із так званих фахівців «хакерів», які будуть на службі держави. Радше Україна стане майданчиком як для діяльності таких «енергетичних хакерів» із США, ЄС, Росії, Китаю, Індії, країн Африки.

2. Вплив на енергосектор груп впливу

Неможливо виконати. Для реалізації необхідно націоналізувати раніше приватизоване майно і запровадити державний менеджмент на цих підприємствах.

3. «Спротив» введенню європейських правил на ринках газу і електроенергії.

ЄС не зацікавлений в повноцінній інтеграції України у свої енергоринки. Тому якщо мова йде про подолання спротиву ЄС, то це не можна буде здійснити. Зношена енергосистема України і споживачі із низьким рівнем доходів – це стоїть на перешкоді.

4. Блокування постачання необхідних ресурсів чи обладнання для потреб енергетики України

Промислова інфраструктура в Україні, яка могла би забезпечувати розвиток енергетичного сектору, – доживає останні дні. Це ж стосується забезпечення у достатній мірі себе власним газом і вугіллям. Тому знову ж таки мова не йде про блокування, а про відсутність фінансових можливостей купувати ресурс за кордоном як, наприклад, це робить залежна від імпорту Японія.

5. Кадровий дефіцит

Неможливо вирішити в перспективі наступних 30-50 років за рахунок національних сил. Виключно за рахунок залучення іноземних фахівців та оплати їх праці.

6. Зростання зношеності фондів об’єктів енергетичної інфраструктури (ТЕС, АЕС, ГЕС, газопроводи, ЛЕП)

Неможливо вирішити. Потребує поступово оновлення фондів із стабільним прогнозованим джерелом доходів протягом 30-40 років. Необхідна сума для створення нової інфраструктури із меншим виробітком електроенергії, споживанням газу і тепла (за різними оцінками) – 70-90 млрд. дол.

7.  Неспроможність об’єднатися із газовими та електричними мережами ЄС.

Повторення 3 пункту. Енергосистема України знаходиться на межі колапсу та для ЄС є носієм потенційних катастроф і катаклізмів. На даному етапі інтеграція системи ЄС і України досягла максимального рівня.

8. Відсутність координації розвитку економіки та енергетики.

Проблема національного рівня. Необхідне державне планування усіх галузей економіки – як із залученням приватних, так і державних компаній. Фактично усі компанії живуть своїм життям: від виробників курятини-свинини до металургів.

9. Загрози фізичної безпеки (теракти, диверсії і т.д.)

Цей пункт затесався в енергетику із сфери яскравої сучасної української «дипломатії», яка керується принципом «винні усі, окрім нас». Взагалі це улюблений аргумент влади на наступні роки. Попередні роки показали ефектність позиції, коли все можна списати на Росію. Попри те, що Україна залишається залежною від Росії у питанні доходів за транзит газу, поставок вугілля і ядерного палива а також у пікові періоди від імпорту електроенергії із енергосистеми Білорусії і Росії.

10. Неконтрольовані зміни генеруючих потужностей

Наразі це питання впирається у приватні ТЕС, де домінує компанія Ахметова ДТЕК. Хоча формально сам пункт вказує на ВДЕ. Але відновлювальна генерація уже досягла свого піку. А от маневренна генерація під контролем ДТЕК і тому ключовим буде питання саме контролю з боку держави за умисним виведенням в ремонт чи взагалі виведення з експлуатації блоків ТЕС компанією Ахметова.

11. Відсутність енергетичних резервів

Неможливо вирішити. Впирається знову ж таки у відсутність фінансування будівництва нових об’єктів генерації.

12. Відсутність спроможностей для кризового реагування

Продовження пункту №10 та вплив на енергосистему України з боку ДТЕК. Точніше неможливість держави використовувати у разі необхідності ресурси найбільшої приватної компанії.

13. Збільшення дефіциту капітальних інвестицій у розвиток енергетики

Неможливо вирішити. Відсутність коштів. Це стосується всіх видів генерації і ліній енергопостачання (газ, електроенергія).

14. Триваючи збройна агресія Росії.

Продовження пункту №9. Ну як без Росії? Хоч стратегія розвитку курей чи видобутку газу, але вона обов’язково має враховувати сьогодні фактор Путіна і Росії. Насправді цим пунктом можна буде оправдати будь-який провал геніальної стратегії чи плану. Саме тому він тут і появився.

15. Низька енергоефективність економіки

Неможливо вирішити. Звичайна констатація факту відсутності дійсних робіт із енергоефективності.

16. Збереження тінізації відносин в енергетиці через неналежний облік ресурсів

Взагалі дивний пункт як і багато попередніх пунктів. В Україні є НКРЕКП і АМКУ із широкими повноваженнями слідкувати за подібною тіби-то «тінізацією» енергетики. Існує законодавство про облік енергоресурсів. Тому такий пункт у стратегії можна буде використовувати як тиск на існуючих учасників ринку газу і електроенергії.

17. Недосконалість законодавства щодо регулювання ринків енергетики (субсидії, ПСО, права окремих компаній).

Для вирішення подібних проблем є Верховна Рада та уряд. Ну і на крайній випадок РНБО як інструмент новітнього впливу на політичні процеси. У даному випадку прослідковується лобізм інтересів на ринку електроенергії компанії «Енергоатом», яка наразі найбільше втрачає від поставок електроенергії на умовах ПСО для населення. Згідно ухваленої «стратегії» компанія «Енергоатом» може отримати окремі умови для продажу своєї електроенергії на ринку.

18. Вплив зміни клімату на енергоспоживання

Де Україна, а де зміни клімату? Розвиток базової генерації, якою є АЕС, та розвиток маневреної генерації, якими є теплові електростанції дає можливість уникати впливів різких коливань температурних режимів. Без цього такий пункт буде лише шляхом для виділення коштів із сумнівними цілями «зменшення шкоди клімату».

19. Перешкоджання з боку Росії об’єднанню України із системами газопостачання і електропостачання ЄС

Іще один пункт, який передбачає оправдання авторами стратегії своїх очікуваних провалів. Тобто, немає грошей для реалізації планів, а винною у цьому буде Росія. Це фактично повторення пунктів №9 і №14. З іншого боку поява стількох пунктів про Росію може свідчити про бажання авторів стратегії використовувати питання конфлікту України та Росії для спроби «вибивання» грошей із міжнародних партнерів України для реалізації частини пунктів даної стратегії. Важко уявити як Росія може перешкоджати інтеграції. Для від’єднання від електросистеми потрібно лише бажання і наявність можливості виробляти електроенергію без перетоків та імпорту із Росії та Білорусії. Газовий ринок фактично інтегрований. Але свіжий приклад росту ціни на газ до 500-600 доларів на ринках ЄС продемонстрував, що об’єднання ринків України і ЄС не дає гарантії отримання кращої ціни чи хоча би просто поставок додаткових обсягів газу для потреб України.

20. Неприйняття законодавства необхідного для імплементації правил функціонування енергетики відповідно до положень права ЄС.

Стратегія не має передбачати пункти, які вже прописані у співпраці України і ЄС. Тепер завдання перед Верховною Радою, урядом, НКРЕКП втілювати у життя такі цілі. Зрештою, автори стратегії частково праві. Адже спочатку має відбутись модернізація енергосистеми, а вже потім будуть діяти правила. Які міжнародні інвестори прийдуть в Україну працювати і дотримуватись «правил» з відсталою енергетикою.

21. Поглиблення енергетичної бідності

Цей пункт взагалі мав стояти під номером 2 або 3 після зношення енергосистеми та визначення коштів для фінансування усієї цієї стратегії. Без грошей споживачів оплачувати модернізацію енергосистеми не буде можливо. А населення лише далі біднішає і немає коштів для оплати газу та електроенергії.

22. Недостатній рівень антимонопольного регулювання на енергоринках

Не відповідає дійсності. Зараз як і раніше АМКУ виколисують для політичних цілей. Тому важко зрозуміти як чергове прописування у черговій стратегії такого пункту дасть можливість «запрацювати» АМКУ.

23. Зволікання щодо відмови використання вугілля для потреб енергетики

Дана стратегія не буде здатна запропонувати альтернативу вугіллю, яке залишається основою для виробництва 35% електроенергії! Іще раз – 35%! Для чого відмовлятись від наявного ресурсу? Тільки тому, що компанія Ахметова ДТЕК не хоче далі розвивати і вкладати у вугільну галузь. Хоча умови приватизації раніше передбачали підтримку галузі. Фактично цей пункт у стратегії даватиме можливість надалі оправдувати дії ДТЕК щодо зниження видобутку вугілля. Про відмову від вугілля можна було говорити лише у випадку розвитку і будівництва нових АЕС. Але таких планів у стратегії не видно.

24. Неефективність технологій та технологічних рішень учасників ринків енергетики

Питання, яке не залежить від авторів стратегії, оскільки вони не можуть запропонувати вихід із кризової ситуації. Поява такого пункту лише констатація глибокого технологічного занепаду енергетичного сектору.

25. Високий рівень обсягів промислових викидів і стоків від енергокомпаній.

Даний пункт буде використаний для підтвердження проблеми зменшення викидів сірки на підприємствах ТЕС. 80% проблеми – це компанія Ахметова ДТЕК. Під час приватизації енергогенеруючих компаній були сформовані зобов’язання щодо модернізації ТЕС для зменшення викидів. Таких необхідних кроків компанія ДТЕК не здійснила. І зараз ми стаємо свідками лобізму виділення необхідних коштів з бюджету держави для зменшення викидів сірки. Тобто, приватні компанії цього не зробили, а тепер держава має ці гроші дати. Лише для ДТЕК потрібно більше 4 млрд. євро. Звичайно, що по факту за всі ці витрати заплатять споживачі, населення у своїх тарифах на електроенергію.

26. Високий рівень викидів парникових газів енергокомпаній

Продовження пункту №25. Також це частково данина світовій тенденції щодо боротьби із викидами парникових газів.

27. Висока вуглецеємність кінцевого енергоспоживання.

Проблема простої енергоємності промислових підприємств не хвилює авторів стратегії. Тепер на перше місце виходить «вуглецеємність». Примітивно, але надійно для того, що надалі включати Україну у списки для отримання невеликої допомоги коштів у боротьбі із зменшенням викидів вуглецю. А от підприємства України і далі будуть залишатися енергоємними.

28. Втрата науково-технічного потенціалу

Продовження пункту №5 про кадровий дефіцит. На жаль, стратегія не вирішить це питання і буде використана лише для підтвердження необхідності залучати закордонних фахівців та оплачувати їх послуги. Взагалі це має бути окрема стратегія освіти щодо вирішення цієї проблеми. Адже створення приватних закладів освіти по типу інституту «Метінвеста» Ахметова – взагалі як лікувати перелом ноги прикладаючи подорожник. Це лише імітація латання наукової «діри» в енергетиці та промисловості.

29. Відсутність розвитку корпоративного менеджменту

Взагалі не потрібний пункт у стратегії порятунку енергетики. Адже він і далі буде передбачати поступову передачу підприємств під зовнішній контроль.