Земельна реформа в Україні з урахуванням міжнародного досвіду

Ринок землі

В нашій державі набирає обертів процес відкриття ринку земель, це питання є одним із найбільш актуальних на сьогоднішній день і буде визначати долю країни у майбутньому Україна була і є споконвічною селянською країною, тема землі тут завжди була надважливою і болісною, у такому стані вона дійшла і до наших днів. Для проведення повноцінної реформи у цій сфері важливо ретельно проаналізувати та врахувати міжнародний досвід. Проблема ринку землі містить у собі кілька основних аспектів: кому саме потрібно продавати українську землю, та що для нас є земля, товар чи щось більше, адже земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кількість землі не можна збільшити, отже земля не товар, а матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування, об’єкт права власності всього народу; це закріплено в Конституції України статті 13, 14 та 142. Як ми знаємо Верховна Рада на засіданні 13 листопада 2019 року підтримала в першому читанні законопроект № 2178−10 про запровадження ринку землі. За цим законом, набути право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення зможуть громадяни України, юридичні особи України, створені відповідно до українського законодавства, територіальні громади та держава. Іноземці та особи без громадянства можуть отримати землю в порядку спадкування, але повинні їх відчужити протягом одного року з дня набуття права власності. Запропонований варіант земельної реформи чомусь зовсім не враховує міжнародний досвід та не передбачає захисту прав простих громадян на отримання землі, яким за законом держава гарантує передати у власність шість земельних ділянок безкоштовно. Так, стаття 121 Земельного Кодексу України, передбачає, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм земельних ділянок із фондів державної та комунальної власності, в таких розмірах: для ведення власного сільського господарства – до 2 га землі, для ведення садівництва – до 0,12 га землі; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд: в селах – до 0,25 га землі, в селищах – до 0,15 га землі, у містах – до 0,10 га землі; для індивідуального дачного будівництва – до 0,10 га землі; для будівництва гаражу – до 0,01 га землі; для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (пая), визначеної для членів сільгосппідприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Передача земельних ділянок безкоштовно у власність громадян здійснюється один раз за кожним видом використання. Це означає, що кожен громадянин України має право безкоштовно отримати у приватну власність шість земельних ділянок різного цільового призначення. Це можуть бути землі як у містах, селищах, інших населених пунктах, так і за їх межами, в залежності від цільового призначення. За результатами аудиту, під мораторієм знаходиться 7 млн 600 тисяч гектарів, тому землі всім верствам населення вистачить. Заяви окремих політиків про те, що держава не може бути ефективним власником, і тому землю треба продати один раз для наповнення бюджету, не є актуальними. Набагато вигідніше здавати землю сільськогосподарського призначення в довгострокову оренду. Економічне диво Китаю, наприклад, було побудоване на індивідуальному праві землекористування, наданому сільським фермерам, а не великим латифундистам. Така стратегія допомогла підвищити доходи з землі також і в Індії. Земельну реформу в Україні можна трансформувати наступним чином: землі сільськогосподарського призначення, що знаходяться у розпорядженні держави, можна здавати в оренду та отримати з великого бізнесу наперед орендну плату за п’ять років. Тобто, держава отримає вартість проданої землі, але вона залишається в нашій власності. Якщо подивитися на міжнародний досвід, то стає очевидним, що земельну реформу не можна запускати окремо без податкової реформи, реформи правоохоронних органів та митної реформи, як це було зроблено в Грузії за президентства Міхеіла Саакашвілі. В результаті грузинських реформ, в країну пішли великі інвестиції, а бізнес вийшов із тіні, доходи бюджету виросли у шість разів. Грузія стала чи не самою безпечною країною в Європі. Земельна реформа на Мадагаскарі призвела до економічного колапсу та революції. До земельної реформи ця країна була однією з найбагатших на мінеральні та природні ресурси країною зі сталим розвитком. Через шість років після початку реформи, 80% лісів на Мадагаскарі були знищені. Як сказано в Доповіді міжнародної місії «Land grabbing in Madagascar: echoes and testimonies from the field — 2013», відкриття ринку землі перетворилося в масштабне захоплення землі іноземними корпораціями та фондами, що призвело до економічного, на кшталт колоніального, захоплення країни. Реформа на Мадагаскарі відбувалась у декілька етапів: спочатку місцевим жителям видали сертифікати на право власності на землю, потім південнокорейській корпорації було передано в оренду на 99 років 1,3 мільйони гектарів сільськогосподарської землі. Це призвело спочатку до збройних повстань, а у подальшому до революції у 2008 році. Після повалення режиму до влади прийшов новий Перехідний уряд, який фактично продовжив робити те, що робила попередня влада. Продовольча та економічна криза, тривають досі. Величезні земельні ресурси Мадагаскару опинилися в руках іноземних інвесторів, а громадяни країни існують за межею бідності та залишаються дешевою робочою силою. Земельна реформа у Франції була розпочата ще 1960 року. Планувалось провести роботи з розвитку сільської території, досягнути економічного зростання та поліпшення ситуації в сфері зайнятості, стабілізувати доходи фермерів. У державі, на сьогоднішній день, відсутні обмеження на придбання земель громадянами та юридичними особами, іноземними юридичними особами, відсутні обмеження і щодо орендної площі землі. Але регулювання ринку землі, у Франції дуже складне: існує державний орган SAFER, який розглядає всі випадки укладання угод купівлі землі; він може встановлювати неофіційні ліміти площі землі та ціни угоди, а також здійснювати антимонопольний нагляд. Процес отримання згоди SAFER на укладання угод купівлі-продажу землі є досить складним, довготривалим та затратним. Складність регулювання ринку землі у Франції призводить до того, що 75% орної землі в країні перебуває у довгостроковій оренді. Якщо взяти регулювання ринку в Австралії, то ми побачимо що з 1975 року іноземці можуть вільно купувати с/г землі. Країна є одним із найбільших у світі виробників і експортерів зернових. Ринок землі в Австралії є ліберальним та відкритим, але не дуже активним, в країні спостерігається нестача орних земель та поступове засолення грунту. В Україні, починаючи з 2001 року права приватних власників розпоряджатися своєю землею обмежені мораторієм на продаж сільськогосподарських земель. 2018 року Європейський суд з прав людини визнав мораторій порушенням прав власності. Мораторій також поширюється на державні та комунальні землі. Насамкінець можна зазначити, що світовий досвід запровадження земельного ринку, свідчить про те, що зовсім не обов'язково, на початковому рівні, всю землю скуплять іноземці та олігархічні групи. Якщо на законодавчому рівні, чітко прописані всі норми, які неможливо обійти, то побоювання безпідставні. Загалом, світовий досвід запровадження ринку землі, дуже корисний для України, тому що, лібералізація ринку та швидкість проведення реформ, прямо пропорційна росту економіки та добробуту населення в країні. Оскільки Україна переважно аграрна держава, то нам треба побудувати таку систему, при якій, землі сільськогосподарського призначення належать тільки громадянам України, а інвестиції у аграрний сектор надходять від закордонних інвесторів.