Зеленський подражнив Байдена брейкдансом на «червоній лінії»

Зеленський і Ко спробували вельми некошерно мухлювати й з стратегічним партнером США в цілому, й, зокрема, з Джо Байденом, який «як облуплених» знає українських політиків та їхні здібності.

Зеленський як був на сцені майстром продукування вибухової суміші ефектних понтів з пафосними бульбашками, цей же modus operandi зберіг й в політиці. А навіщо шукати добра від добра? Адже починаючи від перемог Зеленського та його партії на виборах позаминулого року внутрішнім споживачем такий «коктейль» у переважній більшості сприймається.

І ось вітчизняні політики разом зі ЗМІ як у якомусь театрі абсурду серйозно та довго обговорюють все нові продукти із цього конвеєру «понтів та пафосу». На кшталт «президентської академії для підготовки людей майбутнього», мільярду дерев чи декларативного якби закону про олігархів. Хоча тут потрібно уточнення – в грошовому вимірі це ніяк не дешеві понти: лише стартова ціна однієї академії майбутнього вже сьогодні перевищує 7 мільярдів гривень…

Але як тільки із подібним продуктом широкого вжитку Зеленський та його підопічні намагаються вийти на зовнішній ринок, так відсутність професіоналізму та шароварщина, які є фірмовими знаками «слуг народу» відразу показує справжнє обличчя цих шоупродюсерів. Але що набагато важливіше – призводить до непорозумінь у відносинах з партнерами та навіть до виникнення серйозних проблем у цих відносинах.

Саме це відбулось із спробою Офісу Зеленського в офіційному повідомленні (!) приписати американському президентові Байдену те, що той не казав. Ось цей фрагмент: «Президент США наголосив на цілковитій підтримці євроатлантичної інтеграції України та важливості надання Українській державі Плану дій щодо членства в Альянсі». А потім під тиском американців видаленні цієї брехні.

Це ж треба так «рамси поплутати», щоб намагатися вкласти лідерові США свої власні, відірвані від real politik й НАТО, й США, думки!  Але цим самим власноруч ще й розписатися у повному нерозумінні цілей дипломатичної активності США президенства Байдена у налагоджуванні відносин із Німеччиною після «дістройєра» Трампа. Адже Вашингтон на догоду Берліну вирішив звільнити від санкцій компанію Nord Stream 2 AG та її директора Маттіаса Варніга й надати можливість добудувати «Північний потік-2». А тут Зеленський намагався показати, що Байден начебто готовий піти проти категоричних німецьких заперечень  щодо ПДЧ в НАТО для України. І обома руками «за» ПДЧ для України, в той час як «промосковські» Берлін та Париж займають повністю протилежну позицію.

Зеленський і Ко спробували вельми некошерно мухлювати й з стратегічним партнером США в цілому, й, зокрема, з Джо Байденом, який «як облуплених» знає українських політиків та їхні здібності.

Обрані місця із листування між друзями. Односторонньої та заочної

Цей казус із спробою приписати Байденові потрібну собі брехню став логчним наслідком зовнішньо ефектних та безвідповідальних заяв Зеленського останніх півтора тижнів щодо нинішнього курсу Вашингтону. Всі вони були висловлені заочно, але адресат без всякого сумніву ці заяви почув.

Зокрема, Зеленський прямо заявив, що його «неприємно здивувало» рішення американського лідера Джо Байдена не перешкоджати завершенню будівництва газопроводу "Північний потік 2".

Ця заява прозвучала в інтерв'ю, яке Зеленський дав американському виданню Axios 4 червня.

Бесіда з Axios, в якій Зеленський не приховував розчарування позицією Заходу щодо України, стала другим великим інтерв'ю українського президента західним ЗМІ за останній тиждень. Схожі думки Зеленський також висловив в інтерв'ю німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung, опублікованому 1 червня.

В інтерв’ю Axios Зеленський заявив, що дізнався про рішення адміністрації Джо Байдена не вводити санкції щодо компанії-оператора "Північного потоку 2" і її керівника Матіаса Варніга з преси. І це, на його думку, не є нормальним для відносин між стратегічними партнерами, якими, принаймні формально, є Україна і США.

Український президент заявив, що злість з приводу рішення США у нього вже пройшла, зараз його емоції з цього приводу швидше можна описати словом "розчарування".

А в інтерв'ю Frankfurter Allgemeine Zeitung Зеленський заявив, що "Північний потік 2", на його думку, "нічим не відрізняється від анексії Криму", оскільки дає Росії додаткові важелі впливу на Київ і Європу.

Проте Зеленський сказав, що вірить в можливість зриву запуску "Потоку".

«Все зараз виключно в руках президента США, і я впевнений, що він це знає, і його команда це знає, вони це знають».

Причому Зеленський не вперше говорить, що запуск газопроводу "Північний потік 2" стане ударом по політичних позиціях не тільки Києва, а й Вашингтона.

В кінці травня на своїй прес-конференції Володимир Зеленський заявив, що зняття санкцій з цього газопроводу буде «поразкою США, особистою поразкою Байдена».

Резюме до цієї частини діалогу. To be continued

Отже, маємо трохи дитячу чи скоріш, підліткову критику «дорослих дядьок» у Вашингтоні з боку «підлітка із комплексами» Зеленського. Один із колег дуже слушно позначив всі основні складові специфіки цього моменту: «Відстоювати свої інтереси та навіть незадоволення певними діями з боку союзників та партнерів – це цілком нормально. Цього, звісно, не треба цуратися. Але важливо те, на якому тлі це відбувається, яким чином впливає на двосторонні відносини.

Зрозуміло, що рішення США не задіювати санкції проти німецького концерну, який відповідає за будівництво газопроводу "Північний потік-2", було негативно сприйнято в Україні. Але треба розуміти, що адміністрація Байдена виходить зі свого власного розуміння американських інтересів. У США є позиція підтримки України, що вона є пріоритетом, але є й інші пріоритети, зокрема щодо відносин з європейськими союзниками. Можливо, їхня позиція дійсно хибна чи помилкова, але її треба розуміти та поважати.

Важливо усвідомлювати, що рішення по "Північному потоку-2" жодним чином не змінює принципового підходу Вашингтона до України.

Тому висловлювання на кшталт того, що США треба визначитись, на чиєму вони боці, чи то про дипломатичний провал Штатів, не є ані справедливими, ані конструктивними.

Приводів для серйозної кризи у двосторонніх відносинах зараз немає і їх не треба створювати штучно.

Кажучи простими словами, Києву не треба розхитувати човен або намагатися полагодити те, що не зламано.

Тим більше не треба вдаватись до мови майже шантажу чи то створення певних дедлайнів, у які США або НАТО мають щось зробити. Це аж ніяк не посприяє досягненню поставлених завдань, зокрема наближення України до членства у НАТО.

Треба чітко розділяти, якою мовою ми говоримо з ворогами, а якою – з друзями, і не переходити певні "червоні лінії".

На жаль виглядає так, що українська влада вдається до критики наших західних партнерів у тому числі задля того, щоб відвернути увагу від недоліків власної політики вдома, певною мірою помститися за критику з боку Заходу.

 Коли ці партнери кажуть про своє незадоволення ходом реформ в Україні, а у відповідь чують про "розчарування" Зеленського їхніми діями, то це уже штовхає відносини у небезпечну зону.

Взаємні звинувачення тут недоречні, вони йдуть на користь лише нашим справжнім ворогам».