Drang nach ПДЧ Зеленського та його фіаско

Останніми днями не вщухає наполеглива риторика про негайне надання Україні Плану дій щодо членства у НАТО від Зеленського. Який, безумовно - надзвичайно досвідчений майстер розмовного жанру.

Але ж отримати ПДЧ та перемогти у конкурсі СТЕМів  на черговому конкурсі веселих та кмітливих - це по-одеські дві величезних різниці...

Одна із головних цілей Москви в інформаційній кампанії проти України, яка прив’язана до нарощування військової присутності РФ біля наших кордонів – повернути в наш політичний дискурс питання доцільності курсу на вступ до НАТО.

Все це подається таким чином: зростання активності офіційного Києва щодо вступу до альянсу і, зокрема, щодо надання нашій країні Membership Action Plan (Плану дій що членства у НАТО, ПДЧ), обов’язково викличе  спротив та додаткову агресію Росії проти українців. І, як попередив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, не наблизить вирішення конфлікту на Донбасі.  Таким чином прямо підтвердивши черговий раз, для чого Москві потрібен підконтрольний Донбас: щоб «якорити» всі намагання України прискорити інтеграцію до євроатлантичної спільноти. Тобто, щоб висіли на ногах України гирі «волі народу Донбасу» і намертво блокували всі спроби України посилити реальну інтеграцію у західні структури.

Отже, Москва у своїй нинішній багатоскладовій кампанії із тестування спроможності нової американської адміністрації Джо Байдена реально допомогти Україні від російських загроз, знайшла місце також і для тестування українського керівництва на здібність дотриматися курсу на єднання  із НАТО. 

Щоправда, вже навіть кремлівська пропаганда не апелює до простих закликів Зеленського доби виборів-2019 про те, що для завершення війни на Донбасі достатньо «просто перестати стріляти». Оскільки ще з минулого року вона змінила класифікацію українського лідера з «налаштованого на припинення громадянської війни та досягнення миру на Донбасі» на «слухняного виконавця войовничого антиросійського курсу Вашингтону».

Як підтвердження своєї класифікації українського президента Москва сприймає активні заклики Володимира Зеленського до керівництва НАТО, США та інших країн альянсу пришвидшити процес вступу України до НАТО.

І дійсно, президент Зеленський зробив багато гучних заяв із цього приводу. То ставлячи питання президенту Байдену (початку заочно, а потім й під час телефонної розмови) про те, чому Україна досі не в НАТО і коли вона там буде.

То на грані з шантажем наполягаючи на необхідності терміново надати нашій країні ПДЧ: «Ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектору, але одними реформами Росію не зупинити. НАТО - це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі. ПДЧ стане справжнім сигналом для Росії».

Навіть більше – і сам Зеленський, і керівництво вітчизняного МЗС розгорнули цілу кампанію щодо надання нашій країні ПДЧ на цьогорічному саміті альянсу. Залучивши до цієї кампанії й канадського прем’єра Джастіна Трюдо. Й представників балтійських країн Литви та Латвії. Які «на своїй шкурі» вивчили сутність та інструменти агресії Росії проти волелюбних сусідів. Проте які саме лише нещодавно стали членами альянсу і мають, м’яко кажучи, вельми скромний влив на ухвалення стратегічних рішень всім альянсом.

І водночас Зеленський ігнорує три ключових меседжі, які дійсно дозволять пришвидшити рух України до НАТО. Ці меседжі йому прямо озвучив під час телефонної розмови особисто Байден. Але Зеленський чи дійсно не почув і не зрозумів, що Києву потрібно зробити для прогресу на шляху до НАТО. Чи робить вигляд, що не почув і не зрозумів. І продовжує втрачати час на безперспективну вербальну атаку альянсу закликами надати Україні ПДЧ.

Але ж Байден сказав у черговий раз те, що потрібно зробити самій Україні для отримання ПДЧ.

Перше: у своїх практичних діях виходити із того, що альянс – це не просто військовий союз, а об’єднання країн, які сповідують спільні демократичні цінності. В тому числі верховенство права.

Друге: Києву потрібно показати реальний, а не вербальний (типу заяв про «кінець ери олігархів в Україні») прогрес у боротьбі із корупцією, де-олігархізації, покращення якості діяльності демократичних інститутів тощо.

Третє: зосередитися на більш ефективному виконанні завдань щодо реформування військової компоненти для її більшої сумності із воєнними структурами альянсу.

Тобто, повністю виконати всі складові свого домашнього завдання задля того, щоб бути повністю готовими та сумісними із політичними та військовими системами країн альянсу.

І, до речі та на жаль, навіть тоді позитивне рішення щодо надання ПДЧ нашій країні не гарантоване. Оскільки залежатиме від геополітичних факторів сприйняття Росії та пов’язаних із нею загроз всіма членами альянсу (як це було і на саміті НАТО в Бухаресті-2008, коли внаслідок можливої агресії РФ проти України у разі отримання Києвом ПДЧ Німеччина та Франція заблокували надання Україні цього Плану). Але ж у цьому випадку наші позиції будуть набагато сильнішими, ніж зараз: адже ми якісно виконаємо весь обсяг вимог для отримання ПДЧ і будемо для цього повністю підготовлені.  В той час як зараз є лише наполеглива риторика у виконанні Зеленського - досвідченого майстра СТЕМів у КВК. Але ж отримати ПДЧ і перемогти у конкурсі СТЕМів  - це по-одеські дві величезних різниці.

… Якесь дежа вю виходить із часами президентства Ющенка: йому також НАТО, США та інші члени альянсу на пальцях пояснювали, що потрібно зробити Україні для отримання ПДЧ. А Ющенко все кивав на все більш агресивну Росію по сусідству як на вагомий аргумент надати членство Україні та раз за разом повторював – виміть ПДЧ та покладіть. 

Чим тоді все закінчилося, добре відоме – Бухарестським самітом 2008 року, на якому Україні відмовили у ПДЧ. Хоча вербально, звичайно, підтримали таку перспективу.  На жаль, все це повториться і з бурхливим та малоефективним за ККД Drang nach MAP Володимира Зеленського на саміті НАТО цього року в Брюсселі.